Видання Галицького Євангелія — справа національної чести

Цього року почали все частіше згадувати про Галицьке Євангеліє, створене в Крилосі 1144 року. Недавня міжнародна наукова конференція «Україна—Ватикан: державно-церковні відносини в контексті досвіду об’єднаної Європи» порушила питання про реставрацію цієї давньої пам’ятки або отримання цифрової фотокопії для його факсимільного перевидання.

Над темою Галицького Євангелія вже тривалий час працює й історик-українознавець, ректор Українського державного університету в Москві, доктор історичних наук Віктор ідзьо, автор наукового нарису «Галицьке Євангеліє як релігійна, мовна, літературна та історична  пам’ятка 1144 року». На недавніх заходах у рамках всеукраїнського проекту «Ювіляри України. Події та особистості ХХI століття» Віктор Ідзьо, якому президент НАНУ  Б. Патон вручив диплом «ювіляра України» за віддане служіння Україні, запропонував перевидати Галицьке Євангеліє, оскільки вважає, що саме на ньому як на найдавнішій українській пам’ятці мали б складати присягу українські президенти.

Чому нині Україна не володіє своєю національною пам’яткою, чому Галицьке Євангеліє опинилося в Москві? Як пише В. Ідзьо, приписки в цій давній книзі дають можливість реконструювати її історію пам’ятки. Скажімо, записи стверджують, що Галицьке  Євангеліє виявив у 1576 році Львівський єпископ Гедеон Балабан у церкві Крилоса (тепер с. Крилос Галицького району). 1679 року новий власник Галицького Євангелія молдавський митрополит Досифей, направляючись до Москви, мав намір повернути книгу «на свое место на Крылос». У Москві він передав Євангеліє на реставрацію чи то для переписання московському  ієромонахові Тимофію, «справщику «Печатного двора», який так і не повернув книгу її попередньому власникові. Після смерти Тимофія в 1699 році Євангеліє передали в бібліотеку московського «Печатного двору», і в 1788 р. воно стало власністю Синодальної бібліотеки. із 1920 року її всі цінні книги, в тому числі донині й Галицьке Євангеліє, зберігаються в Московському державному історичному музеї. Про це добре відомо й українським відомствам.

Директор історичного музею в Москві А.Левикін на запит українського посольства в Москві від 13 квітня 2011 року про можливість факсимільного перевидання Галицького Євангелія повідомив посольству України в РФ: «На комерційних умовах Московський державний  історичний музей може для факсимільного видання надати вже зроблену музеєм  цифрову копію Галицького Євангелія». Словом, справа за Москвою не постоїть, потрібні лише гроші...

Поліграфічне відтворення однієї з найдавніших достовірних пам’яток історії та культури українського народу, яка з 1144 року не знала перевидання, на думку багатьох знавців нашої минувшини, мало б стати для Української держави, в тому числі й Івано-Франківщини, справою національної чести.