Гуцульський Страдіварі - так називають Василя Мартищука

Гуцульський Страдіварі. Так називають скрипаля, майстра смичкових інструментів Василя Мартищука. Перевірену століттями технологію він успадкував з генами — батько і дідусь займались виготовленням ось таких автентичних гуцульських інструментів. А це дідова скрипка, якій вже близько 120 років. Поруч його власна, їй лише 13.

Кожній скрипці майстер присвячує не менше ніж півроку свого життя. І це не враховуючи майже десятиліття, яке йде на заготівлю матеріалу. Дерево на музичний інструмент можна рубати виключно у період з серпня по жовтень. Для основи скрипки найоптимальніші явір і смерека. Дрібніші деталі можна творити із екзотичніших порід — фернамбуку, сандалу, палісандру, а також чорного і так званого залізного дерев. Останнє — для того, аби витримати потужний натяг струн. До речі, музичної грамоти Василь Мартищук навчався виключно на слух. Ноти, переконаний музикант-самоук, йому ні до чого. Цій мелодії уже близько 3 століть — її грав на весіллях ще дідусь гуцульського Страдіварі.

Скрипка живе за рахунок грифу. Вона наче людина, переконаний майстер, має хребет, шию, талію. Деталі підігнанані ідеально, склеєні навіки. Рубанчики, різці, ключі та інші дивовижні речі — ось знаряддя праці творця джерела неземного звуку. Окрім дідівської мудрості свого часу навчався у Москві, тож перейняв досвід у провідних маестро. Однак передати майстерність, нарікає Василь Мартищук, немає кому.

Все своє життя Василь Мартищук йде до геніальної скрипки. Під час створення майстер визвучує інструмент тричі. Аби зазвучав ідеально, має минути місяць. Адже скрипці також потрібен час, щоб звикнути до господаря та розспіватися. Нині його інструменти лунають у стінах Львіської та Київської консерваторій, на престижних музичних конкурсах за кордоном.