Р.Братковський: Нема традиції підтримувати театр для дітей

Івано-Франківський обласний академічний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки — єдиний з українських театрів став учасником проекту «Літаючий фестиваль», що фінансується Програмою Євросоюзу «Культура 2007-2013».

Наблизив театр до Європи його головний художник Ростислав Котерлін, котрий три роки тому мав виставку у польському місті Торуні і довідався про фестиваль у театрі «Бай Поморський», котрий шукав партнерів. Прикарпатські ляльковики зважилися і повезли до Торуня виставу «Егле — королева Вужів» за п’єсою Саломеї Неріс на основі прибалтійського епосу та здобули схвальні відгуки і право працювати з європейськими театрами на рівних. Щоправда, наразі без фінансування Євросоюзу. Воно — у перспективі.

За умовами проекту, український театр повинен взяти участь у фестивалі в Словаччині, згодом — у Литві, а відтак прийняти країни-організатори «Літаючого фестивалю» — Словаччину, Чехію, Литву та Польщу — на фестивалі у себе і таким чином здати своєрідний іспит — на подальшу участь в проекті та здобути тим самим  право отримувати кошти від Євросоюзу. Напередодні Дня театру ми зустрілися з директором Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок ім. Марійки Підгірянки заслуженим працівником культури України Романом Братковським, щоб поговорити про театральні реалії і перспективи.

— Пане Романе, фестиваль «Обереги», знаний далеко за межами України, брендом якого стала національна класика на сценах театрів ляльок, уже втретє переносять. Чи відбудеться фестиваль цієї осені, тим більше, що ви мусите якнайкраще прийняти у себе гостей із чотирьох європейських держав, котрі заснували «Літаючий фестиваль»?

— Перспективи проведення фестивалю «Обереги» дуже туманні. На поїздки до Словаччини та Литви — в рамках «Літаючого фестивалю» — нам виділили 12 тисяч. 10 травня ми маємо виїхати до Словаччини, а 24-го — до Литви. «Обереги» плануємо на 26 жовтня. Знаю, що там стоїть цифра у 50 тисяч, але треба 200. Міністерство обіцяло 100 тисяч, та через постійні кадрові зміни важко щось позитивне для себе прогнозувати. Ми маємо цілі томи листування з владою. Знаю, що фестивалі в інших областях не переносять. У нас так стається, гадаю, через певне ставлення до театру ляльок. інша проблема театру ляльок, що не вирішується роками, — належність будівлі, яку ми займаємо, до комунальної власності громади, міста й області. Депутатський корпус мав би це вирішити. Ми в пошуках нового, ідей маємо багато, але біда, що все дорожчає: якщо торік вистава для дорослого глядача, приміром, обходилася в 20 тисяч, то сьогодні — 40-50. Заробити на квитках нереально, а іншого виходу нема, бо благодійники не спішать, спонсори не біжать, а держава забезпечує лише платню. Я їх розумію, бо нема традиції підтримувати культурний продукт для дітей. Ми тут є в найгіршому становищі з усіх пострадянських держав.

— Театр мусить робити  нові постановки. Що плануєте і як їх здійснюватимете за тотального безгрошів’я?

— Ми давно схвалили на художній раді запропоновану нашим головним режисером Володимиром Підцерковним постановку «Крихітки Цахес», інсценізацію якої зробив Ярослав Стельмах. Цю виставу для дорослих за п’єсою Гофмана ми б хотіли поставити, але кошторисно вона вийшла у 90 тисяч. Це виявилося недосяжним, бо за ці гроші можна зробити десять дитячих постановок, це два роки роботи. і я сказав: «Ні. Шукайте інші ходи». Підцерковний кинувся на пошуки і дізнався, що львів’яни на «Лісову пісню» отримали грант від фонду Рината Ахметова «Розвиток України». Ми швиденько взялися оформляти папери і нам також пофортунило. Щоправда, просили 130 тисяч, та нам дали всього 80. З 1 квітня починаємо роботу. Половину грошей отримаємо одразу, інші — коли здамо виставу, тому 40 тисяч ми мусимо десь знайти. Представники фонду приїдуть перевірити нашу роботу кілька разів, але справа того варта, бо просто так грошей ніхто не дає. На вересень матимемо виставу для дорослого глядача.  

— Фінансово цей рік дуже важкий. Як виходитимете з цього?

— Дякую своїм акторам, які тримаються бадьоро і кажуть одне: давайте ролі. Режисер з Білорусі Дмитро Нуянзін має плани ставити вистави за Котляревським і Гоголем, ми б раді продовжувати нашу творчу співпрацю, але... Тому обходимося власними силами: щойно здали «Кошеня на снігу» — це дипломна робота нашої актриси Ольги Гнатюк. Марина Родик готує «Гидке каченя». А коли, повторюся, ні традиції, ні державної політики підтримувати театр для дітей нема, мусимо просити кошти. Ми пишемо листи до всіх відомих на Прикарпатті фірм, звернулися з пропозицією до «Буковелю», щоб там грати для дітей, однак наразі всі ще мовчать.

— Тричі колектив театру ляльок отримував найвищу обласну нагороду в галузі театрального мистецтва: у 2005-му відзначили головного художника театру Миколу Данька, 2006-го — колектив театру за моновиставу за творами Т. Шевченка «У нашім раї», котру поставив Володимир Підцерковний, 2007-го номінували виставу «Підкова на щастя» режисера Галини Савчин та автора Володимира Богданця. Вітаю вас і колектив театру з присудженням обласної премії ім. В.Смоляка за виставу «Егле — королева Вужів». Прийміть від колективу «Галичини» привітання з професійним святом — Днем театру.

— Дякую. Я також вітаю своїх колег. Наша праця — буденність, а у щоденній творчості — якраз і наші основні здобутки. Головне, що триває творчий процес.