О.Орлов: Маю ще багато здійснити в тій царині, яку обрав у молодості

Учора відомий український учений, доктор геолого-мінералогічних наук професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Олександр ОРЛОВ зустрів-відзначив своє 80-ліття.

Поважного ювіляра привітали ректорат і студентсько-викладацький колектив навчального закладу. Вшанували свого вчителя й учні його наукової школи — за майже 47 років роботи в університеті  О.Орлов підготував 25 кандидатів і трьох докторів наук. Його перу належать понад 400 наукових праць, близько двох десятків наукових монографій і навчальних посібників, стільки ж запатентованих винаходів. Він заслужений працівник народної освіти та почесний розвідник надр України, дійсний член Української нафтогазової академії, лауреат обласного рейтингового огляду «Галицький кмітливець-2009» у номінації «найкращий учений-винахідник». Цього року Президент України призначив йому державну стипендію як видатному науковцеві.

Та головне — ювіляр і нині на вістрі життя. Зокрема розробляє нові напрями використання гідротермальної енергії, займається проблемою пошуків і видобутку вуглеводневих енергоносіїв з бітумінозних підземних товщ (так званого сланцевого газу) та працює над науковим обгрунтуванням-визначенням перспектив цієї справи, якій надають особливого значення в органах регіональної влади нашої області. А ще він та один із його учнів — доктор геолого-мінералогічних наук професорІФНТУНГу Дмитро Федоришин здійснили відкриття у сфері наук про Землю, якому немає аналогів у світі, що засвідчує диплом Міжнародної асоціації авторів наукових відкриттів. З цього ми й розпочали наше принагідне інтерв’ю.

— Олександре Олександровичу, в чому суть вашого з паном Федоришиним відкриття і яке його практичне значення?

— Ми відкрили, що величини аномально високих пластових тисків у земній корі прямо залежать від інтенсивності тектонічних рухів у надрах планети: чим жвавіший рух, тим вищий тиск. А на цій основі створили методику прогнозування небезпечної для бурових робіт напруги у підземних глибинах. Її тепер застосовують на виробництві — перед початком буріння глибоких свердловин.

Раніше теж передбачали величини тих чи інших пластових тисків. Але то були неточні дані. Тому нерідко, коли бурили свердловини завглибшки чотири чи п’ять кілометрів, натрапляли на такі неочікувані аномалії, які висаджували в повітря всю бурову. Ті надзвичайні події призводили не лише до великих матеріальних втрат. Нерідко й гинули люди. Я сам був очевидцем такого явища, коли працював на бурінні свердловин наприкінці 50-х років ХХ ст. Тепер же таким випадкам можна запобігти.

Як правило, аномальні тиски зустрічаються в передгірських зонах, саме на таких територіях, на одній з яких і ми проживаємо. Маємо тут так званий Прикарпатський прогин з його зовнішньою та внутрішньою зонами — і для кожної вивели свою формулу прогнозування небезпек за будь-якої заданої глибини буріння. Втім, не тільки для нашого регіону здійснили таку роботу. А поділилися своїми напрацюваннями з туркменами, французами. Свого часу навіть усе Передкавказзя переглянули за допомогою тієї методики.

— Чи можна на основі вашої геодинамічної концепції походження пластових тисків створити систему прогнозування землетрусів?

— Безумовно, що ця ідея може бути базовою для розробки відповідної технології. Звісно, створити таку методику — це непросте завдання, на порядок складніше, ніж те, що ми здійснили. У світі існує вже чимало моделей, за якими можна більш-менш передбачати катаклізми чи принаймні пробувати це робити. Але досі не створено надійного, сказати б, науково-технічного механізму, за допомогою якого можна б достовірно визначати час і місце тієї чи іншої руйнівної стихії не за хвилину–другу до її початку, як це вже навчилися з’ясовувати, а хоча б за день-два. Надто багато чинників потрібно враховувати в процесі спостереження за тектонічними рухами, за змінами в магнітосфері Землі тощо. Проте попри всю складність цієї роботи методику прогнозування землетрусів таки можна створити.

— Останнім часом ви працюєте над вивченням урядового проекту щодо розгортання в нашому регіоні видобутку газу зі сланців. Що можете сказати про ймовірність такого промислу?

— Сама собою ідея добування вуглеводневих енергоносіїв з бітумінозних підземних товщ — саме така її по-науковому правильна назва — досить цікава. Газ зі сланців — це альтернатива природному блакитному паливу. Тож цілком можливо, що реалізація такого задуму посприяла б вирішенню низки стратегічних питань в економічній політиці нашої держави. Але перед тим, як братися за цю справу, потрібно все ретельно вивчити й розрахувати.
Загалом добування газу зі сланцю для України — це технологічно складна справа, оскільки передбачає перехід від вертикального буріння свердловин до горизонтального. А такого досвіду в нас катма. Це по-перше. По-друге, наразі невідомо, які реальні запаси газу в наших сланцях — їх ще потрібно розвідувати, досліджувати й т. д. По-третє, візьмімо економічний аспект питання — розгляньмо зокрема досвід американців, які десь долучилися до появи на владному олімпі України такого задуму. Згідно з попередніми даними, в США видобуток блакитного палива зі сланців сягає 14 відсотків усього обсягу газу, який там добувають. Це чимало — адже торік у цій країні добули 624 млрд. кубометрів газу.

Проте собівартість видобутку 1000 кубометрів сланцевого газу в США аж надто висока. Приміром, на листопад 2010 року вона становила 283 долари. Самі американці визнають, що то дуже дороге задоволення навіть для них, що дешевше добувати газ із традиційних родовищ у Північному морі в найважчих природних умовах, ніж зі сланців. А що маємо казати ми? Тим більше, що собівартість такого ж обсягу природного газу зі звичайних джерел чи то в Росії, чи в Україні, чи в тих же Сполучених Штатах сягає 18–19, максимум 20 доларів. Мабуть, наразі єдиним «виправданням» того, що вже в багатьох країнах починають вділяти увагу можливостям добування  енергоносіїв саме з бітумінозних товщ, слугує те, що запаси безпосередньо блакитного палива на Землі вичерпуються.

— Отже, хоч-не-хоч, а за бітумні відклади потрібно буде братися?

— Очевидно, що то річ перспективна. Правда, дивує, що у відповідній програмі Кабміну йдеться про добування так званого сланцевого газу лише на території Західної України. Як на мене, цей масштабний експеримент доцільніше б реалізовувати, скажімо, на території Донецького вугільного басейну, точніше в його околицях, а не в самих пластах твердого палива. Чому? Бо той регіон і цінний головно наявністю великих родовищ кам’яного вугілля. і можна сказати, що більше нічим особливим він не виділяється — то «суха» промислова зона.
інша річ — карпатський край. Якщо братися за промисловий видобуток газу з тутешніх сланців, то це може зле позначитися на його рекреаційно-туристичному потенціалі. Тим паче, що бітумінозних покладів, тобто потенційних запасів сланцевого газу, в нас і справді удосталь. і якщо взятися за їхню розробку всерйоз, а це вельми специфічне виробництво, то наслідки того можуть бути негативними для екології. Є інформація, що з тих територій США, де добувають сланцевий газ, навіть комахи повтікали.

Однак ми, науковці-геологи, не можемо вказувати, де що робити чи не робити нічого. Наше завдання — визначити перспективні для добування газу сланцеві місця. Щоби не трапилося так, як недавно в Польщі — бурили-бурили, а в результаті з готової свердловини, даруйте, навіть не пшикнуло. Адже йдеться про потребу не експериментального чи декоративного добування газу, а промислового. Отже, маємо подумати ще й над тим, який саме метод для того виробництва вибрати з уже напрацьованих у світі і застосувати в себе, чи, може, й виробити свій, найбільш безпечний для довкілля. Власне, маю патент на відповідний винахід і в цій царині.

Тобто розглядаємо-вивчаємо проблему зусібіч. Найближчим часом у спеціалізованих виданнях профільних відомств України вийде відразу кілька моїх статей на цю тему. Готую окрему публікацію і стосовно ймовірних наслідків для екології від того промислу. Про проблеми й перспективи добування газу зі сланців доповідатиму й на міжнародній конференції, що відбудеться в Івано-Франківську наприкінці квітня...

— Пане Олександре, розкажіть про своє життя. В чому, на ваш погляд, секрет вашого плідного творчого довголіття?

— Важко сказати. Може, в тому, що люблю свій фах, який обрав ще в молодості й ніколи його не зраджував. А може, й у тому, що дуже рано почав, так би мовити, працювати. Приміром, ще в 1943-му, коли мені йшов 12-й рік, мене зарахували рядовим лінійним зв’язківцем саперно-інженерного полку, в якому служили мої батьки. Пройшов з боями всю Україну, виконуючи свій обов’язок нарівні з дорослими солдатами, хоча, звичайно, мене як дитину більш оберігали, ніж їх... Війна, скажу вам, — це спершу важка й виснажлива праця і вже аж потім — перемоги, подвиги чи поразки. Тож я не помилився, заявивши, що розпочав свою трудову діяльність на передовій Другої світової. А за участь у ній маю й відповідні нагороди.

Після війни навчався у Львові: здобув неповну середню освіту й закінчив 1952 року гірничий технікум. Працював як технік-геолог на Донбасі, на дослідній дільниці Макіївського НДІ. 1958 року закінчив геологорозвідувальний факультет Львівського політехнічного інституту (ЛПі) й мене направили на роботу до Калуської контори глибокого буріння колишнього тресту «Львівнафтогазрозвідка». Працював на бурових Косівщини, Коломийщини, Верховинщини — спочатку сам, а потім уже разом із дружиною, яка теж закінчила Львівський медінститут. Бував у США, Франції, Єгипті, Марокко, де й консультував, і переймав тамтешній досвід. А навчаючись з 1961 року в аспірантурі ЛПі, зробив науково обррунтований прогноз про наявність значного нафтогазового родовища в межах Лопушнянської площі...

Батьки поховані в Івано-Франківську. Не все знаю про минуле родини Орлових, у якій виріс. Та, либонь, воно було неоднозначним. Про це можу судити з татової реакції на те, що мені, коли досяг 28-літнього віку, запропонували вступити до КПУ: «Якщо тебе приймуть до партії, я все прощу радянській владі!».

З дружиною, яка на пенсії, виховали дочку. Маємо онуку, яка вже вийшла заміж і сама готується стати матір’ю.

— Як почуваєтеся на такій віковій вершині?

— Слава Богу, несогірше. Як бачите, працюю. І це дарує радість незрівнянну. Маю ще чимало задумів і хотів би ще багато чого встигнути.