Фатальна чарівність диктатора

У ХХ столітті, за оцінками істориків, з вини трьох диктаторів загинуло найбільше людей. До цієї сумнозвісної трійки, поруч зі Сталіним  і Мао Цзедуном, безумовно, входить і Адольф Гітлер. Знову ж таки, на думку істориків, на першому місці за кількістю жертв Гітлера були слов’яни, на другому — євреї. і навіть сьогодні, коли минуло вже майже сім десятиліть з часу загибелі фюрера, саме ім’я цієї людини викликає жах та нагадує про мільйони безневинно втрачених життів. Однак чи випадковою була його поява? Вже одне те, що ХХ століття зібрало поруч трьох найкривавіших диктаторів, змушує замислитись...

Варто детальніше поглянути на саму особу Гітлера як людини, лідера і політичного діяча, без якого, на думку багатьох дослідників, виникнення нацистської Німеччини було б неможливим. Німецький історик Фрідріх Майнеке писав про нього: «Це один з відомих прикладів незвичайної сили особистості в історії».

В радянських фільмах його часто зображали як такого собі істеричного дурника, багато також писалося про гітлерівську «біснуватість». Та виникає запитання: яким чином саме Гітлер зумів стати на чолі німецького народу, отримавши підтримку його більшості, досягти немалих успіхів у стабілізації країни після економічної кризи, завоювати авторитет на міжнародному рівні? Не випадково ж авторитетний журнал «Time» назвав Гітлера людиною 1938 року.

Гітлер як особистість. Початки

Як правило, більшість дослідників тих країн, що воювали з гітлерівською Німеччиною, про нього різко негативної думки, тоді ж як спогади його сучасників, які з ним безпосередньо працювали, висвітлюють його більш об’ємно — як партійного лідера, організатора, державного діяча, людину, одержиму ідеєю своєї особливої ролі в світовій історії, якою він виправдовував відсутність у себе співчуття до інших і байдужість до чужих життів. Разом з тим більшість говорить, що на початку його діяльності з ним можна було мати нормальні ділові стосунки і домагатися від нього позитивного вирішення актуальних питань.
Німецький генерал-полковник Гудеріан у своїх повоєнних спогадах про зроблене Гітлером як райхcканцлером у перші роки правління пише: «Він досяг значних успіхів: усунув безробіття, підняв дух робітників, оздоровив національну свідомість, ліквідував партійний хаос. Було б неправильно не визнавати ці його заслуги».

За спогадами командувача ВМФ адмірала Редера, «Передусім Гітлер володів майже фатальною чарівністю, мав дивну здатність приваблювати людей до себе. Я часто спостерігав, як під його чари підпадали навіть найбільш стійкі і скептично налаштовані особи — і не лише німці всіх класів суспільства і професій, а й іноземці. Навіть іноземні дипломати не були винятком». «Враження, яке справляв Гітлер на мене в той період, було таким же, як і у всіх інших моїх співвітчизників, — визначної людини і природженого лідера, — пише Редер. — Його знання, здобуті інтенсивною самоосвітою, були всебічні та різноманітні. Він не лише зберігав у своїй пам’яті всі ці різноманітні відомості, а й засвоював їх, а його здатність швидко вникати в суть проблеми і зводити навіть дуже заплутані питання до спільного знаменника просто приголомшувала. Він умів викладати свої думки ясною й доступною мовою, словами, які були максимально дохідливі розумінню того або іншого слухача. Не дивно, що німці прийняли його не лише з надією, а й з твердим переконанням у тому, що він зможе вивести їх з депресії й убогості, що виникли внаслідок Версальського миру, і були готові надати йому будь-які повноваження, необхідні для цього».

В повсякденному житті потреби Гітлера були досить помірні: був вегетаріанцем; не пив спиртного, кави, навіть чаю, надаючи перевагу трав’яному напою, не палив. Був гостинним господарем, дуже коректний з жінками, багатьом із них подобався, першим у їх присутності ніколи не сідав, мав великий вплив на них, серед них було кілька спроб самогубств через нього. Йому подобалося посидіти в приємній компанії, поговорити про мистецтво, музику, архітектуру, свою геніальність...

Психологи вважають, що вже від народження в дитини закладено генетичні задатки, які зумовлюють її майбутній темперамент і якоюсь мірою — формування характеру, які в перші роки життя під час контактів з батьками й оточенням набирають більш конкретних особливостей. До шести років дитина значною мірою вже сформована як особистість.

Адольф Гітлер народився 20 квітня 1889 року. Його батько Алоїс Шикльррубер, який 1876 року взяв прізвище свого прийомного батька — Гітлер, строгий і вимогливий, у сім’ї був беззаперечним авторитетом, вимагав від сина дисциплінованості, відповідальності і слухняності, ніколи його не бив. Із шести років Адольф почав навчатися в сільській школі. За спогадами вчителів, він був безперечно обдарованим, верховодою в дитячих іграх, але досить примхливим, запальним, впертим, часто нестриманим. Пізніше, навчаючись у державному реальному училищі, добрі оцінки отримував лише з малювання.

Викладач історії, виходець із прикордонних земель південної Німеччини, в яких відбувалися постійні конфлікти через расові відмінності з південними слов’янами, що проживали там, був фанатичний німецький націоналіст доктор Леопольд Петч. Він заклав у молодого Гітлера перші паростки німецького націоналізму. Пізніше в «Майн кампф» Гітлер напише про свого вчителя: «Він використовував національний фанатизм, що зароджувався в нас, як засіб виховання, нерідко звертаючись до почуття нашої національної гідності».

В 16 років, не закінчивши училища, залишив його, фактично не здобувши середньої освіти. Мріяв стати художником, малював, а частіше копіював полотна відомих на той час живописців. Співав у церковному хорі. Часто ходив на театральні вистави й опери, дуже багато читав. Особливо його захоплювала історія Німеччини і німецька міфологія.

Тогочасна Австро-Угорщина була конгломератом різних народів. Її населення становило понад 50 мільйонів, етнічних німців серед них було близько 10 мільйонів, хоча державне управління було саме в їхніх руках. У той же час у багатьох народів, які входили до імперії, зокрема в Угорщині, Чехії, Сербії, Словенії, відбувався процес національного відродження, і як наслідок виникали рухи за свої національні права аж до надання їм державної незалежності. А це викликало в певних колах австрійських німців, які перебували під постійно зростаючим демографічним тиском слов’янських народів, відповідну націоналістичну реакцію спротиву, яка, зокрема, виражалася і в зростанні усвідомлення своєї спорідненості з німецькими німцями і з великою державою Європи — Німеччиною. Що мало великий вплив на націоналізм австрійських німців. існування великої Німеччини переконувало якусь частину австрійських німців у своїй вибраності, значущості, особливій расовій перевазі.

Саме в таких умовах в обстановці наростаючих міжнаціональних конфліктів 16-літнього юнака австрійського німця Адольфа Гітлера після невдалих спроб скласти іспити, щоб вчитися на художника, захоплює політика. Проживаючи у Відні, він зближується з членами крайніх німецьких націоналістичних угруповань. Там він знайомиться з працями ідеологів німецького націоналізму, в яких обррунтовувалася розумова і культурна вищість арійської раси, а її головним ворогом і експлуататором вважалися євреї. Чому ж саме євреї? У цей період в Австрії відбувався сплеск антиєврейських настроїв першою чергою через потік єврейських емігрантів, які прямували туди з відсталих окраїн імперії: Галичини, Буковини, Угорщини в пошуках кращого життя.

Толерантна, національно поміркована політика Відня мимоволі сприяла такому інтенсивному напливові євреїв, які займалися переважно торгівлею, їх частка в цьому місті була найбільшою порівняно з іншими містами Центральної Європи. В австрійських німців викликало ворожість непропорційно велике засилля євреїв у наукових закладах, домінування в засобах масової інформації. Більшість великих банків Відня і значна частина промисловості належали також євреям. На чолі різних робітничих протестних рухів, що виникали в той час, здебільшого так само були євреї. Пізніше в своїй книзі «Майн кампф» Гітлер напише: «Огидний був для мене расовий конгломерат, який являла собою столиця імперії, огидною була ця суміш народів із чехів, поляків, угорців, русинів, сербів, хорватів і ін., а між усім цим, як вічний грибок людства, — євреї і знову євреї. Величезне місто здавалося мені символом кровозмішення».

Таке енергійне входження євреїв в економічні та політичні відносини збурювало традиційне, консервативно розмірене життя корінних австрійців. Євреям починають приписувати всі існуючі й неіснуючі гріхи, бачать у них причину всього зла і всіх проблем. Виникають радикальні націоналістичні німецькі угруповання, які організовують зібрання, видають і розповсюджують свою літературу, спрямовану проти євреїв.

У таких специфічних умовах протистоянь і міжнаціональних конфліктів формувалося світобачення молодого австрійського німця Адольфа, його розуміння рас, розвитку цивілізації, ролі особистості в історії. Увійшовши в колію крайнього націоналізму в молодому віці, Гітлер залишився в ній до кінця своїх днів.

Зоставшись у Відні без засобів існування, він живе в притулках для бездомних, перебивається випадковими заробітками: працює на будовах, підносить сумки пасажирам на вокзалах, пізніше малює і продає невеликі картини, рекламні оголошення, вечорами ж ходить у бібліотеку і жадібно читає, дедалі більше захоплюючись історією німецької раси, її вождями, завоюваннями. Навесні 1913 року переїжджає на постійне проживання в Німеччину до Мюнхена. Пізніше він напише: «Я прагнув туди, у великий райх, країну моїх снів і моєї пристрасної мрії!»

З початком Першої світової війни у 1914 р. Гітлер у 25 років, записавшись добровольцем, стає її учасником, спочатку — рядовим, а через місяць — єфрейтором. Того ж року його нагороджують «Залізним хрестом» другого ступеня, через чотири роки він отримує «Залізний хрест» першого ступеня, яким досить рідко нагороджували рядових і якого Гітлер постійно носив, уже будучи райхсканцлером. Дуже болісно сприйняв капітуляцію Німеччини і Листопадову революцію 1918 р., вважав їх причиною наявність зрадників у державному управлінні. Того ж року вступає до Німецької робітничої партії. Через короткий час стає її лідером — фюрером. Проявляє себе прекрасним оратором із надзвичайною силою впливу на слухачів.

1920 року створює НСДРП — Німецьку соціал-демократичну робітничу партію. Після невдалої спроби державного перевороту в 1923 р. — «пивного путчу» Гітлера як керівника й організатора було засуджено на п’ять років за державну зраду. Та саме завдяки путчу він набув загальнонаціональної популярності і в очах багатьох став героєм і патріотом. Перебуваючи в ув’язненні в старій фортеці Ландберрс, починає диктувати розділи своєї, пізніше знаменитої, книги «Майн кампф» — «Моя боротьба». У книзі він, крім ідеалізованої автобіографії, виклав своє розуміння соціальних процесів, державного устрою, тогочасної партійності, національних проблем і ін. Незважаючи на багато написаних там нісенітниць, деякі з його висновків навіть з теперішнього погляду досить актуальні, зокрема ось його думка про декого з тогочасних німецьких парламентарів: «На парламент він дивиться як на дійну корову для себе і для своєї сім’ї». Причину надзвичайної популярності ідей Карла Маркса в Росії він пояснював так: «Народ, що складався з безграмотних людей, був залучений в комуністичну революцію не читанням теоретичних творів, а картинами тих небесних благ, які малювали їм тисячі агітаторів, що керувалися при цьому, звичайно ж, тільки однією певною ідеєю. Так було завжди, так буде завжди».

Там у нього можна знайти і таке: «Коли ми говоримо про завоювання нових земель у Європі, ми, звичайно ж, маємо на увазі насамперед Росію і ті навколишні країни, які їй підпорядковані».

Та разом з тим, читаючи «Майн кампф», не можна позбутися відчуття прямолінійності і звуженості світобачення її автора. Нерозуміння соціальних і біологічних законів. Спрощеної однобокості в оцінках економічних і національних проблем. Розвиток людських цивілізацій Гітлер зводить до боротьби вищих рас з нижчими. Тут у нього простежується певна аналогія з вченням Карла Маркса, у якого все зводиться до міжкласової боротьби між гнобителями і пригноблюваними. Правда, у другого цьому було надано більш науковоподібного вигляду. У Гітлера ж це самовпевненість дилетанта, що начитався популярних книг із примітивного соціал-дарвінізму, головною ідеєю в яких є боротьба і перемога сильних народів над слабкими. У нього розвинулися віра і впевненість, що лише силою можна досягти успіху. Напевне, тому, що так було написано в історичних творах, які він читав, так його вчили його вчителі, це підтверджували чотири роки війни, коли він був солдатом. У його очах лише сила, воля до перемоги і сама перемога були варті поваги. інших методів він не визнавав і не хотів розуміти. «У мене немає жодного іншого бажання, окрім як відповідати законові природи, який свідчить: життя дається тільки тому, хто за це життя бореться і готовий, якщо треба, заплатити за це власним життям!»

Завоювання інших земель, розширення території проживання, підкорення інших менш розвинених народів — це його розуміння прогресу. Головними важелями для цього були: виконавська дисципліна, строгість, неминучість покарання за недотримання наказу, жорстока нещадність. Все те, без чого неможлива воєнна перемога. Серед людей в його розумінні ідеальним для володарювання над іншими народами був білявий голубоокий арієць.

Не маючи ррунтовних систематичних знань, Гітлер із своїми расовими й управлінськими теоріями залишався хоч і начитаним та ерудованим, але все ж таки дилетантом з великими амбіціями й переконаністю у власній геніальності.

Стереотипність мислення Гітлера, його схильність до самонавіювання впадали в очі багатьом вдумливим людям, які його знали. В нього дивним способом воля, цілеспрямованість у політиці поєднувалися з вірою в ідеологічні міфи. ідеї Гітлера на початках надавали цілеспрямованість і єдність та визначали світогляд нацистського руху, що на перших порах надихало і допомагало йому особисто, але згодом, у міру досягнення владних вершин, майже цілком позбавило його відчуття реальності, внаслідок чого він почав втілювати свої міфічні ідеї в життя, розпочавши Другу світову війну.

(Продовження буде).