Дохтор прийде чи приїде?

На Закарпатті 67 сільських лікарів не мають чим доїхати до хворого. А в тих селах, де машини є, не завжди вистачає бензину.

Чи варто сподіватися на невідкладну медичну допомогу, якщо людина живе у селі за 40 і більше кілометрів від лікарні? Чи можна розраховувати на візит сімейного лікаря, якщо хворий лежить із температурою, а сімейна амбулаторія – за кілометрів 10 від нього?

Це залежить від того, чи має село спеціалізований транспорт. І чи є чим його заправити. Ми спробували з’ясувати, якими машинами користуються лікарі у закарпатській глибинці, скільки автівок їм ще треба, яка доля уже відомих на всю країну «Опель Комбо» і чому протягом перших двох місяців року сільські «швидкі» не мали пального.

Бик напав на пастуха – «швидка» мчала в полонини

Косівська Поляна – типове село гірського Рахівського району, в якому живе близько 5000 людей. До райцентру, коли їхати не дуже доброю дорогою через перевал, – 20 кілометрів. А якщо кращою – частиною траси «Мукачеве-Рогатин», то всі 40. Коли людині знадобиться невідкладна меддопомога, час чекання «швидкої» із райцентру може коштувати дорого для здоров’я, а то й життя. «Такому селу, як наше, потрібен не те що транспорт, а й дільнична лікарня, – розповідає головний лікар місцевої амбулаторії загальної практики сімейної медицини Федір Митрюк. – Але у нас для цього нема приміщення». Саме це Федір Федорович називає проблемою – кабінети амбулаторії, побудовані з дерева у 1947 році, просто морально застаріли. Наприклад, сам головлікар працює у кімнатці 2 на 2 метри.

Щодо транспорту, то амбулаторія два роки тому отримала новий мікроавтобус «УАЗ». До того мали таку ж машину, правда, їй перевалило за 15 років. Хоча за параметрами «УАЗ» є машиною «швидкої допомоги», однак у селі виконує функцію санітарного автомобіля. Такий не має дозволу на сирену, а призначений довезти сімейного лікаря до пацієнта. Та ним, звісно ж, надають і ургентну (невідкладну) допомогу, в тому числі й везуть хворих до лікарні. Федір Митрюк каже, що бензину на автомобіль не вистачає. Тож не приховує – від пацієнта, якщо в того є можливість, попросять гроші на пальне. Та це, наголошує лікар, не стосується невідкладної меддопомоги. Водій машини Дмитро Гаф’юк зі своєї практики найяскравіше пам’ятає, коли довелося їхати в полонини майже на 20 кілометрів від села. Там бик напав на вівчара і серйозно травмував йому живіт. Тільки «УАЗом», каже чоловік, можливо було довезти до вівчара лікаря, а потім відвезти до Рахова.

Їздить у Косівській Поляні й один з 1000 «Опелів Комбо», куплених 2010 року в рамках урядової програми тодішнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Він закріплений за іншим медзакладом села – амбулаторією загальної практики сімейної медицини Березів-Ялинка. Її головний лікар Галина Копусяк не приховує радості, що саме їм вручили нове авто. До лютого 2010-го їздила до пацієнтів на чоловіковій машині. А ще раніше – на службовому «УАЗі», котрий кілька років тому зламався через старість та зношеність. «В ідеалі непогано було б, – каже Галина Іванівна, – аби ми мали й «УАЗ», й «Опель». Тому що на першому можна їхати ґрунтовими дорогами, на другому – швидше й комфортніше везти пацієнта нормальною дорогою». Лікарка додає: возити «Опелем» особливо зручно дітей, та в разі необхідності на ношах поміститься й дорослий – спинка заднього сидіння опускається і робиться простір. Новою машиною вже перевозили й людину з порушенням мозкового кровообігу до Рахова, і маленьку дитину до Мукачівської обласної дитлікарні. Водночас пані Копусяк зазначає: відколи машина в амбулаторії, жодного літру бензину на неї не виділили. Тож їздили або за свої гроші, або за гроші пацієнтів. До речі, навіть коли водій прямував до Києва, щоб отримати авто, витратив власну готівку: туди на квиток потяга, звідти – на пальне.

Щодо пального, то лікар Федір Митрюк каже, що «Опель» у Косівській Поляні мав би обслуговувати дві амбулаторії, а не одну, як тепер. Тоді була б економія бензину: «УАЗ» на 100 кілометрів витрачає 10-12 літрів, німецький легковик – до 6-ти. Галина Копусяк каже, що в разі потреби може дати «Опель» на сусідню дільницю. Але машина має бути закріплена за її амбулаторією, тому що в них іншого транспорту нема.

«Опель Комбо» – для політика, лікаря чи пацієнта?

Та що одним радість, для інших може бути й злочином. Нині, як відомо, Генпрокуратура України перевіряє, чи законно придбані легковики «Опель Комбо». Ми також спробували з’ясувати деякі аспекти. Отже, із 1000 автівок, куплених у кредит під держгарантії, нашій області перепало 37. Як поінформували в управлінні охорони здоров’я Закарпатської ОДА, автівки по районах розподілено так: 5 – Іршавщина, 2 – Мукачівщина, 3 – Перечинщина, 2 – Тячівщина, 2 – Ужгородщина, 3 – Хустщина, 2 – Великоберезнянщина, 3 – Виноградівщина, 2 – Воловеччина, 5 – Свалявщина, 4 – Рахівщина, 2 – Міжгірщина, 2 – Берегівщина.

Один із сільських лікарів зізнався: пропозицію отримати авто одержав не від відділу охорони здоров’я, а… безпосередньо з передвиборчого штабу БЮТ. В одному з районних відділів охорони здоров’я цю інфо підтвердили: з ними – у які саме села направити автівки – консультувалися формально. А все вирішували самі. Відтак, з’ясували ми, вийшла цікава реалія – на Закарпатті нині 67 закладів сільської медицини не мають машини. Натомість деякі з 37-ми «Опелів» потрапили у ті населені пункти, де транспорт уже був. Наприклад, ці автомобілі вручили й лікарням. А колись екс-прем’єр наголошувала, що авта дістануться найвіддаленішим селам…

Інший нюанс – у документах вказано, що в «Опелі» мав бути «передбачений для нього комплект медичного обладнання». Втім, у Косівській Поляні лікарка сказала: такого у машині не було. А от у селі Добрянському (Тячівщина) лікар нам його таки показав. «Спеціальним комплектом», як з’ясувалося, є… два ящики, в які можна помістити ліки. А можна, скажімо, й продукти з магазину.

Після того як автівки прибули в область, їх передали сільським радам. Далеко не кожна з них мала гроші на пальне. Тож там, де сільрада бідна, бензин купував або лікар, або пацієнт. З таким же успіхом селянам можна було не чекати «Комбо», а просити машину в сусіда.

І одне з найголовніших питань про «Опель Комбо» – чи є він машиною швидкої допомоги? Цим, як відомо, цікавилися й слідчі Генпрокуратури. Не треба бути експертом, щоб відповісти на це питання: ні. Найцікавіше, що в жодному відомому офіційному документі ця автівка ніколи й не називалася «швидкою допомогою». У народ назва пішла, бо саме так «Комбо» чомусь назвала прес-служба попереднього уряду. А журналісти підхопили. Нещодавно вже й сама екс-прем’єр Юлія Тимошенко пояснила: «Опель Комбо» не «швидка», а транспорт для лікаря. Під категорію санітарного транспорту німецька автівка цілком підпадає, бо таким може бути будь-який легковик. За інструкцією, такий транспорт має мати кожна амбулаторія країни. Його головне завдання – довозити сімейного лікаря до пацієнта. І, якщо є необхідність, відвезти хворого до поліклініки. «Опель Комбо» тут цілком підходить. Інше питання, що за ціну цього авта можна було купити два дешевших… За нашою інформацією, один медичний «Опель Комбо» коштував 141 тисячу гривень. Новий легковик українського або російського автопрому вартує близько 65 тисяч.

Втім, лікарі, що отримали «Опель Комбо», кажуть: їх мало цікавить, як і за скільки купили цю машину. Для них головне її якість і впевненість – та служитиме довше, ніж ті ж «Жигулі» або «Ланос». «Ця машина вигідна саме для сімейного лікаря, – каже головлікар амбулаторії загальної практики сімейної медицини села Добрянське (Тячівщина) Іван Токар. – Бензину бере небагато, для місцевих доріг підходить. Я багато разів возив нею пацієнтів до райлікарні». «На цьому авто ми везли до райцентру людину з кровотечею, – пригадує лікар Тур’я-Реметівської дільничної лікарні (Перечинщина) Євгенія Гасинець. – Виграли час, тому що ця автівка постійно в селі». Задоволені роботою «Опеля» і в Середнянській дільничній лікарні (Ужгородщина). Головний лікар закладу Антон Сливка серед переваг авто називає ті ж якості, що й колеги з інших сіл: економія пального, зручність, особливо для перевезення маленьких пацієнтів. Лікарня обслуговує 20 сіл та селище Середнє – загальний кілометраж поїздок до хворих може сягнути і 100 кілометрів на день. Крім «Опеля», лікарня має санітарні авто «Нива» та «УАЗ», а також машину швидкої допомоги «ГАЗель». Нині, каже Антон Антонович, назріла потреба відкрити ще й фельдшерську бригаду швидкої. Та для цього потрібно ще одну машину, якої заклад наразі не має.

«Опелі» зависли, бензин закінчився

Як з’ясувалось, у кількох селах Закарпаття нині «Опелі Комбо» на постійній стоянці. І пуття з них поки що ні лікареві, ні пацієнтові. В одних амбулаторіях це пояснюють нестачею бензину. В інших – бюрократичною процедурою передачі з балансу сільради до районних відділів охорони здоров’я (з нового року сільська медицина в країні фінансується тільки з районних бюджетів, відповідно й санітарний транспорт переходить від сільрад до району). А ще в одних амбулаторіях – вимогою правоохоронних органів нікуди машиною не їздити. Щодо останнього, то, повідомила заступник начальника управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА Ганна Романко, в неї є інформація лише щодо одного авто, яким цікавляться правоохоронці. Воно перебуває у селі Турички Перечинського району. Там дійсно висунута вимога повернути авто на баланс сільради до закінчення слідства. З рештою автівок, кажуть в управлінні, проблем не має бути, на баланс районних відділів охорони здоров’я вони вже передані.

Та, як зізнався лікар села Добрянського, йому теж дали негласну рекомендацію утриматися від поїздок за межі населеного пункту, поки не закінчиться слідство. Не їздить «Комбо» і в селі Велика Добронь (Ужгородщина). Головний лікар місцевої амбулаторії Гейза Бакша каже, що авто на стоянці вже із жовтня. Сам же, коли щось, їде до пацієнта на своїй автівці. А в селі Тур’я-Ремета (Перечинщина) «Опель» уже давненько не на ходу, бо нема кому і за що замінити масло. Новопризначений головлікар тутешньої дільничної лікарні Едуард Кутчак каже, що детальної інформації про машину ще не знає. Поки що лікарня користується мікроавтобусом «УАЗ», який вдень працює як санітарний транспорт, а вночі – як машина швидкої. Через брак бензину не користуються «Опелем» і в міжгірському селі Нижній Студений. Тут «Опель», як переконався автор, днює й ночує просто під вікнами амбулаторії.

Як ми з’ясували, бензину від січня до березня для медичного транспорту не було через тендер. «Тендерні процедури почалися лише 9 березня, – розповідає головний спеціаліст відділу охорони здоров’я Хустської РДА Любов Галай. – А до того наш район просто не мав права купувати пальне за бюджетні гроші. Ми ходили по підприємцях з проханням, аби хто скільки може перерахував грошей на благодійний рахунок. З цього й заправляли машини для надання невідкладної меддопомоги протягом двох місяців».

8 років надій на машину

Амбулаторія сімейної медицини села Нижній Бистрий (Хустщина) – один із 67 медзакладів краю, де нема сантранспорту. Пішки всіх пацієнтів не обійти – протяжність села вздовж траси 10 кілометрів, ще 4 – до присілку. Тут живуть біля 3 тисяч мешканців. Головний лікар Євген Поп розповідає: працює в селі майже 8 років, і стільки ж – у надіях на автівку. Кілька років тому амбулаторія ще мала найстаріший у районі «УАЗ». Його списали через зношеність. Відтоді добирається до пацієнтів або на своїй автівці, або ті до нього своїм ходом. Сільський голова Н.Бистрого Степан Бритвак поінформував: розмовляв про проблему з керівниками району. Ті сказали: найближчим часом авто чекати не варто. Щодо машини швидкої, то, каже Євген Поп, найближчий її пункт за 15 кілометрів від села. Якщо потрібна невідкладна меддопомога, то зазвичай люди їдуть до лікарні чи амбулаторії приватною машиною. До речі, таке практикується чи не у всіх селах краю, де немає пунктів швидкої чи медтранспорту. Щодо Н.Бистрого, то тут за рік буває до 5 випадків, коли в село приїжджає саме «швидка».

Село Пилипець на Міжгірщині також одне з тих, де нема медичного транспорту. Завідувачка місцевого ФАПу Марія Штеля каже: протяжність її дільниці – майже 3 кілометри. До пацієнтів добирається сама, правда, коли ті мають машину, самі приїжджають за нею. Пані Марія зазначає, що в такому протяжному селі варто зробити амбулаторію. Тоді б і меддопомога стала доброякіснішою, і можна було б претендувати на санітарну машину. Поки що, коли потрібна «швидка», то в село вона приїжджає за 10 хвилин – станція розміщена за кілька кілометрів у селі Ізки.

Отже, як бачимо, одні лікарі на Закарпатті стали заручниками ситуації із розслідуванням щодо «Опелів», інші – з нестачею пального через тендер, а ще одні – з браком автомобіля взагалі. Щодо першого, то просто незрозуміло, яка користь правоохоронцям від того, що «Опель Комбо» тепер простоюють без роботи? Щодо другого, то в березні на місцях уже мали провести тендери й визначити, в кого купувати пальне. Правда, невідомо, чи виділених на це з районних бюджетів грошей вистачить до кінця року, враховуючи те, як стрімко бензин дорожчає.

До слова, список сіл, що не мають машин, уже зовсім скоро може збільшитися – нині, за даними управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА, в 61 закладі охорони здоров’я краю є машини, яким понад 15 років. Уже завтра вони можуть зламатися раз і назавжди. Водночас, інформують чиновники, від 2003 до 2010 р. для медицини області придбано 115 машин.

Автор: Ярослав ГУЛАН

Підготовлено за сприяння Громадянської мережі ОПОРА та за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Сприяння розвитку журналістських розслідувань у місцевій пресі».