Підприємці бояться «засвічувати» в пресі свій позитивний імідж

Видається, що світ і себе ми перевершили, якщо на мить не згадувати про Україну іншу, не тільки рівнем корупції, хронічного хабарництва, недолугістю совкової «показухи» та бюрократичної паперотворчості. «Потенціал», на жаль, маємо невичерпний. Бо навіть відповідь на банальне питання, «хто і для чого газети читає», може подивувати неочікуваністю доморощеного цинізму...

Час від часу життя зводить  з героями наших колишніх журналістських матеріалів — як кажуть, поринаємо за лаштунки публікацій. І довідуємося: оперативне реагування не завжди відбувається  тільки на гострі й проблемні дослідження. А, що дуже прикро, — і на іміджеві статті, які висвітлюють добрі справи наших краян, їх господарювання чи підприємництво. У першому випадку — це закономірне очікування зваженого і мудрого резонансу, а в другому — небажана ведмежа послуга від журналістського слова.

У часі передплатної кампанії підприємці розповідають дива про те, яким бумерангом нерідко відгикується їм добре слово журналіста в тому чи іншому часописі. і люди воліють  радше нарікати представникам ЗМІ на проблеми своєї фірми, законодавчу недолугість у безособових формах, мовчати про свої здобутки, але, Боже борони, тішитися плодами своєї праці. А причина такої «німоти» — наявність у суспільстві специфічного контингенту «читачів», для яких добра згадка про те чи інше підприємство — як «наводка», підказка, де можна урвати ласий кавальчик чи, як кажуть, «зафіскалити». Такі «читачі» завжди «голодні», а люди подумки розмірковують: коли ж вони вже «наїдяться»? Від деяких підприємців у Снятинському, Рожнятівському чи Калуському районах (допускаємо, що і в інших таке відбувається) ми з перших вуст неодноразово чули такі слова: «Дуже вам дякуємо, будемо і надалі добрими передплатниками «Галичини», але наразі уклінно просимо нічого позитивного про наше господарювання не писати. Бо, бувало, ми ще не встигли натішитися добрими словами в газеті,  а перевірники вже на порозі, як кажуть, реагують «оперативно». Як мухи на медѕ» У деяких керівників сільських рад чи підприємств — як «сліди» уважних «читачів»   можна надибати дорогі глянцеві журнали на крейдовому папері, товстелезні каталоги, вісники тощо. А підприємці, подаючи свою господарську звітність, щонайперше  можуть почути багатозначне запитання, «а ви наш журнал (чи газету. — Авт.) вже передплатили?».

І відповідь на нього  неабияк, виявляється, впливає на результат звітності і на нерви особи, яка подає звіт. Я  не переконаний, що саме таке чтиво для керівників органів місцевого самоврядування чи місцевим підприємцям найактуальніше, а бюджети сільських чи селищних рад такі потужні, щоб за їх рахунок утримувати іміджеві забаганки наших міністерств чи відомств.

...Якщо керівники державних адміністрацій, простежуючи портрет регіону в ЗМІ, часом і не вдоволені штрихами, які видаються негативною проблемною однобокістю, то відкрию їм (а може, це їм і відомо?) маленький секрет: у такому «портреті» змальовано не тільки плоди їхньої праці, а й наслідки «прочитування» газетних шпальт підпорядкованими їм контрольними структурами, які спонукають керівників приватних підприємств, фірм, товариств, господарств радше «не засвічуватися» у добрих справах, оминати інформативне поле. Щоб не накликати непрошених перевірників. Тож і домінує модно-нарікальний негатив. І маємо все як по-писаному: зло кричить стоголосо, а добро пошепки промовляє.