Взірець ефективного родинного бізнесу демонструють «Прут-Генетик» та «Прометей»

Унікальний взірець ефективного родинного бізнесу з аграрного виробництва демонструють рік у рік ТзОВ «Прут-Генетик» та фермерське господарство (ФГ) «Прометей», якими керують відповідно Петро й Орися Книшуки. Вони спільно обробляють уже чотири з половиною тисячі гектарів землі. Це переважно селянські земельні наділи, які орендують на територіях ряду сіл Коломийського і Снятинського районів.

Кажемо «вже», бо так склалося, що чи не щороку ці господарства розширюють площу землі, яку обробляють. Ось і цієї весни взяли в обробіток ще 500 га.

Тож лани «Прут-Генетика» і «Прометея» розтяглися довкола Заболотова на кілька десятків кілометрів. Але це якраз оптимальний варіант для ефективного господарювання, каже П. Книшук. «Землі в господарстві має бути рівно стільки, — стверджує він, — аби можна об’їхати всі поля за день, а під час посівної чи жнив встигнути побувати на них і двічі».

«Ще не було сприятливого року для всіх агрокультур»

На нивах господарств ростуть і достигають нині 500 га озимого ріпаку, 1150 га озимих зернових, 900 га кукурудзи. Посіяли й горох, овес, ячмінь, як і завше, 400 га цукрових буряків, 350 га сої. А от насіння гречки з огляду на недавні перебої в забезпеченні цим продуктом населення області заробили у ррунт на площі, вдвоє більшій ніж торік, і тепер доглядають 200 га цієї культури. На промисловій основі вирощують і картоплю, цибулю, моркву, столові буряки, капусту й іншу городину... А починали ж із 65 га, що були в постійному користуванні «Прут-Генетика», котрий постав далекого 1990-го на базі агрофірми «Прут» і п’яти тодішніх селянських спілок, і з 25 га фермерського фонду, які неможливо було долучити до ТзОВ і на яких створили через дев’ять років «Прометей».

Вирощують тут різні культури не тільки через необхідність дотримання основи основ хліборобського мистецтва — сівозміни. За спостереженнями пана Петра, ще не було такого року, аби склалися ідеально сприятливі погодно-кліматичні умови однаково для всіх сільгоспкультур. Завше в такому ризикованому бізнесі, як виробництво просто неба, так ще іноді називають сільське господарство, виникають проблеми з тією чи іншою з них. Якщо не природного характеру у вигляді, скажімо, посухи чи, навпаки, градобою, то через суто ринкові.

«Торік, приміром, дуже низькою була врожайність ранніх зернових, — розповідає П. Книшук, — тож нас, по суті, порятувала кукурудза, яка, навпаки, вродила порівняно несогірше. Вийшли ми із ситуації з найменшими втратами й завдяки сої, а також картоплі, яку вже у вересні, як пригадуєте, купували по чотири з половиною грн. за кілограм — такого я ще не пам’ятаю... Бувало, що одного року нас рятував ріпак, другого — гречка, третього — цукрові буряки. Хоча нерідко високі врожаї городини не давали прибутку через низькі ціни на них. Нині ж види на врожай усіх культур гарні. Особливо ріпак милує око. Та що вийде в підсумку — відомо лише Богові».

Втім, з потребою додаткових затрат зіткнулися в «Прут-Генетику» вже цієї весни. Через різке похолодання в квітні цукрові буряки на 30-гектарній плантації зійшли так рідко, що їх довелося пересіяти кукурудзою. Внесли корективи і в очікувану віддачу гречаного поля, бо не вдалося засіяти тією культурою стільки, як планували. Для того забракло два центнери насіння. Та коли звернулися по нього до насіннєвої станції, з’ясувалося, що цей товар можуть відпустити лише по 19 тис. грн. за тонну. «Це ж яка має бути потім вартість гречки з полів, засіяних таким дорогим насінням?» — дивується пан Петро. Ось через таку непередбачуваність і нинішні цінові реалії й важко в сільському господарстві щось прогнозувати чи складати якісь бізнес-плани.

 «Ферма дисциплінуєі директора, і його підлеглих»

Однак, як мовиться, не хлібом єдиним... Так само не достатньо займатися лише рільництвом, аби мати загалом успішну господарку. Коли я приїхав до с. Перерова, що відразу за Коломиєю, в якому розташована центральна садиба ТзОВ «Прут-Генетик», то застав директора підприємства не в полі, де якраз досівали ярину й підживлювали озимі зернові, а на фермі. Тут утримують 260 голів ВРХ голштинської породи, яку самі й вивели із закуплених ще 1991 р. у США зародків. Це суто молочне стадо. В ньому 110 дійних корів, і кожна з них дає понад шість тисяч кілограмів молока на рік, а решта поголів’я — так званий ремонтний молодняк.

Власне, «Прут-Генетик» — племзавод з голштинської породи. А «Прометей», де утримують 270 голів худоби молочного і м’ясного напрямів, — племрепродуктор з абердіно-ангуської (м’ясної) породи ВРХ. Також ФГ має свиноферму, пасіку на 200 бджолосімей, три з половиною га ставкового господарства, де розводять гусей, утримує вівці, а ще є племрепродуктором з гірської карпатської породи овець.

«Щоби господарство було успішним, воно має бути багатогалузевим. Якщо рослинництво ще залежить від примх погоди, то для тваринництва таких ризиків не існує, це вже стабільний виробничий підрозділ. До того ж як безперервне виробництво, а не сезонне, воно дисциплінує і керівника, й підлеглих. Як влітку, так і взимку, і за негоди, і в спеку мусиш іти на ферму й дивитися за всім. Вважаю, що кожне господарство має і різні культури вирощувати, й утримувати і худобу, і свиней, і по можливості іншу свійську живність, бо на землі потрібно працювати комплексно. Крім того, ферма — то ще й цех з переробки рослинницької продукції та виробництва органічних добрив. А тими роками, коли важко зерно реалізувати, пропускаємо його через тваринництво й таки заробляємо на тому», — наголошує П. Книшук.

Молоко господарства здають на Городенківський сирзавод. Бо це вигідно, навіть при тому, що нині приймають цю сировину лише по 3 грн./л. А от здавати тварин на забій — «промисел» наразі збитковий. Тому свинину й яловичину тут переробляють у власному ковбасному цеху. Готову продукцію реалізують у закритих установах, у крамницях Коломийського, Снятинського, Надвірнянського, Городенківського й інших районів.

«Без технологій, техніки й кадрів нічого не вдіємо»

Серед тонкощів сучасного хліборобства від П. Книшука варто навести й такий стандарт, про який, може, й усі знають, але можливості якого використовує далеко не кожен рільник. У «Прут-Генетику» й супутньому «Прометеї» рік у рік сіють озимий ріпак не тільки тому, що за його зерно платять нині файні гроші — 3,6 тис. грн./т. А й через те, що ця культура дозріває швидше від озимих зернових. Завдяки реалізації ріпакового насіння в господарствах з’являються «живі гроші» вже на початку липня, тобто перед жнивами, коли потреба в них найбільша. Так само вигідно сіяти й озимий ячмінь, який збирають відразу після ріпаку.

Що ж до іншого, то тут намагаються суворо дотримуватися технологічних вимог. Сіють лише найкраще насіння, елітне. Вчасно підживлюють культури та захищають їх від шкідників і хвороб. Використовують удосталь гною, бо мають чимало худоби. Тому зазвичай збирають чи не найвищі врожаї в області. А машинно-тракторний парк налічує понад 100 одиниць. «Ми цілковито забезпечені потужною технікою, — стверджує директор ТзОВ «Прут-Генетик», — адже без неї нині на полі нічого не вдієш. Маємо й трактор «John Deere» з дисковою бороною, оборотний плуг, який не залишає розплуги, придбали торік кормозбиральний комбайн «Ягуар» німецького виробництва. Маємо сівалки для посіву цукрових буряків і кукурудзи, а завдяки недавно купленому агрегатові чеського виробництва, який відразу робить чотири операції з підготовки ррунту і площ під сівбу, посівну кампанію цієї весни провели воптимальні терміни».

Днями ж до П. Книшука привезли й косарку, яку він придбав в Австрії, для збирання багаторічних трав на корм для худоби. Така добротна техніка — на роки, каже він.

І взагалі мріє і про ще один трактор «John Deere», і про те, щоби мати як мінімум по дві одиниці кожного виду потрібної техніки.

Але найдужче гордиться пан Петро людьми, які працюють у господарствах: взимку — 70 осіб, а влітку — 120. «Наш найдорожчий скарб — наші фахівці, особливо механізатори, — розповідає він. — Я привів їх сюди ще з радгоспу «Косівський», де сам працював. Тож нині серед них і заслужені працівники сільського господарства — зокрема механізатор Василь Курліковський та водій Василь Дранчук. А тракторист-машиніст широкого профілю Василь Климович одержав недавно орден «За заслуги». Вже півстоліття він працює в полі, і хоч має 71 рік, однак виконує найвідповідальніші роботи. Таким же орденом нагороджено й ветерана праці заступника голови ФГ «Прометей» івана Барчука, головного технолога рослинницького «цеху».

«Головне — мати добру команду, тоді можеш чогось домогтися, — каже П. Книшук. — Якщо ж не маєш належного кадрового потенціалу, то годі й балакати про якісь наміри». В команді пана Петра і його обидва сини — старший працює в ковбасному цеху, а молодший, закінчивши ветеринарний інститут, теж прийшов працювати в господарства батьків.

У П. Книшука — свій погляд і на кадрову політику в державі. «В Україні готують переважно бухгалтерів, юристів, економістів, лікарів, а добрих молодих фахівців з агровиробництва немає. Навіть механізаторів обмаль. Ніхто не квапиться здобувати фах для праці в полі. А має ж бути державна політика з підготовки кадрів. Має бути якась міра в кількості тих чи інших фахівців. Адже їх готують за рахунок платників податків. Потім ті юристи й економісти їдуть за кордон і там працюють. Я розумію, що то молоді люди і їм те потрібно. Але тоді нехай їх і навчають в інших країнах. Який же сенс вчити їх за наш рахунок для роботи за кордоном? Тим часом сільське господарство потерпає від браку спеціалістів. На полі чи на фермі кадри теж вирішують усе, як, до речі, і всюди. Чому я про це кажу? Нині чимало беруться за рільництво, не розуміючи хліборобської справи. Он у селах Коломийщини й нині (20 травня. — В. М.) ще орють і збираються щось сіяти. Але то вже даремні потуги — нічого з тих площ горе-сіячі вже не зберуть. Лише марно потратять час, сили й кошти. Орати потрібно було ще восени, а сіяти в оптимальні весняні терміни, а не наприкінці травня».

«Чекаю розуміння від депутатів облради»

Принагідно запитую пана Петра й про таке.

— Що би ви порадили тим, хто здобув аграрну освіту, хоче взяти в оренду той чи інший наділ продуктивної землі, якої ще достатньо в області, й розпочати господарку?

— Я б узагалі не радив комусь братися за цю справу в теперішніх умовах. Я з 11 років у сільському господарстві. Починав з того, що пас колгоспну й громадську худобу. Закінчив Рогатинський радгосп-технікум, Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Я більше нічого іншого в житті не робив, окрім того, що стосується господарювання на землі та на фермі. Я без цього не уявляю собі життя. Я цим живу, навіть уночі сплю, як заєць, о другій-третій ночі піднімаюся з ліжка й думаю, бо все на моїй голові. А підтримки ніякої й нізвідки. Роби що хочеш: сій чи ні — це твоя особиста справа. Як кажуть у наших селах, масти си голову. Але коли щось не так, то вимагають: сій гречку, сій цукрові буряки. і нікого не обходить, чи вигідно мені це робити. Маючи теперішній досвід, я б не ризикнув починати все спочатку. Тому й іншому не раджу розгортати з «нуля» той бізнес.

— Невже так усе погано в агросекторі вітчизняному?

— А що маємо? Якщо проаналізувати аграрну політику держави, то чи не єдиним позитивом можна виокремити з неї, мабуть, лише запровадження форвардних закупівель зерна майбутнього врожаю. Що ж до іншого, то, скажімо, торік була вельми слабка поміч з боку держави. Та й цього року ще нічого немає. Компенсації по кредитах і торішньої ще не одержали. Тієї кількості урядових програм, які нібито діють, за великим рахунком і не треба. Бо ними скористатися можуть лише сільгосппідприємства, та й то далеко не кожне з них. Тоді як підтримувати потрібно і селян, тобто не лише великих товаровиробників, а й дрібних, усіх, хто хоче працювати на землі. Якби давали дотацію, як це є за кордоном, безпосередньо на гектар землі, що перебуває в обробітку, й на голову ВРХ і однаково всім господарствам — чи то агрофірмам, чи фермерам, чи особистим селянським, то більше нічого й не треба б. Продовольством держава була б забезпечена цілковито.

Чи візьмімо інший аспект. Не можу сказати, звісно, що нині податки аж так сильно нищать АПК. Але, пам’ятаю, за колишньої системи колгоспи не відраховували ні прибуткового податку, ні пенсійного внеску, і то ледве кінці з кінцями зводили. А ми платимо нині, крім основного сільгоспподатку, так званого фіксованого, ще й ПДВ, прибутковий податок, соціальний внесок, за оренду і землі, яку обробляємо, і тієї, що під сільськогосподарськими будівлями. Цього року вже відрахували до мільйона гривень до бюджетів різних рівнів. Хіба тут можна бути успішним та ефективним?

Пора, щоб верхи врешті зрозуміли: головне для України — це сільське господарство. Якщо наші чорноземи «запрацюють» на повну продуктивність, то вийдемо на світові ринки з продукцією належної кількості й відповідної якості. Але для цього потрібні насамперед кошти, які треба вкласти в землю. Все починається з грошей. Їх потрібно мати, щоб закупити техніку, пальне, худобу. іншого не дано. І це має бути вирішено на рівні держави. Необхідно створити належні умови для господарювання: налагодити механізми фінансування, кредитування, забезпечення паливно-мастильними матеріалами з урахуванням побажань хліборобів і світового досвіду.

— Як депутат обласної ради чого чекаєте від сесії, яку ініціюєте?

— Хочу, щоби депутати нового скликання подивилися, чим живе село, аби наочно відчули весь його біль, аби розглянули можливості та перспективи господарювання на землі та перепони в цій справі, які потрібно усунути. Щоби з розумінням поставилися до селянської праці. Бо які б політичні віяння не гуляли краєм чи країною, всім потрібно їсти, щоб жити. Тому хлібороби як працювали, так працюватимуть і далі незалежно від того, хто при владі. Питання лише в тому, як працюватимуть — нарощуючи виробництво чи, навпаки, дедалі занепадаючи? Немає сумніву, що ця галузь потрібна, як повітря, ще й тому, що сільське господарство — це ще й сировина для переробної промисловості та для інших виробництв.

Хотів би порушити на сесії насамперед питання поліпшення родючості ррунтів. Є обласна програма вапнування, та наразі нічого немає з неї. Також варто зостановитись, як на мене, на проблемі негативних тенденцій у тваринництві всієї області. Якщо поля, як мовиться, так-сяк ще обробляємо, то, скажімо, на Коломийщині зосталося три ферми. Якщо 1990-го в сільгосппідприємствах району утримували три з половиною тисячі голів ВРХ, то тепер цей показник сягає лише 1,2 тис. і цей спад стабілізувати ніяк не вдається. Але ж треба його врешті-решт зупинити. Чи не так?

Або ж гляньмо й на таку соціальну проблему, що постала через ту ж недосконалу аграрну політику в державі. Нині на наші землі славно-явно заходять як не зі Сходу, то з-за кордону великі фірми. Вони створюють конкуренцію фермерам та селянам, інакше кажучи, роблять усе для викорінювання дрібних землевласників — основи хліборобської Галичини. В результаті люди зостаються без роботи. Словом, депутатам буде над чим задуматися. Варто, щоби обласна влада хоча б на своєму рівні здійснила все, що від неї залежить, для поліпшення ситуації в агросекторі.