Отже, «команда професіоналів» спромоглася на пенсійну реформу...

Марія, яка передбачає свою смерть у стайні

- Чула я по радіо, що прийняли депутати вночі закон про пенсії, - стурбовано каже мені 53-річна Марія, хату якої я стараюся не минати, навідуючись вряди-годи в рідне село.

- Та прийняли, - підтверджую, щоб підтримати бесіду.

- І що тепер буде? – дивиться вона так осудливо, начебто я був автором цієї злощасної реформи.

- А що буде, - кажу спроквола. – Від вересня закон, якщо президент не буде мати нічого проти, запрацює, і ти вийдеш на пенсію в 56 років і 6 місяців. А народжені в 1964-у і старші виходитимуть на пенсію вже 60-річними.

- Але я не маю 30 років стажу, лише 25. Де я знайду роботу, щоб мати повний стаж?

Оскільки відповіді на це запитання в мене немає, якийсь час ми мовчимо. Врешті жінка вигукує в розпачі:

- Ого, я вже не доживу до пенсії!

Навряд чи це аж таке перебільшення. Проживає Марія сама, роботу втратила ще в 1990-х, коли килимарня в сусідньому селі луснула, як мильна бульбашка. Поки ще жили батьки, було легше, веселіше. Тепер же на її плечах і дві корови, свиня, кури, і добрих 30 соток орної землі, і сіножаті, без яких корів не прогодуєш... Так зранку до вечора нагарується, що зайде в хату й навіть телевізор не ввімкне, сил не стає. Може лягти спати не вечерявши.

- Ти думаєш, - намагаюсь трохи розрадити Марію, - що як вийдеш на пенсію, то будеш на канапі лежати?

- На канапі ні, - сумно відповідає, - але скоротити господарку могла би. А так доведеться й умерти в стайні або на городі.

Це, можливо, не настільки характерний приклад реакції на новий закон про пенсійне забезпечення, щоб його можна було узагальнити, проте навряд чи вам вдасться познайомитися хоч з однією людиною, яка зустріла б його з почуттям глибокого задоволення. Або принаймні сказала: «Що вдіємо, весь цивілізований світ підвищує пенсійний вік, мусить і наш уряд іти в ногу з часом». Здебільшого народ, якому подарували перспективу чекати жалюгідної пенсії ще зайвих п’ять років, потихо проклинає всіх без винятку: Верховну Раду, президента, уряд, юстицію...

Нарешті ми попереду Росії

Не чути слів палкої вдячності на адресу депутатів не тому, що наші люди не хочуть рівнятися на цивілізований світ, а тому, що мають надто багато підстав для зневіри в добрих і гуманних намірах владоможців. Та й хто б вірив Партії регіонів, Литвинові й Тигипкові, які активно проштовхували у Верховній Раді законопроєкт про пенсійну реформу, знаючи, що кожен четвертий українець, за статистикою, перебуває за межею бідності, що державний борг України невпинно зростає, а бюджет розкрадають олігархи? Говорити в такій ситуації про якесь просування в Європу – це явно смішити народ.

Доцільніше говорити не про Європу, а про Росію, карикатуру на яку

дедалі більше нагадує Україна. Різниця хіба в тому, що там тонуть у воді діти, а в нас горять у вогні перестарілі люди. А все інше, зокрема й система пенсійного забезпечення, в наших країнах майже однакові.

Правда, тут ми дали поки що росіянам фори. Незважаючи на те що їхня тривалість життя на два роки менша за нашу, їхні жінки й далі виходять на пенсію 55-річними, а чоловіки 60-річними. Розпочинати реформи в цій галузі росіяни планують не раніше 2015 року. Нам же приспічило вже, негайно. Невже й справді кредити Міжнародного валютного фонду можуть так засліплювати очі?!

Ну гаразд, не володіють наші чиновники англійською мовою, щоб добре розпитати по Європах про суть справжньої пенсійної реформи, то могли б поїхати до Латвії. Компетентні люди кажуть, що саме в Латвії з усіх колишніх радянських республік вельми успішно реформують пенсійну систему за нагромаджувальним принципом. І російську мову там напевно ж знають, нашим мудрецям було б комфортно. Або поїхати до Польщі, куди зовсім близько і мова споріднена. У Польщі, розповідають, формулу обчислення пенсії змінили настільки, що й трудові книжки вже виявилися непотрібними, там користуються умовними рахунками.

Ніхто нікуди за наукою не їде. Ось «поганяти понти» по різних екзотичних Мальдівах – це інша справа, тут київська чиновницька братія на висоті.

Але повернімося до Європи

1889-го, коли в Російській імперії розпаношувався нігілізм, який успішно переріс згодом у божевільний задум збудувати комуністичне суспільство, німецький канцлер Отто фон Бісмарк запропонував своїм громадянам першу в світі загальнодержавну систему пенсійного страхування. Бісмарк ознайомив співвітчизників із законом, який встановлював пенсійний вік у 60 років. З канцлера стали відверто насміхатися: що це, мовляв, за прожекти, німецькі робітники здебільшого й не доживають до такого віку...

Сьогоднішня соціально-економічна обстановка в країні Ґете, незважаючи на дві програні світові війни, дозволяє утримувати пенсійний вік чоловіків і жінок у 65 років. Правда, державне пенсійне забезпечення там поволі, але впевнено витісняє забезпечення приватне, співвідношення між якими вже 60 х 40. Німецький уряд планує підвищити пенсійний вік ще на два роки й збільшувати в пенсійному доході частку приватних пенсій.

Взагалі-то це загальна тенденція європейських урядів – підтримувати розвиток недержавного пенсійного страхування. Хто пропонує податкові пільги в разі внесення коштів на нагромаджувальні рахунки в недержавні пенсійні фонди, хто запроваджує прямі гранти для сплати пенсійних внесків, призначених для людей з низькими доходами... Франція ж навіть випустила боргові зобов’язання, термін виплати за якими настане аж 2055 року. Ці боргові розписки на суму 3 мільярди євро – перший досвід емісії державних цінних паперів, платити за якими доведеться вже зовсім іншому поколінню.

Хоча універсального для всього цивілізованого світу підходу до справ на цій ділянці не існує. У кожній країні своя система соціальної безпеки, залежна від багатьох чинників. У США, наприклад, яка є батьківщиною нагромаджувальної пенсійної системи з фіксованими внесками, менше 10 % усіх компаній усе ще пропонують пенсійні плани з установленими виплатами. А в Європі, як ми вже знаємо, недавні реформи зумовили зниження традиційної щедрості державних джерел і підвищення важливості приватних програм пенсійного забезпечення. У Чеській Республіці намагаються створити таку систему пенсійного забезпечення, яка сприяла б більшій народжуваності. Тамтешній уряд планує підвищити пенсійний вік до 65 років для чоловіків, бездітних жінок і жінок з однією дитиною. Якщо ж у родині 2-3 дитини, жінка зможе вийти на заслужений відпочинок на 2-3 роки раніше загальностановленого пенсійного віку.

Народ буде жити погано, але недовго

Новий український пенсійний закон піддають нищівній критиці не лише звичайні завтрашні пенсіонери, але й багато політичних партій, профспілки, науковці... Слово «реформа» вони беруть здебільшого в лапки й запевняють, що закон лише наблизить остаточну кризу пенсійної системи. Адже структурних змін системи він не торкнувся, одне з найголовніших питань, як збільшити надходження до пенсійного фонду, залишилося без відповіді. Спеціальні пенсії, наявність яких визначає фундаментальну проблему солідарної системи – несправедливість, і далі нараховуватимуть, як і нараховували, прирікаючи основну масу населення на виживання, на те, що називають «пенсією на цвинтарі».

Люди мали право зовсім не на таку реформу, що зневажає навіть Конституцію. А їм замість очікуваного збульшення розміру пенсій, замість зміни принципу нарахування – просто підвищили пенсійний вік і стаж. І то суттєво, майже як у країнах Західної Європи, де доходи населення непорівнянні з нашими.

Суспільство, можна сказати, розгублене, в паніці. Останньою надією для багатьох є президент, який може накласти на закон вето. Однак це, найімовірніше, дуже слабка надія.