А.Ревуцький: З владних кабінетів завжди лунали туманні обіцянки

19 серпня минулого року «Галичина» під заголовком «Останні півтора місяця варті кількох років» опублікувала інтерв’ю з президентом професійного першолігового футбольного клубу «Прикарпаття» Анатолієм Ревуцьким, у якому він розповів читачам про фінансові перспективи команди, пов’язані з товариством «Скорзонера».

Адже турнірний доробок команди зовсім кепський, вона за підсумками першого кола «залягла» на передостанньому місці таблиці. Однак з огляду на те, що зняли з розіграшу «Фенікс-Іллічівець» із Калініна, опинилася вже на останньому. У зимовий міжколовий період ми сподівалися, згідно з запевненнями, що ситуація «розрулиться» і нарешті отримаємо чітку відповідь — куди йдемо і до чого прагнемо? Тим паче, що теперішній регламент передбачає виліт до другої ліги двох саме діючих клубів, залишаючи поза увагою тих, хто не дотягне до кінця сезону. Анатолій Миколайович із цим рішуче не погоджується, бо так, мовляв, за важких нинішніх фінансових обставин, у першій лізі може залишитися не 17 команд, а, приміром, лише 13 чи 14. Наші старання з’ясувати ситуацію щодо «Скорзонери» тривалий час залишалися без відповіді, і тільки напередодні старту другого кола п. Ревуцький порушив мовчанку і погодився дати чергове інтерв’ю.

— Пане Анатолію, якщо в регламенті проведення чемпіонату не відбудеться жодних змін, то вам буде несолодко. Спробуй з таким турнірним очковим багажем когось обігнати, бо всі запекло боротимуться, намагаючись залишити небезпечну зону. Але говорімо нині не про це, а про «Скорзонеру», яка повинна була розв’язати фінансові проблеми команди. Здається, торік у липні-серпні питання врегулювали, залишалося тільки вдосконалити існуючий статут чи виписати новий і укласти певні угоди. Відтак усе затихло. Що сталося? Як розвивалися події відтоді?

— Спочатку в оптимістичному напрямі, а потім — виникли непорозуміння й розбіжності між міською радою як цілісним власником майнового комплексу стадіону «Рух» і стратегічним інвестором — ТОВ «Скорзонера». Як бачите, так тривало досить довго. І лише 17 березня 47 депутатів міської ради підтримали внесення змін до рішення сесії від 29 липня 2010 року про створення ТОВ «Професійний футбольний клуб Прикарпаття». Його засновниками виступили івано-Франківська міська рада і ТОВ «Скорзонера». З приходом депутатів нового скликання на VIII сесії міської ради було внесено останні зміни в початкове рішення, обговорено нову редакцію статуту і засновницького договору. Представник фірми «Скорзонера», яка є інвестором проекту, запевнив міських обранців, що після цього протягом найближчого місяця спільне товариство нарешті розпочне свою діяльність. Нове рішення передбачає, що ТОВ «Скорзонера» зобов’язане за рахунок свого першого внеску при створенні товариства витратити не менше 81,5 млн грн. І на добудову стадіону — 50% загальної суми інвестиції, і на клуб, і на будівництво нових спортивних об’єктів та поточні витрати. Власне, до статутного фонду об’єднання місто вносить недобудований стадіон «Рух» і прилеглу земельну ділянку загальною вартістю майже 104,5 млн грн. Загальний внесок «Скорзонери» становитимуть кошти в розмірі понад 163 млн грн.

Повірте, все йде до кращого. Головне — у перехідний період вистояти, дочекатися реєстрації нового клубу і вагомого стабільного фінансування. Втім, ніхто нам тепер не змістить матчі календаря на інші терміни, не скаже нам почекати місяць-два, щоб ми все відрегулювали, а потім на повну силу заграли.

— Недавно «Галичина» опублікувала інформацію про те, що депутатська комісія з питань планування і фінансів, цін і бюджету міської ради вирішила виділити 250 тис. грн для участі ФК «Прикарпаття» в другому колі чемпіонату країни. Безумовно, ці гроші не вирішать багатьох фінансових питань. А як щодо тих щорічних 12 млн гривень, котрі зобов’язувалася «Скорзонера» виділяти на утримання команди?

— Згідно з рішенням, ухваленим на сесії міської ради, і домовленостей між двома засновницькими сторонами клубу ця цифра набула офіційної чинності. Це реальний бюджет першої ліги, щоб ставити реальні завдання перед командою і бути їй конкурентоспроможною серед інших. Ясна річ, на призове місце таких коштів замало, потрібно мати бюджет у межах 30 млн гривень.

Ви згадали про 250 тисяч гривень. Дійсно, це реальна допомога міста, зокрема його голови Віктора Анушкевичуса й депутатів. Ми з названої суми заплатити 180-тисячний внесок для участі в другій половині чемпіонату. Якщо б їх не заплатили у відведений термін, у нас би відібрали якісь турнірні очки, яких і так дуже мало. На 70 тисяч гривень, що залишилися, на Закарпатті організували єдиний підготовчий навчально-тренувальний збір. Правда, на проживання, харчування, оренду полів і транспорту витратили 140 тис. грн. Другу частину грошей я позичив у своїх друзів, сподіваючись на їх повернення з боку «Скорзонери», коли вона вступить у повноцінні права одного із засновників. Наразі деякі команди першої ліги їздили на збори до Криму, а сім-вісім — до Туреччини, де нормальні погодні умови, поля і т.п.

— То підготовка «Прикарпаття» до другого кола тривала тільки десять днів?..

— Набагато більше — 40 днів. Тридцять ми проводили в спортивних залах, на вулиці, на засніжених полях. За домовленостями з керівництвом «Прикарпаттрансгазу» для проживання і харчування використали готель «Дружба», що в мікрорайоні «Пасічна». Я розумію, це рівень підготовки команд першості області, зрештою, як могли, так і забезпечували її. Причому навіть не вдалося провести жодного товариського матчу хоча б з одним колективом рівного з нами статусу. Більше того, ми вступили в турнірні бої, не знаючи, на якому підготовчому рівні насправді сьогодні перебуваємо. Однак попри наявні негаразди не втрачаємо надії на краще.

— Щоб здійснилася надія, треба серйозно доукомплектуватися...

— При цьому зіткнулися з великими труднощами. Словом, у нашій непростій ситуації навіть футболісти чемпіонату області, наприклад, Веприк, Кавінський, яких ми хотіли бачити в складі команди, відмовилися поповнити її ряди. Мовляв, уже роками в клубі стабільного нічого немає, тому «краще в руках тримати синицю на обласному рівні, аніж вашого журавля в небі». На жаль, аргументів, щоб довести протилежне, у нас не знайшлося.

— Під чиїм керівництвом команда готувалася до другого кола?

— Відповідно до нинішніх кадрових узгоджень і перестановок роботу виконували віце-президент «Прикарпаття» зі спортивних питань Петро Кушлик, головний тренер Микола Пристай і тренер команди Ігор Дирів.

— Нині фінансів наразі немає, але все ж є перспектива. Як при цьому проходило формування по суті нового колективу? Хто його покинув, а хто до нього влився?

— З різних причин ми відпустили багато футболістів. Проте це не значить, що клуб перед ними не має жодних зобов’язань: розриваючи контракт, уклали з хлопцями угоди і надали гарантійні листи про ліквідацію заборгованості з зарплати. Команду покинули Боровков, Федорів, Деркач, Бровченко, Онисько, дехто з молодих гравців опинився в бурштинському «Енергетику». Звичайно, це неповний список вибулих. Колектив поповнили футболісти, які свого часу виїхали за кордон, і ті, які вже виступали за «Прикарпаття». Орендували і трьох гравців з київського «Динамо-2»: захисника Логінова і двох нападників — Сокола і Шевчука. А от, скажімо, Омельянов прибув із Грузії, Козленко — з Азербайджану, Ковальчук — з Польщі, Антонюк — з «Кримтеплиці», Луцик — із львівських «Карпат», Грибінський повернувся з «Енергетика». Допускаю, що ще доберемо двох-трьох досвідчених футболістів як вільних агентів.