Казино і християнство

Багато видатних учених минулого прагнули створити вічний двигун. Не уник цієї долі й великий Блез Паскаль. Він розглядав як прообраз вічного двигуна вантаж, що рухається по важкому обертовому маховику. Однак, на відміну від більшості інших проектів перпетуум-мобіле, розробка Паскаля знайшла застосування на практиці, щоправда, не так, як сподівався автор: вимріяний ним вічний двигун став рулеткою.

Бізнес сучасного світу

Якось у газеті «Галичина» мою увагу привернула маленька стаття під  назвою «Літаючі казино». Цитую дослівно: «ізраїльські бізнесмени придумали, як обійти заборону на азартні ігри в країні. Відтепер казино буде на... міжконтинентальних лайнерах. Ізраїльтяни — азартні гравці — до цього часу відвідували заклади на спеціальних «гральних» кораблях у Червоному морі або їздили з цією ж метою до Туреччини чи Палестини».

Гральний бізнес в Україні офіційно заборонили. Проте бачимо, що заклади, які мали автомати, одразу перепрофілювались у так звані інтернет-кафе. Хоча всі ми пригадуємо перші роки ХХI століття — тоді в нас було багато інтернет-кафе і вони усі позакривались, не витримавши конкуренції з казино. Тепер же в один момент такий бізнес виявився привабливим. Виникає запитання: чому? Та тому, що через мережу в тих залах колишніх ігрових автоматів відвідувачі заходять в інтернет-казино. Таким чином пристрасть до гри задовольняється в інший спосіб. Також відомо, що до Верховної Ради знову звертаються з проханням дозволити офіційно відкрити казино.

Семантична довідка

Італійське слово «казино» дослівно означає «будиночок». Яким же чином звичайний «будиночок» перетворився на гральний дім? Спочатку словом «казино» називали громадське місце, в якому збирались люди, щоб послухати музику, потанцювати й пограти в азартні ігри. З часом ігри вийшли на перший план, а музикальні розваги в казино стали лише тлом. До речі, таке саме сталося і з вокзалом: поїзди приїжджали рідко, тому у залах влаштовували вокальні концерти і називали їх «вокальними залами». Пізніше слово прижилось, і тепер ми маємо вокзал.

До середини XIX століття слово «казино» потрапило в інші європейські мови,  де вживалось не інакше, як у значенні грального закладу. Керує грою в цьому закладі круп’є.  Словом «круп’є» колись називали другого вершника, що сидів за спиною першого на крупі коня. Він повинен був керувати наїзником чи просто служити йому компаньйоном, який допомагає боротись із нудьгою в далекій дорозі. Це слово взяли на озброєння французи, зробивши його  карточним терміном на початку XVIII століття. Саме тоді новачок мав можливість найняти досвідченого гравця, який, стоячи позаду, підказував йому правильні ходи та давав корисні поради.

Сьогодні круп’є в ігрових будинках — це представник адміністрації, і до його обов’язків входить ведення гри.

Потрібно також нагадати, що в Монте-Карло перше казино відкрилося 1861 року, а перші гральні автомати з грошовими виграшами — «однорукі бандити» створено у США в 1896 році.

До американського центру казино й рулетки в Лас-Вегасі тисячі американців у 60-ті роки минулого століття з’їжджались, щоб помилуватись ще одним видовищем: випробуваннями атомних бомб, тобто «атомними грибами» в пустелі Неваді, якими б тепер вони нізащо не милувались.

Психологія гри

А ось у наш час, попри кризу, багатих людей в Україні менше не стало і вояжі до гральної столиці Монако, як і раніше серед багатіїв, дуже популярні. Цікаво, що громадянам Монако на території власної держави грати в казино заборонено законом!

Жоден гральний заклад не створює додаткових цінностей для суспільства. Назвати казино розважальним закладом також не можна, бо це «розвага» для людей, залежних від гри.

Якщо ж переглянути повідомлення міліції (чи поліції), то з’ясується, що багато випадків самогубств були пов’язані якраз з казино та гральними автоматами. Саме в таких закладах люди програють своє майно. Як наслідок руйнуються сім’ї. До того ж, якщо людина програла все, дуже велика ймовірність, що вона стане на злочинний шлях. Ніде в пресі про інтернет-кафе, підпільні гральні зали і казино не пишуть чітко й зрозуміло. Організація допомоги залежним від азартних ігор людям не розв’язує проблеми. Залежність — тільки наслідок, її причина в іншому.

То що ж таке казино? Це зала гральних автоматів або приміщення з гральними автоматами і столами для азартних ігор. Гральні автомати — дуже примітивні комп’ютери, в які введено гру. Ці пристрої сховано в кольорові коробки, і їх постійно оновлюють. Мода на певну гру в різний час приходить у різні країни, тому казино різних країн можуть обмінюватися цими автоматами.

Виробники гральних автоматів мають у штаті психологів, теж добре знають, який колір популярний, які фарби і символіка діють на підсвідомість людини. Мета в казино одна — щоб людина не змогла відірватися від гри, не відходила від апарата. Частка участі людини всередині самого казино поступово зводиться до мінімуму. Якщо раніше дилер сам перемішував карти, то тепер у грі блек-джек його замінює автомат. До того ж розробники автоматів використовують багато специфічних засобів для контролю за гравцями та їхньою увагою. Правильне блимання кольорових лампочок певних кольорів притягує увагу людини, а звук монет, що падають, який чути з динаміків, створює ілюзію швидкого виграшу. Таким чином  за кілька годин безперервної гри людина може перетворитись в запеклого ігромана, якого не  вилікує жоден психотерапевт, жодна клініка.

Навіщо це зроблено? Щоб зменшити вплив людського фактора. Оскільки існують певні системи картярської гри, що дозволяють гравцеві виграти, введення автомата «змішує» карти гравця.

Мовою цифр

Шансів, що казино обіграє гравця, завжди більше. В цьому плані дуже показова гра в рулетку. На столі для гри — 36 полів і одне — 0, тобто всього 37. Якщо відразу зробити ставку на всі поля, то після зупинки рулетки ви втратите одну фішку, або 2,7 відсотка вкладених у гру коштів. Тобто якщо ви зіграєте в рулетку 37 разів, то втратите всі свої гроші. Якщо ви вклали в гру 100 гривень, то кожної гри будете втрачати 2 гривні 70 копійок, тобто приблизно разів за сорок втратите усе.

До речі, як ми говорили, на полі рулетки рівно 36 чисел. Якщо їх послідовно скласти, то отримаємо число — 666. Це випадковість чи попередження?

У середовищі гравців побутує думка, що одні гральні автомати дають більше грошей, другі — менше. Власники ж казино стверджують, що виграшний фонд у їхньому випадку становить 97 відсотків. Якщо б казино сказало, що виграшний фонд у нього — 80 відсотків, то ви б програли свої гроші за п’ять разів, а не за сорок. Але тоді, можливо, люди зрозуміли б, що їх дурять. Це зрозуміли б навіть психічно хворі гравці, котрі сидять у казино, як наркомани «на голці». Коли ж ви розлучаєтеся зі своїми грішми поступово, за 37 разів, то у вас з’являється надія на виграш. Ілюзія, яку придумали злі генії чи геніальні психологи.

Новачкам щастить

Як це відбувається? Головне — створити умови для гри. Звук монет, що падають, діє на людину магічно, він заворожує.  Блиск і дзвін — знак, що тебе заманюють. Навіть коли ви випадково виграєте велику суму грошей, вас все одно з казино одразу не відпустять, бо каса розташована в кінці закладу, і перш ніж ви до неї дійдете, ймовірно, зупинитесь біля одного з столів. А якщо не зупинитесь, то в касі можуть сказати, що грошей наразі нема, і запропонують безкоштовно перекусити й випити, знаючи, що людину на підпитку  легко знову затягнути до гри. Навіть якщо відвідувачу випадково пощастило і він почав вигравати великі суми в рулетку, то є багато схем, щоб казино відігралось, а якщо й це не вдається, то можуть просто вимкнути світло, сказати, що аварія, а за грошима порадять прийти наступного дня.

Ігровий бізнес (читай диявол), годується і жиріє, використовуючи людську слабість, а саме азартність. Слово «азарт» походить із французької мови й означає «випадок», тобто азартні ігри — це ігри, побудовані на випадку. Гравець, який входить в азарт, приносить для казино найбільший дохід. Тому власники цих закладів створюють всі умови, щоб втримати клієнта в стані азарту якомога довше і, звичайно, нічим його не відволікати.

Навряд чи власники гральних закладів думають про наслідки. Відомо, що всі люди будуть відповідати перед Творцем за кожну хвилину, яку ми провели на землі. Але якщо хтось потрапляє в заборонену для християн зону, лукавий робить усе можливе, щоб нічого не нагадувало про плин часу: в казино чи в залах з ігровими автоматами ніхто не побачить годинника чи хоча б тоненького промінчика денного світла. Усе щільно закрите, а над столами однаково приглушене в будь-який час доби світло.

Зауважте, що казино працюють цілодобово і без вихідних. У солідних казино у відвідувачів створюють почуття своєї ваги, що служить стимулом бути в складі постійних клієнтів, тобто є для лукавого постійним джерелом доходів.

Усі ми  чули крилату фразу: «Новачкам щастить». Виявляється, її вигадав засновник першого у Лас-Вегасі казино Берсі Зірель, але чимало людей і досі переконані, що новачкам і справді щастить. І це не дивно, адже кожний виграш — це сильний позитивний стимул, який викидає у мозку чергові порції речовин задоволення — ендорфінів.

Розповідають, як у Лас-Вегасі до одного чоловіка підійшов незнайомець, що аж ніяк не виглядав бідним, і сказав:

— Ви не могли б позичити мені 25 доларів? Я вже два дні не їв і не маю де переночувати.

— А звідки мені знати, що ти не програєш ці гроші в азартні ігри?

— Що ви, це неможливо, — запевнив прохач. — Гроші на азартні ігри у мене вже є.

Азарт видатних людей

Для багатьох людей азартні ігри стають пасткою, за допомогою якої сатана намагається (і часто успішно) їх знищити.

«Аню, мила, я остання худобина! Вчора о десятій вечора був у чистому виграші 1300 франків. Сьогодні — ні копійки! Усе! Усе програв!». Автор листа — Федір Достоєвський, адресат — його дружина. Відомо, що Достоєвський за лічені дні, щоб розрахуватися з картярськими боргами, написав «ігрока».

Неодноразово був свідком сили і влади азарту Михайло Лермонтов. Багато його друзів програвало у «пух і прах», втрачаючи все: майно, маєтки, посади. Відомо, що Лев Толстой програв у штосс будинок в Ясній Поляні.

У ті часи офіцери ставили найсвятіше для офіцера — еполети. Після таких програшів офіцерам залишалось ставити на кін... власну душу.

«Я б волів померти, ніж не грати», — якось зізнався Олександр Пушкін. Пізніше він програв Всеволожському том власних віршів, а Великопольському —  другий розділ «Євгенія Онєгіна».

Картярський борг, що залишився після його смерті, становив (у перерахунку на сучасні долари США) близько двох мільйонів. Відомо, що більшу частину цих боргів виплатив цар.

Біблійні принципи і гра

Беручи участь у картярських іграх, людина порушує біблійні принципи. Будь-який гравець інтуїтивно прагне до перемоги, тим самим знищуючи іншого, а християнські принципи інші. «Випереджайте один одного пошаною!» (Рм. 12:10); «Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе...» (Фп. 2:3).

Навіть якщо хтось і пожертвує з виграшу на Церкву, то Богові не потрібні такі гроші. Біблія застерігає, що: «Коренем усього зла є грошолюбство». В Євангелії від Матвія сказано: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (1Тм. 6:10). Бог наказує нам жити з того, що ми заробляємо. Азартні ж ігри — це обман. Одні на цьому наживаються, а інші, немудрі, тратять свої інколи тяжко зароблені гроші.

Один чоловік купив за 100 доларів осла у старого селянина. Селянин повинен був привести йому осла наступного дня. Селянин прийшов, як домовились, однак без осла.

— Пробачте, але осел дав дуба...

— Ну тоді поверніть мені  мої 100 доларів!

— Не можу, я вже їх потратив.

— Добре, тоді просто залишіть мені осла.

— Що ж ви будете з ним робити? — спитав дідусь.

— Я розіграю його в лотерею.

— Але ви не можете розіграти в лотерею дохлого осла!!!

— Можу, повірте. Я просто нікому не скажу, що він дохлий.

Через місяць селянин зустрів його знову:

— Що ж сталось з тим дохлим ослом?

— Я розіграв його, як і говорив. Я продав 500 лотерейних квитків по два долари за штуку і в результаті отримав 998 доларів прибутку.

— І що, ніхто не обурювався?!

— Лише один чоловік. Той, який виграв осла. Він дуже розсердивсяѕ Ну  а я повернув йому два долари.

Єдиний спосіб не потрапити у залежність від лукавого ворога — це ніколи не заходити на його територію. іншими словами, щоб гарантувати перемогу над спокусою, нам потрібно берегти себе від тих особливих місць, які є джерелом спокуси.

А ще лікарі радять запам’ятати, що ігроманія (лудоманія) — це захворювання, яке складається з трьох симптомів: біологічного, соціального і психологічного, і з Божою допомогою все-таки можна здобути стійку ремісію до гри. Ніде в Біблії азартні ігри або гра на «випадок» не використовуються для розваги і не подаються як приклад для наслідування послідовниками Христа. Однак про кидання жереба згадують одразу три євангелісти: Марко, Лука та іван. Але ми процитуємо лише текст апостола Івана (19:23-24), бо він найширше розкриває цю подію. «Розп‘явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий відверху. Тож сказали один до одного: Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього, кому припаде. Щоб збулося Писання: Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка. Вояки ж це й зробили».

Отож коли чотири солдати не змогли розділити хітон, вони розіграли одяг Спасителя світу.

Розглянемо також інший біблійний текст, який теж виявився драматично пов’язаний з іграми. Багатьох може здивувати, що цей уривок узято з тієї частини Євангелія, де розписано останні години життя Христа перед розп’яттям.

Але спочатку трохи історії. В римські часи гравці в кості пересували фішки. В міру того, як фішка пересувалась по дошці, її «облачали», «коронували», «вручали скіпетр», і, нарешті, гравець, який прийшов першим до фінішу, кричав: «Цар!», а потім забирав собі усі ставки.

Так ось, усе це, до того ж саме в такій послідовності, римські солдати вчинили того дня, лишень не з фішкою, а з ісусом, Сином Божим.

«Тоді-то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. і, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: «Радій, Царю Юдейський!» (Мт. 27:27-29).

А завершили солдати гру так:  «І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били» (Мт. 27:30).

Ця історія донині продовжує жахати людей. Писання зберегло для нас ці рядки не лише як факт історії, а й для того, щоб подібне до цього ніколи не повторилось. Зрозуміло, що над воскреслим Спасителем уже не можуть насміхатись. Але якщо й сьогодні ми будемо сприймати Бога як частину нашого дозвілля чи культури, то потрібно знати, що ця гра закінчиться тільки програшем. Лишень знати й вірити в те, що десь є Бог, недостатньо. Апостол Яків писав: «Чи віруєш ти, що Бог один? — Добре робиш! Та й демони вірують, та тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл не приносить плоду?» (Як. 2: 19-20).