Тюремне пастирство — це особливе служіння

Тюремне пастирство — це особливе служіння. Адже немає людини, яка вчинила би гріх, через який втратила духовну свободу, переконаний отець Григорій Драус. Утім, за словами священика, люди, позбавлені волі, вірять у Бога сильніше за тих, чиє життя не обмежене колючим дротом.

Люди приходять до храму, а це — головне

Своє особливе призначення головний в'язничний капелан України зрозумів ще у дитинстві. Нині вже майже десятиліття отець Григорій проводить богослужіння у Городищенській колонії суворого режиму. Це заклад максимального режиму безпеки. Ув'язнення тут відбувають рецидивісти та особи, що вчинили особливо важкі злочини. Саме тому візити священнослужителів для такої категорії людей вкрай необхідні.

Григорій Драус народився у Польщі поблизу Варшави. Згодом родина переїхала до Любліна. Ще змалку хлопець був навчений любові до Бога. Адже приклад відданої Богу та людям особистості подавав батько, який приділяв духовному вихованню сина значну увагу.

— Очевидно, саме завдяки батьківському піклуванню я зрозумів та відчув своє покликання — служити Христові та Церкві. Тож тепер церкву сприймаю як свою сім'ю, — розповідає священик.

Навчаючись у Люблінській духовній семінарії, хлопець долучався до пасторської роботи. Відтак, після закінчення навчання за плечима семінариста був уже чималий досвід.

— Під час свого навчання я допомагав у парафії у Волгограді (Росія), — ділиться отець Григорій. — Найпершим місцем моєї роботи була Холмська парафія. Одинадцять років тому переїхав до Рівного. З власного досвіду можу сказати, що у Росії дуже мало людей, які приходять до храму. Це ж стосується і східної частини України. Напевно, це вплив атеїзації. Що ж стосується самих рівнян, то їх духовне життя рухається у правильному напрямку. Люди приходять до храму, а це — головне.

У тюрмі й охрещують, і сповідають

Невеличка римо-католицька громада у Городищенській колонії діє вже майже десять років. Тюремні богослужіння проводяться тут тричі на тиждень. Утім, за такий, на перший погляд, зовсім короткий період завдяки богослужінням вдалося перевиховати не одного “місцевого жителя”. У кожного із засуджених своя життєва історія, а от перспективи на майбутнє, на жаль, для більшості однакові. За словами Григорія Драуса, кожен другий засуджений повертається за ґрати знову. Тому церква за колючим дротом здатна повністю змінити погляди самих ув’язнених.

— Внутрішній світ людей, які перебувають у тюрмі, відчутно змінюється під час спілкування зі священиком. Подібні зустрічі наштовхують на роздуми, переосмислення помилок, допущених у житті. Починається пошук причин, що привели за ґрати, — каже отець Григорій.

Потрапивши сюди, людина, як правило, зустрічається з брутальністю, жорстокістю, підлістю. І тоді, вже будучи у тюрмі, дехто вперше замислюється про своє призначення в цьому світі, про сенс життя, про вчинений злочин і про покарання. Уже сьогодні, маючи значний досвід спілкування з тюремниками, священик пригадує окремі випадки таких зустрічей.

— Пам'ятаю, як одного разу зайшов у камеру і сів пити чай з в’язнями. Це викликало справжній шок по обидві сторони тюремних дверей, адже такого собі ніхто не дозволяв. Між тим, саме такі буденні і звичні кроки набагато швидше зближують та викликають довіру. Я їх навчаю, що треба жити не для того, щоб брати, а для того, щоб давати. Жити — правдиво. І вони почали це розуміти.

За словами в’язничного капелана, існує стереотип, що в’язні приходять на богослужіння, бо не мають що робити в камері. Однак отець Григорій переконаний: для тюремників це не просто проведення часу чи розвага. На розвагу прийшли б усі. Попри це, тюремна духовна кімната об’єднує тих, хто прагне віднайти втрачений душевний спокій. Кожен із в'язнів може прийти спокійно поспілкуватись зі священиком, отримати пораду.

— Тут, у стінах Городищенської колонії, діють декілька церковних конфесій, — пояснює священик. — Вони й задовольняють духовні потреби тих, хто перебуває за ґратами — в’язні можуть відвідувати богослужіння, сповідатися чи просто прийти й помолитися. Більше того, серед тюремників зустрічаються надзвичайно обдаровані люди. Разом ми готуємось до свят, обдумуємо, як зробити їх максимально цікавими та такими, щоби кожен зміг відчути себе потрібним навіть тут, за колючим дротом.