Газеті «Нова Зоря» виповнюється 20 років

Газеті «Нова Зоря» виповнюється 20 років. Свій ювілей вона зустрічає 885-м номером часопису, однойменним видавництвом, яке підготувало й надрукувало більше 500 книжок загальним тиражем понад мільйон примірників.

З цієї нагоди ми зустрілися з головним редактором о. Ігорем Пелехатим і попросили детальніше розповісти, як починалась газета та чим живе вона сьогодні.

— Отож як усе починалося?

— Наприкінці 80-х років, коли УГКЦ дуже бурхливо відроджувала свої структури, я вступив до Івано-Франківської духовної семінарії. Одного дня на початку 1991 року мене несподівано покликав блаженної пам’яті о. Андрій Кияк, канцлер єпархії. Отець зразу ж перейшов до справи і запропонував мені розглянути можливість заснування єпархіяльної газети. Звичайно, що я погодився, хоч було трохи лячно, бо в журналістиці на той час мало мав досвіду, а тут потрібно було створювати релігійну газету фактично з нуля. Тим більше, що наша Церква тоді й справді потребувала своєрідного об’єднувального чинника для всієї єпархії. По розмові ми з отцем-канцлером пішли до владики Софрона Дмитерка. Це була перша моя зустріч з владикою. Єпископ постав переді мною вимогливим і суворим чоловіком, лаконічним у бесіді. Владика тоді сказав, що газета — дуже потрібна справа. Я зразу ж почав пропонувати деякі варіанти назви газети, на що владика Софрон відповів: «Якщо газета — то тільки «Нова Зоря».

Тоді я спробував щось прокоментувати, мовляв, ми щойно позбулися серпасто-молоткастих червоних зірок і ще нині їх досить висить. Але владика відповів, що як молодий чоловік я не знаю, але газета з такою назвою виходила в Станиславівській єпархії до Другої світової війни. Її заснував єпископ Григорій Хомишин, а сучасна газета має продовжити перервану тяглість. Згодом ми зареєстрували газету, хоч були й казусні моменти, тому що на той час єпархію як юридичну особу ще не було зареєстровано. Тоді в комітеті у справах преси працював добрий чоловік — Роман Стринадюк. Він уважно мене вислухав, зрозумів потреби Церкви і пішов нам назустріч. Хоч фактично  за реєстрацію мала платити юридична організація по банківському перерахунку — тисячу карбованців, ці кошти дав отець-митрат Миколай Сімкайло.

— З чого починався випуск першого номера газети?

— Насправді починалося все з позиченого. В управлінні преси позичили чотири пластини, тридцять кілограмів паперу і так надрукували перші дві тисячі примірників газети. Оскільки я працював в «Західному кур’єрі», то його керівництво дало зрозуміти: або тут, або там. Через те, що таке питання постало, я мусив запитати в канцлера про елементарну оплату праці. На це отець попросив мене почекати під дверима канцелярії, поки він радився з владикою. Потім мене покликали, і отець сказав таку сакраментальну фразу: «Газету надрукували? Надрукували. Продавайте і давайте собі раду». Ми ті дві тисячі на найближчій нараді деканів розповсюдили пропорційно до кожного деканату Станиславівської єпархії, а тоді це була територія нинішніх івано-Франківської та частина Тернопільської областей. Оскільки на той час така газета була новизною, вона мала досить великий попит. Отож буквально до кінця року ми мали до 15 тисяч накладу. Хоч уже з наступного 1992 року розпочали передплату через пошту, однак цей підхід ми зберегли й по сьогодні. Тому що він досить ефективний, адже люди можуть отримувати в церкві газету за ціною на третину меншою, без врахування поштової розсилки. Єдине, що хтось з парафії має раз на тиждень приїхати до редакції і взяти певну кількість газет, а вже в неділю по Службі Божій люди її забирають.

— Який тираж газети на сьогодні?

— Своє 20-ліття «Нова Зоря» зустріла 885-м, ювілейним, номером. Нині наклад газети становить 12 тисяч. Сьогодні українське слово загалом у загрозливій ситуації. На жаль, у суспільстві, в державі загалом культивується своєрідна зневага до друкованого слова як до ретроградної й відсталої форми подання інформації. Очевидно, що прогрес пропонує нові форми, але нехтувати друкованим словом — я би дуже обережно до такого стану речей підходив. Тому що це один з потужних засобів формування нашої культури мислення, культури мовлення, отже, певною мірою формує основи інтелігентності людини.

— Як вважаєте, ваша газета виконує своє призначення?

— Попри різні життєві колізії, які часто нам підносить життя, вважаю, що цей намір владики Софрона Дмитерка сповнився. Газета здобула певну читацьку аудиторію не тільки на Прикарпатті, а й користується позитивною опінією серед наших читачів за межами нашої області. Головне, що сьогодні наш часопис світить людям добрими християнським принципами. Хочу тут зазначити, що владика Софрон завжди був уважний до питань преси. Він знав дуже добре про її можливості, про її вагу й потребу для людей. Він завжди мав час зустрітися з редактором, вислухати проблеми і потреби редакції. Що дуже важливо для усіх журналістів,  він ніколи не втручався в редакційний процес. Владика міг радити, але ніколи й нічого не наказував під примусом, жодного разу. Так само, як і владика Софрон Мудрий і владика Володимир Війтишин. Ця добра традиція і для колективу, і для мене особисто дуже цінна. Про це завжди кажу своїм співробітникам, адже маємо таку свободу, яку, мабуть, мало хто має в Україні серед журналістів. Звичайно, ми стежимо за культурою мови, щоб наші публікації не викликали невмотивованих ситуацій. Але болючі для нашого суспільства теми ми завжди порушуємо і вважаємо це за свій обов’язок. І владикам часом з  боку владних чинів доводиться вислуховувати зауваження щодо публікацій, але з цього приводу не було жодної заборони чи тиску на редакцію.

— Яких принципів у роботі дотримувалася газета «Нова Зоря» на своєму шляху в 20 років?

— Їх декілька. Перше — інформаційний потік, який тече до нас з парафій, монастирів, інших єпархій. Друге — моральний аспект, який несе людству Церква ось уже другу тисячу років. Тому ми завжди дотримуємося лінії Євангелія, і наші читачі це розуміють. Це особливо актуально сьогодні, коли маємо в суспільстві багато віянь і течій, які хочуть розмити основи наших християнських родин та спільнот. Третє — ми надаємо слово на шпальтах газети тим шанованим людям, які мають солідні наукові досягнення чи великий життєвий досвід, які можуть сказати щось важливе для суспільства  і які слугують певними моральними орієнтирами для широкого загалу. Ми не оминаємо також гострих проблем, пов’язаних з українською мовою, національною пам’яттю, християнською культурою. В такий спосіб намагаємося, за словами святого Василія Великого, «поволі підніматися від звіра до Бога», крок за кроком...

— Попри непримітну щоденну працю газети  в її стінах виросло ще й видавництво «Нова Зоря»...


— Ви слушно зауважили, що на її основі вдалося створити видавництво. Практично через п’ять років з моменту виходу газети в ньому виникла потреба. На прохання наших читачів ми друкували в газеті своєрідні зшитки-книжечки як заохочувальні додатки і висилали їх разом із часописом, мабуть, років десять, навіть окремими брошурами і книжечками. Це були ті речі, які необхідні для повсякденного духовного життя: молитвенники, духовні практики, збірочки літургійного характеру. Вже коли мали в редакційному портфелі декілька книжок, тоді зареєстрували й видавництво. Згодом у нас з’явилася власна поліграфічна база, й сьогодні ми фактично маємо повний цикл для друку як газети, так і книжок. У видавництві працюють ті ж самі люди, що й у газеті. Хоч, як на наші скромні можливості, видавництво працює досить плідно: за 15 років ми надрукували понад 500 книжок різного жанру: богословські, наукові, художні, музичні, краєзнавчі, дитячі. Серед них є солідні видання: «історія філософії» професора о. Івана Козовика, його ж науковий переклад «Матеріали рішень і постанов Замойського синоду 1720 року» з паралельними текстами, адже досі матеріали не було перекладено з латини; праці владики Софрона Мудрого, до речі, недавно під його богословським редагуванням вийшов 900-сторінковий фоліант «Духовне життя для священиків і мирян», наукове видання професора Київської академії УПЦ КП і нашої духовної академії Дмитра Степовика «іконологія й іконографія», ряд інших серйозних книжок.

А загалом наша редакція підрахувала, що загальний тираж книг за минулі роки становить понад мільйон примірників. Це також свідчить, що якусь частку в духовному відродженні нашої Церкви й народу ми виконали, тим більше, що маємо багато добрих відгуків як на книжки, так і на газету.

— Попит на релігійну літературу не має загального характеру. Чим сьогодні можете здивувати читача?

— При виданні релігійної частки літератури у видавничому портфелі значною мірою враховуємо потреби читачів, хоч годі очікувати тут надприбутків як від бестселерів. Адже така література не має ознак сенсаційності чи відповідної маркетологічної пропозиції, мовляв, «купите і за тиждень будете здорові й із мільйоном». Такого  нашим людям не пропонуємо, але для тих читачів, які хочуть робити кроки поступу в своєму духовному житті, ми віднаходимо цікаві пропозиції. До таких вдалих проектів можемо зарахувати книжку нашої землячки з Косівщини Марії Влад «Святий Йосиф Обручник», в якій авторка на основі численних свідчень містиків і святих Церкви подала багатогранний духовний образ святого Йосифа. Зауважу, що попри загальний пієтет, з яким ставляться до святого Йосифа у християнській літературі, він залишається ніби в затінку. А книжка Влад, особливо в українській духовній літературі, заповнює цю прогалину, вона має неабиякий попит, і ми вже продукуємо її другий наклад. Друга книжка нашого християнського письменника Петра Гринчишина «Від Зарваниці до Гарабандалу» — це своєрідна трилогія про об’явлення Богородиці в різних частинах світу. Вона користується незмінною увагою читачів. Також з серії марійських видань ми підготували переклад книжки «Заклик Матері Божої з Меджурор’я». Словом, видавництво «Нова Зоря» намагається, щоби добра християнська книжка була доступна нашим галичанам.

— У наш час доволі непросто давати раду газеті. А при форс-мажорних обставинах на кого покладаєте надію?

— Переживаємо ті ж самі клопоти, що й, мабуть, і часопис «Галичина». Коли торік вибори до місцевих рад спричинили різке зростання ціни на папір, фактично на 50%, редакції не могли цьому нічого зарадити. Ми ж не можемо сказати нашим читачам, що не будемо виходити або будемо виходити через номер. і були просто змушені вишукувати всі можливі й неможливі ресурси, щоб газета виходила. Тому єдине прохання і до читачів «Галичини», і до читачів «Нової Зорі»: підтримуйте свою газету. Це в наших руках. Нас неукраїнські сили не підтримають, вони працюють, щоб нас не було. Тому що українська газета — останній засіб донести до українського читача українське слово, українську ідею. Цього нам не зробить ні телебачення, ні інтернет.

— Окрім двох напрямів в українському друкованому слові, знаю, що отцеві Ігореві Пелехатому близькі традиції отців салезіян, а саме: підтримка й виховання дітей незаможних родин. Розкажіть про салезіянський центр в Івано-Франківську.

— Це також тісно пов’язане з видавництвом «Нова Зоря». Річ у тім, що, окрім харизм і їхнього багатого досвіду праці з молоддю, вони також є визнаними місіонерами друкованого слова в католицькому світі. Адже католицькі видавництва в основній масі є салезіянськими видавництвами. А почалося все 15 років тому, коли я листовно познайомився з відомим і плідним християнським письменником українським салезіянином о. іваном Ортинським. Під час нашої співпраці над перевиданням його книжок він висловив пропозицію створити в Івано-Франківську молодіжний центр у дусі св. дона Боско, з особливим акцентом, щоб організаторами дитячого дозвілля були миряни.

Далі завдяки отцеві Ортинському ідею підтримала німецька провінція отців салезіян і завдяки їхнім зібраним коштам серед своїх мирян на вулиці Ленкавського за п’ять років постав молодіжний центр. Сьогодні там діють студія образотворчого мистецтва й графіки, хореографічні гуртки для найменших і для підліткового віку, гурток англійської мови з катехитичним ухилом, є секція боксу. Всі заняття безплатні. Щодо кількості дітей, то загалом їх число сягає 50.

У планах — створити своєрідний фітнес-клуб як альтернативу курінню та лихослів’ю. Також наші катехити займаються підготовкою до першого Причастя трьох класів у школі №4. В нашому центрі вони приймуть Святе Причастя, а потім ці діти стануть учасниками літнього табору «Веселі канікули». В такий спосіб ми пропонуємо батькам, щоб їхні діти два-три тижні змогли активно відпочити в християнській спільноті. Нагадаю, що такі табори протягом місяця практикуємо вже п’ять років. Також безоплатно. Богу дякувати, що маємо добрих парафіян, які підтримують такий потрібний проект, і що на сьогодні в таких соціальних проектах держава допускає участь Церкви.