Василь Задорецький зарплату українського держслужбовця офірує церкві

Сільський голова Черча Василь Задорецький — людина немолода і цікава. Уродженець Черча як військовий свого часу 30 років віддав СРСР, відтак як заробітчанин ще 20 — Америці.

А нині, маючи за кордоном і будинок, і виноградник, Василь Йосипович звів на дідизні просторий «чворак» і живе у черченському Старому Куті. Українську пенсію військового витрачає на друзів і знайомих, американську — на прожиток, а всю зарплату державного службовця офірує на будівництво сільської церкви. Чоловік двічі був капітаном і двічі майором, поєднував статутні вимоги з любов’ю до шотландської борідки, а серпневі радощі свого життя — день 24 серпня — свідомо пов’язує з Україною, родиною і рідним селом. Бо й народився 24 серпня 1940-го.

30 років — СРСР, 20 — Америці...

Дід Василя Задорецького одним із найперших покинув 100 років тому рідне Черче і подався за вербувальниками до Америки.

— Дідо виїжджав молодим хлопцем із бідної родини, а доїхав за океан уже напіводруженим чоловіком і майже батьком, — розповідає Василь Задорецький. — Бо в дорозі до Америки зустрів таку ж молоду і вродливу дівчину із сусіднього села Потоку. Побралися в українській церкві, але на чужині. Дідо працював у шахті, а баба — прачкою. Там на початку 1908 року і перша донька народилася, яку охрестили в нашій церкві. А коли дідо довідався, що дружина завагітніла вдруге, то зрозумів, що із сім’єю в Америці нічого не заробить і не бути йому господарем. Тож відвіз родину  в Черче, а сам із братом 1913 року повернувся до Америки. Тільки через дев’ять літ приїхав у село подивитися, як жінка нараздувала. А у селі вже було зведено хати — баба добре розпорядилася заробленим. Дідо повернувся назавжди до рідного села з початком «великої депресії» в Америці. і вже батьком трьох доньок. Не розкуркулили тільки тому, що був уже в роках і слабував...

— Чому кажете, що 24 серпня щороку до вас у гості приходять п’ять життєвих радостей?

— Щонайперше, я народився 72 роки тому саме 24 серпня, 24 серпня 1963 року — одружився, 24 серпня 1971 року народилася моя донька і 24 серпня — у День незалежності України — ми відгуляли її весілля... Тож наше найбільше державне свято ще й моє найбільше родинне свято.

— Ви стали радянським офіцером попри те, що мали родину в Америці...

— Я дуже любив читати. Можете це сприйняти і як жарт, але я у шкільній бібліотеці поперечитував усе, що міг. Вже у дев’ятому класі навіть Маніфест КПРС і твори Карла Маркса проштудіював. Вивчився на токаря, але до Львівського політехнічного інституту вступити не вдалося. Військову службу відбував у залізничних військах. і коли прийшла рознарядка відправити одну особу у військове училище, то мене спитали, чи не маю бажання. Сказав, що хочу. Жили ж бідно, та й спеціальність була хороша — військовий залізничник. Але якби не один добрий чоловік — військовий, котрий навчив, як «правильно» анкету написати, то я б ніколи не став офіцером. Бо наші односельці «бігцем» уже донесли, що маю родину в Америці. Так я закінчив Ленінградське вище військове училище військових сполучень і 30 років відслужив офіцером. Спочатку у Львові, потім — у Галичі. Через різні планові «заковики» два рази був майором, а два рази — капітаномѕ А в грудні 1991 року поїхав уже до Америки. Про село не забував — разом із земляками допомагали відремонтувати Народний дім, фельдшерсько-акушерський пункт, у будівництві сільського храму Василія Великого тощо. А як обрала мене громада сільським головою, то я вирішив всю свою зарплату віддавати на зведення церкви.

— Чим нині живе Черче?

— Село дуже занепадає. Як таких господарських структур майже нема, землі розпайовані і в оренді,  хіба що санаторій сплачує земельний податок. Люди — по заробітках: чоловіки — в Росії, жінки — в Європі. А діти ростуть самотужки і без родинного виховання. Так нас життя покрутило...

Під покровом Василія Великого

Ми пригадали сільському голові Василеві Задорецькому ще одну подію, яка також буде пов’язана з 24 серпня, — відкриття в селі першої черги навчально-реабілітаційного центру для дітей з вадами опорно-рухового апарату. Для завершення якого, як свого часу інформувала начальник головного управління освіти і науки ОДА Зінаїда Болюк, передбачено  4 млн грн з Державного бюджету і 450 тис. грн — з обласного.

Ми на місці будівництва. Поруч — школа та храм Василія Великого. Робота на об’єкті аж кипить — місяць залишився до урочистих входин.

— Наразі  облаштовуємо теплотрасу, котельню, виконуємо опоряджувальні роботи в приміщеннях навчально-реабілітаційного центру, — каже виконроб ТзОВ «Ремкомбудінвест», субпідрядної фірми з Івано-Франківська, Віктор Телічак. — Працюють до 40 людей, і об’єкт здамо вчасно...

На початку червня було призначено директора Черченського обласного навчально-реабілітаційного центру — вчителя-філолога з Рогатина Надію Шемберко. Тож приємно було з нею поспілкуватися під гуркіт будівельних робіт.

— Це буде єдиний центр, за моєю інформацією, — розповідає новоспечений директор, — у якому діти з вадами опорно-рухового апарату будуть навчатися, проходити реабілітацію і соціальну адаптацію. Цього року набиратимемо дітей з неважкими вадами ДЦП, щоб спочатку налагодити роботу з черченським санаторієм.

— Йшлося про першу чергу?

— Так. Це є завершення будівлі, облаштування класних кімнат, легкоатлетичної зали, спальних приміщень зі спеціальним обладнанням.

— Попередньо говорили про 20 діток?

— Максимально розраховуємо на  50 дітей. Поки що зі всієї області. Цього року це будуть дітки з першого по четвертий клас. Урочисте відкриття буде 24 серпня, а роботу почнемо, як і звичайний навчальний рік у кожній школі — з 1 вересня. Діти здобуватимуть доброякісну початкову освіту, а не якесь спрощене навчання. Це буде інтеграція навчання і реабілітації. В умовах звичайної школи батькам це зробити дуже складно. Орієнтовно за кошторисом, наданим керівництвом санаторію «Черче», дві з половиною тис. грн коштує реабілітація дитини впродовж 44 днів. У наш час хіба це по кишені всім батькам? А у нас, попри ширший комплекс масажів,  лікувальної фізкультури та фізичної реабілітації, все це діти матимуть безкоштовно. За штатним розписом у НРЦ працюватиме 37 фахівців і обслуговуючого персоналу. Навчання, реабілітація і соціальна адаптація — три основні напрями нашої праці.

Квіти пам’яті

Курорт у селі Черчі створено ще в першій третині ХХ ст. як мінеральний живець «Черче» на базі сірководневих джерел. А до 1939 року директором був брат відомого поета і письменника Богдана Лепкого — Левко Лепкий. Богдан у канікулярний час 1930-1939 років відпочивав у Черчі і творив. А 1932 року за громадські кошти Рогатинщини та Бережанщини, галицького письменництва у селі збудували для нього віллу, відому як «Богданівка» за проектом Романа Грицая. Майже 30 років тому її знищили за одну ніч.

Тож, закономірно, у переддень 70-річчя смерті автора «Чуєш, брате мійѕ» ми помандрували і до місця колишнього літнього осідку Богдана Лепкого, де з липня 1991 року на території нині дочірнього підприємства «Санаторій «Черче»  ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» самотіє сіра плита-знак з написом: «Тут стояла вілла Богдана Лепкого «Богданівка». По дорозі селом ми зустрічали святково вдягнених у національні строї людей — того дня, казали, у санаторії відбувався концерт пам’яті до роковин смерті Богдана Лепкого. Та навіть скромного букетика квітів на підмурівку кам’яного моноліту ми не помітили...