Молитва і праця стають ліком для наркоманів та алкоголіків

У Всецерковний реабілітаційний центр «Назарет» для узалежнених від наркотиків та алкоголю, який у селі Рихтичах під Дрогобичем і підпорядкований БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ», їду не вперше — ним опікується один з духовних провідників традиційної пішої  прощі із Самбора до Зарваниці о. Ігор Козанкевич, а чимало пацієнтів цієї лічниці свого часу були учасниками прочанського походу і стали моєю родиною у Христі. І щоразу, як тільки залишаюся наодинці з кількома останніми сотнями метрів лісової дороги, двояке відчуття розчахує моє серце: з одного боку, прагну зустріти тих, з ким у спільній молитві подолав не один прочанський кілометр, а з другого — благаю Господа, щоб нікого зі «зрощених у «Назареті» не застав серед пацієнтів реабілітаційного центру...

Подамо руку кожному...

Вже вісім років «Назарет» сповідує промовисте гасло «Не всі люди — наркомани та алкоголіки, але всі наркомани та алкоголіки — люди». Після того, як узалежнений наважується пройти реабілітацію в цьому всецерковному центрі, перша розмова  з духовним опікуном о. Ігорем Козанкевичем виглядає десь приблизно так:

— Чи бачите ви довкола «Назарета» паркан чи іншу загороду?

— Та ні, не бачу.

— То знайте: тут вас ніхто насильно тримати не буде. Але якщо ви свідомо вирішили позбутися свого узалежнення, то руку допомоги ми вам подамо. Реабілітаційний центр розташований у чудовій лісовій місцині села Рихтичів неподалік Дрогобича. Колись там була військова частина, яка після себе залишила хіба що руїни. З яких і виріс сучасний «Назарет».

— Отче Ігоре, який зміст ви вкладали у назву реабілітаційного центру для узалежнених?

— Ісус народився у Вифлеємі, натомість зростав він у Назареті. Суть ідеї була такою: люди тут, у «Назареті», не народилися і не будуть у ньому завжди — у цьому центрі для реабілітації узалежнених вони повинні зрости. Стати зрілими християнами й особистостями. Бо узалежнена людина деградує, стає схожою на тварину.

— Чим унікальний «Назарет»?

— Наразі в державі з узалежненими людьми нема конкретної праці. Є, звичайно, детоксикація у лікарнях, де нерідко без проблем можна дістати і наркотики, і алкоголь. І про це всі знають. Якщо людина була на детоксикації, то це ще не означає, що вона була в лікарні у той  час тверезою. Тож нема психологічного, духовного і соціального супроводу тих людей. Бо якщо людина узалежнена, то вона узалежнена на всіх рівнях. Втрачає зв’язки з рідними, близькими та друзями, колегами по роботі, часто з Богом і Церквою тощо. Така людина хвора і фізично, має почуття меншовартости, болісно реагує на критику, безсила відстоювати свої права і деградує на соціальному, суспільному рівнях. Тож ми обрали таку ділянку роботи з узалежненими, бо з нею майже ніхто не працює.

— Я думаю, що для реабілітації в «Назареті» недостатньо бути узалежненим від наркотиків чи алкоголю.

— Звісно, передусім людина повинна сама цього захотіти і сказати собі: так, я піду туди. Людина бореться, а ми їй допомагаємо,  старається підвестися, а ми  подаємо руку. І замість людини цього кроку зробити ніхто не зможе. Вона мусить дозріти і вирішити бути тверезою. Якщо хворий вживає наркотики чи алкоголь безперервно, то просимо його пройти спочатку детоксикацію, мати з собою довідки з тубдиспансеру і від шкірного лікаря про те, що немає інфекційних захворювань...

— За вісім років скільки людей «зросли» у «Назареті»?

— Реабілітацію в нашому центрі пройшли десь півтисячі узалежнених, і 30% з тих, що ми знаємо,  стали тверезими. У нас проходили реабілітацію хворі з різних регіонів України, були й з близького і далекого зарубіжжя. На рівні УГКЦ наш центр наразі єдиний всецерковний заклад такого типу. Але ми не питаємо людину, чи віруюча вона, чи ні, чи є вона греко-католиком, чи з іншої конфесії. У «Назареті» навіть були особи, яких ми тут хрестили. Поважаємо кожного.

— Але «Назарет» — то не лише молитва, а й праця?

— Господарка — не найголовніше в нашому реабілітаційному закладі. Це одна з його структур. Крім духовної і психологічної терапії, в центрі запроваджено і трудотерапію, тобто оздоровлення працею. Якщо людина працює і бачить плоди своєї праці, то у неї відчутно зростає рівень самооцінки. З другого боку, господарка дає нам можливість для самоутримання. Бо не маємо жодної фінансової дотації ні від Церкви, ні від держави. Тож мусимо працювати. Подумайте: з яким лицем ми б просили у когось допомоги, а самі не працювали? Є у нас корови, коні, свині,  грядкиѕ Якщо людина покидає «Назарет», не завершивши курс реабілітації, то для всіх працівників великі рана і біль. Це означає, що ми мали шанс її спасти, але він нам не вдався. Та ми щасливі, що сьогодні ті люди, які є у «Назареті», тверезі.

— Які плани надалі?

— Стараємося, щоб нам передали всю територію колишньої військової частини — приблизно 30 гектарів. Пропонуємо створити на ній соціальне село, в якому не тільки проходитимуть реабілітацію узалежнені, а й житимуть безхатченки та неповносправні особи. Але я знаю, що все провадить Господь і буде так, як Він дозволить.

Свідчити — допомогти собі та іншим

Людей, які вирішили у «Назареті» боротися з узалежненням, можна завжди зустріти під час традиційних прощ до намолених місць. і більшість із них рречна не лише у молитві та служінні, а й у свідченнях по тих населених пунктах, якими провадиться проща. Переконаний, що їхні слова можуть стати вагомим аргументом для тих, хто ще не сказав собі: я хворий, я узалежнений і хочу себе змінити. Уявіть собі: у церкві завершився молебень, сільський чи міський храм переповнений прочанами і парохіянами, а людина сміливо ступає на середину і публічно свідчить про боротьбу зі своєю неміччю, не встидаючись і не ховаючись за анонімністю.

Сергій, 26 років.

— Я узалежнений від наркотиків — вживав з 16 років. Спочатку пігулки, а згодом уже синтетичні. Вдома не ночував, жив на блатхаті з наркоманами. Коловся — по 15—20 кубів дезоморфіну щодня. Наслідки були страшні — не міг вже навіть ходити, схуд на 20 кілограмів, ледве дихав, відчув, що мені надходить кінець. Відчував себе на цілковитому дні. Тоді сказав батькам, що я є наркоманом і що без лікування довго не протягну. Тож відбув у лікарні детоксикацію, а відтак потрапив до «Назарета», де я вже три тижні тверезий. Спочатку було дуже важко — нерви, стреси, вже торбу збирав, щоб їхати гетьѕ Хлопці порадили побути ще кілька днів — далі стане легше. А нині почуваюся добре, хоч  фізично мені важко.  Але відчуваю Божу руку. А  до того я навіть до церкви не ходив і не молився. Тепер хочу жити по-новому. Бо десять років моїх пролетіли з однією думкою: де взяти гроші на наркотики? і так щодня.

Любомир, 55 років.

— Приблизно чотири роки був узалежнений від алкоголю. Спочатку був такий собі перехідний період, а три роки — цілковита залежність. Тепер я вже два роки тверезий, якщо точніше — 23 місяці і кілька днів. Завдяки моїм дітям у «Назареті» я був понад рік, а згодом якийсь час на правах волонтера. Свого часу я пройшов програму «Дванадцять кроків»: мир з собою, мир з Богом і мир з людьмиѕ Найважче визнати перед собою, що ти узалежнений, хворий. Живу одним днем у християнському розумінні цієї засади: я не знаю, що буде завтра, але сьогодні не вживатиму алкоголю і буду за себе боротися, а завтра буде знову сьогодні. У «Назареті» я зріс духовно, змінився мій світогляд. Тепер я практикуючий християнин. До того чогось схожого не було точно. Я думав, що не порушую Божі заповіді, а тепер усвідомлюю: вбивав довіру людей до себе, крав у себе час для духовного зростання і у людей, бо чогось їм не додав за ті рокиѕ Але нічого цього за алкоголем я не бачив.

Володимир, 53 роки.

— Минає вже два роки, як я з алкогольним узалежненням потрапив до «Назарета». Я самотужки боровся, бо відчував, що мій стан веде до краху життя. Але мені не вдавалося — рецидиви ставалися через місяць чи два. Повертався до старого. Але дякую Богу, що мій кум, священик із Лавочного, привіз мене сюди. На початках «Назарет» ізолює людину від безлічі спокус суспільства, і вона не почувається серед  спільноти реабілітаційного центру приниженою чи самоприниженою у своїх очах. Та головне, що тут є щоденна молитва, спільна молитва за кожного, щотижнева сповідь, час для іспиту совісті. У «Назареті» я пробув усього 17 діб, але той час став початком мого нового життя. Тепер алкоголь і моє життя несумісні. Але нема гордині у моєму серці, а тільки бажання допомагати іншим, які свого часу молилися за мене.