Галицькі долі в Португалії

У далекій Португалії недавно побувала офіційна делегація освітян Івано-Франківщини, яку очолював заступник голови  облдержадміністрації  Роман Іваницький. У складі делегації були депутати обласної ради — начальник головного управління освіти і науки ОДА Зінаїда Болюк, декан факультету управління та інформаційної діяльності Івано-Франківського національного технічного університетету нафти і газу, професор, голова постійної комісії обласної ради з питань освіти і науки Дмитро Дзвінчук, ректор обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат педагогічних наук Роман Зуб’як  та автор цих рядків.

Після чотирьох з половиною годин перельоту «Українськими  авіалініями»  вечірній Лісабон, де проживає понад два мільйони осіб різних націй, зустрів нас усталеним  європейським затишком і вражаючим  різнобарв’ям, безліччю квітучих  пальм  і  кущів. Вранці на зустрічі  «за  кавою» в  українській амбасаді посол України в Португалії Олександр Никоненко з дипломатичною ввічливістю зазначив: «Приємно, що голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк — людина слова. Все йде за планом,  як ми  і  домовилися.  Переконаний, та справа, яку  ми розпочали  в Португалії, та  ініціатива, яку озвучив Михайло Вишиванюк  під час спілкування з українською громадою в місті Фаро, — взяти під опіку українські суботні школи — має позитивний розголос  не лише серед української громади Португалії, а й  сусідньої  Іспанії.  Бо вони між собою спілкуються.  Це дуже велика і вагома справа».

За словами посла, підписана  угода про співпрацю між університетом Алгарве і Прикарпатським національним університетом ім. В. Стефаника — «це конкретна перспектива для учнів українських шкіл». і хоча, як зауважив О. Никоненко, «це лише перший крок, важливо те, що Івано-Франківська  область оперативно визначилася з найбільш прийнятним форматом надання  конкретної  допомоги  численній  українській громаді в Португалії, і це вона робить послідовно».

«Ті домовленості, що лягли в основу зустрічі голови ОДА Михайла Вишиванюка з представниками української громади  в Португалії  матимуть розвиток у конкретних спільних проектах,  зокрема  освітніх, — запевнив українського посла і заступник голови ОДА Р. Іваницький.  — За дорученням Михайла Васильовича ми приїхали, щоб вивчити ситуацію і  домовитися, в якій саме царині наша участь у житті української громади буде найефективнішою». За словами Р. Іваницького, оскільки українські школи за кордоном виконують важливу соціальну функцію, вони є місцем зустрічі  молоді з  українськими ровесниками, підтримувати їх — «справа надважлива».

Посол О. Никоненко передав нашій делегації декілька примірників столичної російськомовної газети «Маяк Португалії» з фоторепортажем про перебування на теренах Португалії (в середині травня)  офіційної делегації з  України на  чолі з головою Івано-Франківської ОДА М. Вишиванюком.

На жаль, україномовного  часопису в Португалії немає.  Два роки тому у Лісабоні виходила українською  газета «Діаспора». Її видавцями  були мої друзі-журналісти — подружжя   Любов і Валерій Сандуляки.  До 1991 року В. Сандуляк, родом із  Буковини, був редактором косівської районної газети «Радянська Гуцульщина».  Небайдужа до активного громадського життя численної української діаспори Лісабона  Люба Сандуляк (Микитин), уродженка села Голиня Калуського району, деякий час  намагалася  врятувати єдину  в Португалії українську газету, однак  через затяжну у цій найзахіднішій  європейській країні фінансову  скруту, що  й нині триває, і яка, безперечно, відбилася   на  долі українських заробітчан (коштами  ніхто  із земляків не поспішав допомагати), газету «Діаспора» довелося закрити.

Натомість у Лісабоні  є декілька  російськомовних газет. На їхніх шпальтах друкуються  новини і з  життя  українців у Португалії. Зокрема, згаданий  російськомовний  часопис  «Маяк Португалії» за 20  травня повідомляє: «Михайло Вишиванюк  прибув до Португалії для обговорення можливих напрямів міжрегіональної співпраці Івано-Франківської області з  округом Алгарве і заснував таку співпрацю з обміну науковими кадрами, з підтримки малого і середнього бізнесу, забезпечення взаємовигідних економічних та інвестиційних умов. В ході візиту було підписано меморандум між Івано-Франківською облдержадміністрацією  та муніципальним округом Фаро.  Делегація зустрілася з представниками українських громадських організацій Португалії, адже більшість працюючих у Португалії українців — вихідці саме з Івано-Франківської області. Привезли книги, підручники. Вишиванюк  прийняв рішення взяти  шефство над усіма українськими школами в Португалії. Це було сприйнято дуже позитивно і знайшло широкий резонанс».

До речі, ціна  одного примірника  газети «Маяк Португалії» — майже два євро.

Український посол повідомив, що незабаром до Португалії приїде група журналістів газети «Дзеркало тижня» і, мовляв, їм  розкажуть про «започатковану Вишиванюком опіку Івано-Франківської області над українськими суботніми (недільними) школами».

Того ж суботнього дня на  заздалегідь  анонсовану  нашим посольством  зустріч в  Український центр м. Лісабона по завершенні  уроків прийшли  директори  українських шкіл: «Диво-світ» — Юрій Унгурян,  «Оберіг» — Уляна Кучерас, «Родина» — Олеся Назаренко, заступник директора з навчально-виховної роботи школи «Родина» ведуча радіо «Український вісник» Галина Бобик, директор української школи ім. Т. Шевченка в місті  Фаро Наталія Дмитрук, голова Асоціації «Джерело світу» Борис Кучерас, професор Нового університету Лісабона Валентина Василенко (родом з Івано-Франківська), журналіст газети «Слово» Тамара Марошан, голова Спілки українців  у Португалії Павло Садоха  та інші.

Як нас повідомили, у  Португалії діють 23 українські суботні (недільні) школи. Є школи, в яких навчаються й діти з Росії, Молдови, Грузії. У Лісабоні нараховується до 200 українських дітей.

Прозвучало чимало суто професійних запитань до представників  освіти України. Як нам сказали, зі створенням Міністерством освіти України в 2007 році  Міжнародної української школи втроє зросла кількість українських суботніх (недільних) шкіл у Португалії. За своїм статутним покликанням міністерська Міжнародна українська школа забезпечує  навчання, зараховує дітей українських емігрантів на навчання за екстернатною формою, проводить виїзди інспекторів на семестрову, річну та державну підсумкову атестації за державний кошт, видає випускникам українських шкіл  за кордоном  атестати  державного зразка про загальну середню освіту.

До 2007 року уряд Португалії фінансував гранти на розвиток шкіл національних меншин, у тому числі українських. Проте ось уже четвертий рік, як нам сказали, такої підтримки  з боку Португальської держави українські школи не отримують. Водночас Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України останнім часом зупинило фінансування виїздів представників Міжнародної української школи для проведення  семестрового оцінювання  учнів українських суботніх і недільних шкіл та державної підсумкової атестації. Ці  дорожні витрати  змушені взяти на себе батьки учнів.

Тож «учителі за сумісництвом» просили нашу делегацію порушити перед Міносвіти питання щодо відновлення фінансування виїздів працівників МУШ за кордон для проведення атестацій; щодо включення контингенту  українських шкіл Португалії до державного замовлення на підручники; укладання Міжнародною українською школою тривалих трудових угод із педагогічними працівниками суботніх (недільних) шкіл в Португалії, що, за їхніми словами,  дало  б   можливість  для нарахування педагогічного стажу; адаптувати міністерську навчальну програму до емігрантських шкіл тощо. «Лише не дай, Боже, загубити Міжнародну українську школу, адже третина батьків-заробітчан хоче, аби їхні діти здобули українську освіту, отримали атестат державного зразка», —  казали вчителі.

Окрім  суботи, всі  вони, безперечно, зайняті  іншою  працею,  здебільшого фізичною. Дехто на чужині  — понад 10 років.  Чимало з них здобуло  португальське громадянство. Найсміливіші відверто зізналися  нашій делегації у професійному  відставанні, нарікали на нестачу українських підручників, сучасних методичних  матеріалів,  шкільних журналів  тощо. Прозвучала пропозиція провести вчительську конференцію, майстер-класи для вчителів початкової школи. Відзначено як позитив те, що цього року видано підручник «Українська мова для іноземців». Як нам сказали, в країнах  Європи — 1 600 дітей з України, в Португалії та  Іспанії — по 600.

Уважно вислухавши своїх колег, і Зінаїда Болюк, і  Дмитро Дзвінчук, і Роман Зуб’як запросили всіх охочих, і не лише з івано-Франківщини, пройти безкоштовно фахову перепідготовку на базі  єдиного в регіоні обласного інституту післядипломної освіти,  оскільки більшість із них давно виїхала з України, а отже, «втрачає педагогічні навики». За  словами Р. Зуб’яка, в очолюваному ним інституті післядипломної освіти щороку курсову  підготовку  проходять понад п’ять тисяч  педагогічних працівників, стільки ж їх охоплено різноманітними формами  міжкурсової науково-методичної роботи. Він повідомив, що цього року 15 вчителів  української мови з Румунії пройшли двотижневу перепідготовку і «цю практику буде продовжено».

Роман іваницький пообіцяв до початку нового навчального року організовано забезпечити українські школи підручниками і шкільними  журналами. Наша освітянська делегація запросила українських дітей з Португалії на літній відпочинок у дитячі оздоровчі табори Прикарпаття. Щоб, як зазначила З. Болюк, «діти наших заробітчан мали спілкування зі своїми українськими ровесниками і не забували української мови». Здається, ця ініціатива зацікавила наших співрозмовників, чимало з яких  виховує у Португалії і  своїх власних дітей.

Голова Спілки українців у Португалії Павло Садоха  запевнив, що українці — найбільш  представницька громада у цій країні, й подякував обласній владі Івано-Франківщини «за не формальну увагу» до українських  шкіл та їхніх проблем.

Колишня заступник директора Богородчанської ЗШ №2, а нині директор школи ім. Т. Шевченка в м. Фаро, голова Координаційної ради українських шкіл у Португалії Наталія Дмитрук запевнила, що третина батьків хоче, аби  їхні діти мали свідоцтва про освіту українського зразка. «Я вірю в рідне управління освіти, — сказала розчулена Н. Дмитрук. — Ми  тут  боїмося, що Міжнародна українська школа перестане існувати, бо не удосконалюється система праці її представників. Тому просимо державу Україна цього не допустити».

Пані Наталія сказала нам, що португальці «в захопленні від українських дітей, бо наші діти  вміють вчитися, за порівняно короткий час у  португальській школі вони стають найкращими учнями. За її словами, діти  емігрантів, у тому числі  з України, мають вільний  безкоштовний доступ до загальноосвітньої португальської школи. Майже 90 дітей українців мають безкоштовних репетиторів для вивчення португальської мови, що, своєю чергою, сприяє їхній асиміляції. До речі, школи в Португалії працюють з 9.00 до 18.00.

У Португалії  Наталія Дмитрук разом із чоловіком понад 10 років. Їхні  двоє дітей проживають у Богородчанах із бабусею. «Я вірю, що Бог допоможе мені компенсувати цю провину, — сказала  мені зі  сльозами в очах ще молода вродлива жінка. — Якщо Бог дав мені фах педагога, якщо і тут  я продовжую опікуватися чиїмись  дітьми, Бог не залишить на самоті моїх дітей. Вдома вони мають прекрасних вчителів. Я дуже ціную те, що колись працювала у найкращій Богородчанській школі №2, і  все те, чого  я  колись  навчала  дітей в рідному краї, намагаюся передати тут».

Щодо мене, автора цих рядків, то у Лісабоні я  мала особливо приємне побачення, спілкування допізна за келихом  смачного португальського вина з родиною своїх давніх друзів, журналістів Сандуляків, в орендованому ними  помешканні — трикімнатній квартирі на першому поверсі добротної багатоповерхівки майже в центральній частині столиці. До речі, гостювала я у них вдруге: вперше — два роки тому, під час тритижневого  паломництва святими місцями країн Європи, в тому числі Португалії, організованого Молодіжною комісією Івано-Франківської єпархії  УГКЦ. Не думала, що доведеться знову побачити зблизька цю красиву  індустріально-аграрну   країну, яка офіційно дала притулок  52 тисячам наших співвітчизників, зокрема  багатьом нашим землякам-галичанам.  Чимало з  них уже не хоче чи  з різних  сімейних причин уже не може повернутися  на рідну землю. Зокрема, двійко дітей Сандуляків — колишні  найкращі учні Косівської гімназії, вихованці  відомої за  межами Івано-Франківщини косівської тенісної школи здобули вищу освіту в Лісабоні, мають працю за спеціальністю і навіть португальське громадянство. Чи повернуться на Батьківщину їхні батьки, питання також риторичне...