Петро Терпелюк. Його душа — як скрипка

Скрипаль-віртуоз, композитор, диригент Петро Терпелюк — легендарна постать в історії музичної культури не лише Прикарпаття, а й всієї України. Чарівною грою Петра Терпелюка захоплювалися слухачі колишнього Радянського Союзу та Європи. У супроводі оркестрів народної музики він об’їздив майже весь світ, репрезентуючи гуцульський музичний фольклор.

Петро Терпелюк народився 15 квітня 1941 року в селі Шепарівцях Коломийського району в музичній родині. Його батько, відомий у своєму оточенні народний музикант, часто грав на весіллях і народних забавах. Брати Микола, Дмитро, Михайло були також сільськими скрипалями. Дід Петра Терпелюка, Василь, був відомий на Коломийщині як неперевершений виконавець на телинці. Хоч батька малий Петро не пам’ятав (той загинув на війні у 1941 році), проте родинні музичні традиції виховання підтримувала його мати Ганна, від якої чув численні гуцульські мелодії, латкання, коломийки, а також стрийко Микола, котрий навчав його гри на скрипці. Саме Микола Терпелюк разом із відомим сільським музикантом Іваном Линарем стали першими вчителями Петра у сходженні до вершин скрипкової майстерності.

Навчаючись у другому класі, майбутній віртуоз почув гру оркестру Гуцульського ансамблю пісні і танцю — твір Василя і Дмитра Якуб’яків «Танець лісорубів». Ця композиція неймовірно вплинула на молодого Терпелюка.

З дитинства Петро Терпелюк брав участь як музикант у весільних оркестрах. Ця музична практика стала для нього «першою консерваторією».

Після Коломийської музичної школи в класі Матвія Рузічнера та Івано-Франківського музичного училища з 1964 року Петро Терпелюк навчався в Львівській консерваторії імені М.Лисенка в класі професора Д.Лекгера, пізніше Б. Каськіва. І з 1965 року розпочалася його тріумфальна виконавська практика як керівника-організатора і соліста оркестрів народної музики на Прикарпатті — спершу в Косові (1965-1971), пізніше в Коломиї (1971-1978) та Івано-Франківську (1978-1981).

Оркестр народних інструментів Косівської музичної школи, директором якої працював П.Терпелюк, був популярним концертним колективом області, неодноразово гастролював в Україні та за кордоном. Саме для цього оркестру Петро Терпелюк на основі гуцульського фольклору написав перші інструментальні твори, а за виконання «Фантазії» Болонський університет (Італія, 1970) нагородив митця медаллю імені Д.Мартіні.

Повернення 1971 року до Коломиї знаменне для Терпелюка організацією оркестру народних інструментів «Гуцулія», з яким гастролював у багатьох містах колишнього СРСР, здійснив фондові записи на всесоюзному, республіканському, обласному радіо, записав платівки на всесоюзній фірмі «Мелодія».

В реперетуарі «Гуцулії» вагоме місце займали й авторські твори Петра Терпелюка: «Ми з Гуцулії», «Півторак», «Рапсодія» для скрипки з оркестром, «Мелодії оновленого краю» для сопілки з оркестром та ін. Керівник колективу суттєво оновив склад оркестру, ввівши до нього дуду, роги й трембіти. 1976 року в м.Закопаному (Польща) на Міжнародному фольклорному фестивалі гірських місцевостей оркестр «Гуцулія» отримав найвищу нагороду — «Золотий топірець», а вже у наступному став лауреатом і володарем золотої медалі Всесоюзного фестивалю самодіяльної художньої творчості.

З 1977-го Петро Терпелюк працює в Івано-Франківську на музичному факультеті тодішнього Iвано-Франківського педагогічного інституту імені В.Стефаника. Того ж року за його ініціативою при міському Будинку культури №1 м.Івано-Франківська створено оркестр народних інструментів «Рапсодія». 1980 року колектив бере участь у Х Міжнародному фестивалі-конкурсі фольклорного мистецтва Придунайських земель (Югославія), де серед колективів-учасників з 28 країн світу отримав найвищу нагороду — гран-прі та золоті медалі.

З 1981 року Петро Терпелюк очолив Київський оркестр народних інструментів (тепер Національний оркестр народних інструментів України), паралельно викладаючи скрипку в педагогічному інституті імені М.Горького (тепер Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова). Гуцульський фольклор органічно ввійшов до репертуару відомого колективу, а його керівник привніс до стилю колективу яскраву концертну віртуозність, емоційну насиченість.

Повернувшись до Коломиї, Петро Іванович 1985 р. створив ще один унікальний колектив — дитячий оркестр «Гуцулятко», що об’єднував молодих виконавців.

З 1998 року Петро Терпелюк — доцент Прикарпатського університету імені В.Стефаника, викладає гру на скрипці, керує фольклорним ансамблем, читає курси «Народно-інструментальне мистецтво України» та «Основи імпровізації». Звання професора він отримав 2006 року. Сьогодні він — професор новоствореної кафедри народних інструментів і музичного фольклору.

В творчому доробку П.Терпелюка десятки авторських творів для скрипки (рапсодії, сюїти, фантазії, танці), для голосу, оркестру народної музики.

З 2003 року Петро Терпелюк розпочав багаточастинне видання збірника «Моя Гуцулія», де дав науково обґрунтований аналіз гуцульської народної музики ХХ ст.

Підтвердженням успіхів митця стало присвоєння йому почесного звання «Народний артист України» (1998) і вручення обласної премії імені Дениса Січинського в галузі музичного мистецтва (2007).

Душа митця і сьогодні сповнена творчої енергії — Петро Іванович продовжує творити. Вже 2011 року до плану випуску книжкової літератури за підтримки Івано-Франківської обласної ради та облдержадміністрації включено нові композиції Петра Терпелюка.

Кожен митець, особливо коли він — особистість незвичайного творчого потенціалу, несе в собі неповторну єдність національних, громадянських та індивідуальних рис. Вони, як правило, потужно проявляються у суспільно-художній діяльності особистості і є тією визначальною силою, яку можна назвати духом творчості. І саме такий дух справді незгасимий у діяльності видатного митця сучасності, українського скрипаля-віртуоза Петра Терпелюка.

Колеги з Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника щиро вітають Петра Івановича з ювілеєм — 70-річчям, бажають міцного здоров’я, енергії, нових композицій, нових творчих успіхів! Нехай Ваша скрипка і надалі чарує слухачів!