День Івано-Франківська: роздуми після свята

Народилося Місто. Мало батька - коронного гетьмана Станіслава Реверу Потоцького, який у 1654 році викупив землі у родини Жечковських і заклав у межиріччі Бистриць фортецю для захисту від набігів кримських татар та як свою резиденцію на галицькій землі. Знало Місто і дату свого народження - 7 травня 1662 року - час отримання магдебурзького права. Мало Місто свій герб.

Розбудовувалося, як уміло, залежно від історичних обставин, європейської моди та гаманців засновників і мешканців. Пережило епідемії, пожежі, війни. Уживалися в Місті українці, поляки, євреї, німці, вірмени. Знайшли свій прихисток тут і предки Колчака, і дружина Пилипа Орлика. Стало Місто значним культурним центром Галичини, де у міжвоєнний період успішно працювали чотири театри та дві консерваторії. Зрештою, Божою милістю сталося у Місті чудо: заплакала у вірменському костьолі ікона Божої матері - і стало відоме Місто як Град Діви.

Майже ідеальне Місто!

А називалося місто Станиславів. Цілих 300 років.

Після приєднання у 1939 році західноукраїнських земель до УРСР-СРСР над Станиславом нависла загроза перейменування. Радянська історична наука розглядала всі події через призму класової боротьби. Тому навіть факт заснування Станиславова трактувався передовсім як «спроба польських феодалів-поневолювачів побудувати фортецю-прихисток від збройних селянських та опришківських національно-визвольних виступів». Відповідно, магнати Потоцькі вважалися ніким іншим, як «експлуататорами та гнобителями українського народу», тому іменем Станіслава Потоцького місто називатися не могло. Уже після Другої світової війни з ініціативи комуністичної обласної влади з'явилися пропозиції перейменувати Станислав у Сталінград-Карпатський чи Сталінокарпатськ. Ці пропозиції, на щастя, були відхилені, але питання перейменування міста залишилося для влади актуальним.

І ось 9 листопада 1962 року «на прохання колективів промислових підприємств, колгоспів, учбових закладів, громадськості», Указом Президії Верховної Ради Української РСР місто Станислав перейменували на Івано-Франківськ під вдалим приводом вшанування видатного українського письменника Івана Франка, життя та творчість якого були пов'язані з Прикарпаттям. Згодіться, що такий варіант перейменування був найкращим на той час, зважаючи на фантазії і смаки комуністичних ідеологів.

З датою Дня міста тоді не визначилися, оскільки за радянської влади тільки комуністичні свята мали право на існування. Про герб міста теж не згадували. Як символ міста використовувалося зображення

Ратуші. Наприклад, під час спеціального гашення пам'ятковим штемпелем на честь 300-річчя міста, яке відзначалося 10 листопада 1962 року, як символ Івано-Франківська зображена саме Ратуша.

На честь перейменування міста відбувся обов'язковий мітинг "трудящих", на якому виступило компартійне обласне керівництво, представник робочого класу та від інтелігенції. І, звісно, учасники мітингу відправили листи вдячності в ЦК КПРС та ЦК КПУ.

Лише в часи горбачовської перебудови почали толеруватися певні місцеві ініціативи. І ось у 1987 році з нагоди 325-річчя з часу заснування вперше почав відзначатися День міста Івано-Франківська. Спочатку День міста планували на 24 травня, але врешті свято призначили на 31 травня. Це було перше справді народне святкування - з театралізованими виставами, концертами, спортивними виступами, вернісажем, молодіжним карнавалом та феєрверком. З цієї нагоди навіть затвердили новий герб міста. Авторами герба були М. Г. Сарапін та В. П. Коропчук.

Наступне перенесення дати Дня міста сталося вже в часи незалежності України, у 1995 році. Тоді День міста вирішили відзначати 26-27 серпня, присвятивши його до відкриття пам'ятника Івану Франку.

Зміну дати тодішній мер Івано-Франківська Богдан Борович пояснював неготовністю міста до травневих святкувань. Тоді ж на сесії міської ради остаточно затвердили малий і великий герби та прапор міста, автором яких був І. Марчук.

Проте відзначення Дня міста у серпні не прижилося, і з 1998 року до сьогодні ми святкуємо 7 травня - дату отримання Станиславом магдебурзького права. З ініціативи громадського об'єднання «Наше місто» було створено постійно діючий оргкомітет з відзначення Дня міста.

Недавно деякі депутати Івано-Франківської міської ради запропонували святкувати День міста 27 серпня - в день народження Івана Франка. Втім, ця пропозиція, хоч і не позбавлена певної логіки, не годиться для міста з віковими традиціями. Не для всіх міст можна точно визначити дату «народження», тож у цьому сенсі наше місто - щасливий виняток. Та й, зрештою, святкування у травні добре прижилося в Івано-Франківську. Навіщо порушувати традицію?

Також час од часу лунають пропозиції повернути місту попередню назву - Станислав(ів). Безумовно, перейменування міста у 1962 році мало виключно ідеологічні причини: не стільки вшановували велич Каменяра, якого ніколи не захоплювала ідея "диктатури пролетаріату", скільки стирали пам'ять про "експлуататора" Станіслава Потоцького.

Проте сьогодні, на моє переконання, порушувати питання про зміну назви буде щонайменше недостойним для тих, хто вважає себе українськими патріотами. Іван Франко гідний шанування й увічнення на мапі своєї вітчизни. Багато сторінок життя Івана Франка пов'язані з нашим містом. У 1884 р. Іван Франко виступав на зборах «Товариства руських жінок», у 1889 та 1890 рр. - на шевченківських вечорах, у 1914 році у залі «Руської бесіди» (тепер - Січових Стрільців, 24) читав поему «Мойсей». Саме у Станиславові в 1883 р. поет зустрів своє велике кохання - Юзефу Дзвонковську.

Тож безглуздо сьогодні перейматися питанням, хто більше годиться в патрони міста - Іван Франко чи Станіслав Потоцький. Нам нічого не заважає в Івано-Франківську пам'ятати й шанувати обох. Головне - берегти й розвивати гарне і комфортне, старовинне і сучасне наше місто.