Вижити, коли ніхто не вірить у твоє життя

Статистика захворювання на рак з кожним роком стрімко зростає. У час новітніх технологій, значного розвитку медицини та, здавалося б, всесильності людини, рак заганяє в глухий кут усіх — і хворих, і лікарів. Хвороба асоціюється з безвихіддю, безнадійністю. Зі смертю.  Дивно, але все більше лікарів визнають, що саме таке сприйняття раку робить його невиліковним. Якщо хворий наперед переконаний у своїй смерті, то шансів вижити у нього практично не залишається.

Ти щасливий, розумний, успішний. У тебе кохана дружина чи чоловік, а маленькі карапузи називають тебе татом чи мамою, а може, і дідусем чи бабусею. Або ж у тебе ще все попереду і ти тільки стаєш на ноги, щоб згодом твердо й рішуче піти по життю. Не може нічого такого статися, щоб зруйнувати твої плани і зламати тебе. Одного дня, такого ж, як усі, тебе починає боліти голова, горло чи ще щось. «Дрібниці», — думаєш ти, ковтаючи таблетку слабенького знеболювального.  Біль зникає, але з часом повертається — і більше не покидає. Ти переходиш на сильніші знеболювальні, а коли і найсильніші не допомагають, нарешті йдеш до поліклініки. А тебе відсилають в онкодиспансер... Все! Тут твоє життя повертається до тебе спиною і йде геть. І більше ніколи не повернеться. Тут починається твоя смерть. Ти можеш вибрати тільки те, як померти: швидко — у колі дорогих тобі людей чи трошки довше — в компанії болючих процедур і білих халатів. А може, є ще й третій варіант? Варіант: жити! Попри все, попри всіх, попри безнадійні слова надії та намагання рідних приховати сльози і розпач. Просто житиѕ Але страшна думка: «Я вмираю», — безперервно крутиться в голові, витісняючи все інше. Вона перетворюється на постійне катування зсередини. Хвороба вбиває тіло, а така думка вбиває душу. І якщо це не припинити, то хворий і справді стає приреченим. Необхідно зібрати всі свої сили і заново повірити у власне життя, що є духу захотіти жити. Хірург може видалити вам пухлину, але поки ви самі не повірите в перемогу над смертю — медицина безсильна.

Початок кінця..?

Сказати: «У тебе рак» — все одно, що сказати: «Ти помер». і не має значення, два, три чи десять років після цих слів житиме хворий. Смерть починається після діагнозу. «Донедавна навіть ми, лікарі, не знали, як краще: казати про хворобу прямо чи повідомити рідним, — розповідає Марина Алімова, лікар-онкохірург Хмельницького обласного онкодиспансеру. — Ми вважаємо, що потрібно говорити все, як є. Так організм підсвідомо починає боротися з хворобою. Хоча це дуже суперечливе питання».

Відразу після діагнозу у хворого опускаються руки. З кожним днем (а на всі аналізи йде приблизно місяць-два) думка про власну смерть стає все звичнішою. «Поки ще встановлювали діагноз — я вже змирився зі смертю, — каже Микола, хворий на рак гортані. — Став планувати свої похорони. Уявляв собі весілля своїх дітей і називав майбутніх онуків, бо знав, що насправді ніколи такого не робитиму і не побачу вже нічого такого». Людину в такому стані неможливо передбачити. Хворий то сміється, то кричить, то нікого не хоче бачити. «Чому я? Я стільки всього не зроблю! За що?». Жалість до себе — найнебезпечніший період. Якщо він затягується, то шансів вилікуватися практично не залишається. Ні лікарі, ні рідні тут допомогти не зможуть. Перейти це повинен сам хворий. Для рідних залишається тільки одне: показати, що жити варто.

Для нашого регіону найхарактернішим є рак гортані або легень. І найпоширеніший він серед чоловіків віком від 30 до 50 років. Спричинене це видом діяльності. Більшість чоловіків замолоду починають їздити на заробітки. Здебільшого на будівництво у Росію чи Польщу. Працюють майже цілорічно, дихаючи пилом та хімікатами. Так було і з Миколою. Будівництво у Росії стало єдиним джерелом прибутку. І причиною раку гортані. Важкі болючі процедури, вдаваний спокій в очах дружини, сховані сльози близьких людей. «Я поборов безнадію. Замість того, щоб жаліти себе і свою смерть обдумувати — подивлюся у вікно, а там люди ходять, сонечко так гарно світить. Ні, думаю. Я хочу жити. І я буду жити!».

Уявіть собі, що ваше життя — це великий корабель, а ви — його капітан. і тільки ви вирішуєте, направити його на рифи і розбитися чи тихо й спокійно доплисти до потрібного вам місця. У цьому випадку — до перемоги над хворобою. «Пацієнти з вірою в життя допомагають і собі, і нам, — розповідає Марина В’ячеславівна. — Вони борються, тримаються. І виживають. А цим самим дають нам сили не опускати рук. Віра у краще — основа успішного лікування».

Після операції Миколи минуло більше року. Він повністю змінив своє ставлення до життя. Став цікавитися речами, на які до хвороби не звертав уваги. На будівництво не їздить. Гроші — не головне. Головне — спілкування з рідними. І найголовніше — здаватися він не збирається. «Звичайно, іноді огортає відчай. Згадаю, яка в мені хвороба сидить, — страшно стає. А потім думаю: «Стоп! У мене ще дочки незаміжні. Я ще внуків не виховав. Я ще стільки всього не зробив. Яке вмирати? Не дочекається мене стара з косою. Не скоро я ще до неї прийду. Не скоро дамся...»

«Борітеся — поборете...»

Отже, віра у краще допомагає у лікуванні раку. Більше того, без неї лікування практично неможливе. Але ж це абсурд! Як віра може зцілити? На таке здатна тільки медицина. Якщо лікарі не можуть нічого вдіяти, то що тут віритиѕ Тетяні поставили страшний діагноз. Лімфосаркома. Або просто невиліковний рак. Лікарі сказали, що в її випадку нічим не можуть зарадити. Дали їй «півроку, максимум рік» і відправили додому. Насолоджуватися «останніми днями». Трагічно... Жахливо... От тільки було цеѕ 20 років тому! Після «констатації своєї смерті» Тетяна відкрила власний магазин, стала приділяти більше уваги собі та світові. Нині це весела, безтурботна жінка з власним бізнесом і величезною цікавістю до життя. «Наступні мінімум 20 років ще не збираюся вмирати, — з усмішкою каже Тетяна. — Не на ту натрапили. Я ще дуже багато маю зробити і дізнатися».

Може, не такий страшний вовк, як його малюють? Можливо, рак асоціюється зі смертю через страх боротися з ним?.. «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає.»
 
«Буде, як буде, а поки ще не буде, — буду я»

Наслідки раку залишаються назавжди. Успішно пройдений курс лікування не означає, що все закінчилося. А може, все-таки закінчилося? Ваше тіло — величезне поєднання найрізноманітніших систем. Ваш розум здатний на такі витівки, про які ви навіть не здогадуєтесь. На ваше життя впливають безліч чинників, але тільки ви — власник цього всього. І тільки ви вирішуєте, як ставитися до вашого життя, тобто яким буде ваше життя.

Учені вважають, що всі клітинки людського організму оновлюються кожні 11 місяців. Це означає, що можна вилікуватися, просто не впускаючи хворобу назад в організм. «Перепусткою» до вашого тіла є страх і злість. Знешкодьте ці почуття — і ви здорові. Варто просто повірити і спробувати. Завдання лікарів — очистити тіло, завдання хворого — очистити найголовніше — свою душу.

Хвороба — як примхлива жінка. Варто вам про неї забути — вона образиться і замовкне. А чим більше часу ви приділятимете описові симптомів та болячок, тим голосніше вона кричатиме, що перемогла, і скоро ви помрете.

«Так, я можу померти, — каже Микола. — Але скільки безглуздих смертей навколо. Хтось потрапив під машину, хтось упав з багатоповерхівки, а хтось втопився у власній ванні. А я живу. Кожного дня встаю зранку, дивлюся на сонце і вдихаю повітря. Я розмовляю з дружиною та дітьми і розумію, що мене люблять. Я потрібен їм, а отже, я потрібен світові. І я буду радіти цьому доти, доки мені дозволить Бог».

Коментар спеціаліста. Тарас БОНДАРЧУК, онкохірург відділу пухлин голови та шиї Івано-Франківського обласного онкодиспансеру:

«Безперечно, бажання жити відіграє вирішальну роль у лікуванні пацієнта. і я маю на увазі будь-яку хворобу. Не тільки онкозахворювання. Якщо у хворого опускаються руки, то курс лікування стає звичайною формальністю. Для успішного лікування просто необхідний високий моральний дух. Звичайно, після такого діагнозу зберегти спокій дуже важко. Чомусь завжди говорять тільки про тих, хто помер. Звідти і стереотип, ніби рак — це кінець. Існує ціла наука про те, як налаштувати хворого на позитивну хвилю, — деонтологія. Будь-який лікар, який не засвоїв цієї науки, — лікар лише наполовину.

«Нехай по вірі вашій буде вам». Цю фразу сказав Ісус, зцілюючи людей. Мабуть, недарма він так сказав...