друкувати


"В Іспанії ми ЩЕ не стали своїми, а в Україні ми ВЖЕ не свої"

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2011-03-13 12:00:42

"В Іспанії ми ЩЕ не стали своїми, а в Україні ми ВЖЕ не свої", - зізнався в розмові з репортером "ГК" один із багатотисячної армії українських заробітчан.

За тим, що дев'ять років тому поїхав жити до Іспанії, львів'янин Рон Вітик тепер не шкодує. Про повернення в Україну надовго наразі навіть не думає, хіба що приїде у короткочасну відпустку на Великдень. "Що я там буду робити?" - риторично запитував у розмові з репортером "ГК" заробітчанин, який тепер живе в орендованому двоповерховому котеджі в невеличкому сільськогосподарському поселенні у провінції Уельва на іспанському півдні (в Андалузії) разом із сім'єю.

Рон має легальну роботу на фабриці комбікормів, а його дружина збирає в тутешніх теплицях малину, полуниці та інші ягоди. Його одноденного заробітку вистачає для оплати усіх комунальних послуг за місяць. Серед місцевих селян він має повагу, і з ним здалеку вітаються на вулиці. Недавно Рон здав спеціальний екзамен і отримав ліцензію на риболовлю, щоб і в законослухняній Іспанії мати задоволення від рибалки, до якої звик ще на наших озерах...

Таких, як Рон Вітик, в Іспанії - десятки тисяч. Діаспора українських "іспанців" одна з найдавніших та найбільших у світі. На українців тут можна натрапити всюди - у великих містах на будовах, у маленьких поселеннях на сільгоспроботах. В Іспанії тричі приймали закон про легалізацію, останнім з яких шість років тому скористався і мій співрозмовник. "Це робилося через роботодавців, вони мали підготувати такий папір, що наш заробітчанин їм потрібен як незамінний спеціаліст, - розповідав Рон. - Не кожен шеф хотів цим займатися. Іспанця розрухати на такі справи з документами дуже важко".

За спостереженнями заробітчанина, іспанці взагалі люди дуже неквапливі і до будь-якої роботи не завзяті. Зрештою, іспанські громадяни не мають необхідності багато працювати, бо чинне законодавство дозволяє їм безбідно існувати цілий рік на соціальну допомогу.

"За законом їм досить 36 днів відпрацювати, щоб мати від держави впродовж чотирьох місяців понад 800 євро допомоги у зв'язку з безробіттям, на наступні чотири місяці така виплата становить 420 євро, а до кінця року - ще по 360 євро щомісяця, - розповідав Рон Вітик. - Я знаю дуже багатьох іспанців, які так і живуть: місяць попрацюють, а потім цілий рік - за рахунок дотацій. Та ще мають якийсь спадок від батьків - хатку, грядки, на яких щось для себе вирощують. Вони (іспанці - авт.) для чого три закони про легалізацію приймали? Щоб ми на них працювали".

Для порівняння: українським жінкам, які працюють в Іспанії на зборі ягід, вдається за місяць заробляти 600-700 євро. Самому ж Ронові поталанило знайти середню за рівнем оплати роботу - 65 євро на день. Якщо немає багато вихідних, то до півтори тисячі євро на місяць можна заробити. Із заробленого найбільше витрачається на оренду житла.

"За свій котедж я плачу 270 євро на місяць, але помешкання мені здає мій шеф, з яким у мене добрі стосунки, - розповідав заробітчанин. - Вартість оренди такого житла загалом у селах трохи більша - до 350 євро. У містах, особливо у великих, за оренду квартири треба платити до тисячі євро. Наші там змушені винаймати одне помешкання на кілька сімей".

Раз на два місяці Ронові приходять рахунки на оплату спожитої електроенергії та води. У середньому за два місяці доводиться платити до 130 євро (стільки він заробляє за два дні). В оплату світла і води включена також вартість таких комунальних послуг, як каналізація, вивіз сміття та освітлення вулиць. Окрім того, Рон купує за 15 євро балон газу і платить 55 євро на місяць за користування мережею Інтернет.

"Опалення в будинках немає, бо це південь країни, тут жаркий клімат, а коли все-таки стає холодно, то вмикаємо електричний кондиціонер, - розповідав Рон Вітик. - Зате влітку тут така спека, що на два місяці припиняється всяка робота на полі. Через те худоба в той час їсть сіно у стійлі, а взимку - пасеться".

Необхідністю зберігати тепло взимку, а влітку - прохолоду зумовлена структура забудови багатьох сіл в Андалузії. Будинки тут стоять щільно впритул один до одного, подібно як в арабських країнах. Великого подвір'я біля будинку немає, земельні наділи - на околиці села. Обробляють землю переважно чоловіки, мабуть, тому й мотика тутешня не схожа на нашу сапку і важить до п'яти кілограмів. Але тільки таким інструментом можна обробити тверду, кам'янисту землю південної Іспанії.

"Я коли показую фотографії з України, де видно наші чорноземи, іспанці все дивуються: чому ж ви такі бідні з такою землею?" - розповідав заробітчанин. За його словами, іспанські фермери вирощують великі врожаї овочів та фруктів найперше за рахунок щедрого підживлення ґрунту. Використовують для цього мінеральні добрива. Тому кілограмова бульба тут не рідкість, а вирощена тепер у теплицях червонобока полуниця має паперовий смак і майже не пахне. Самі іспанці такі ягоди майже не їдять - відправляють на експорт в Німеччину, Велику Британію, Росію.

Перегною в землю дають небагато, бо великої худоби іспанці майже не тримають: молоко і сир забезпечують кози, а в полі працюють віслючки та мули. Кінь для іспанця - це ознака статусу. Його тримають, доглядають і раз чи два на рік у великі свята впрягають у бричку чи карету, щоб виїхати на карнавал. А корів тут тримають насамперед м'ясних порід - для вирощування бичків на кориду.

"У нас здебільшого сільськогосподарський район, але поряд, на відстані 30 кілометрів, є села, які живуть виключно з промислової риболовлі, - розповідав Рон Вітик. - Селяни човнами виходять в океан, ловлять тріску, камбалу і сардину. Тут дуже популярна страва із сардини, яку готують на барбекю нечищеною, лише намащують сіллю і оливковою олією".

Як зауважив наш заробітчанин, іспанці полюбляють морську рибу, а річковою та прісноводною нехтують. Каже, так тут повелося споконвіку, і цей звичай відрізняє їх від сусідніх португальців. Але для того, щоб займатися приватною риболовлею, треба отримати спеціальну ліцензію і здати іспит. "Після того, як склав іспит, мені видали таку пластикову картку рибалки, яка є моєю довічно, але щороку я тепер повинен платити 20 євро страхового збору і 6 євро за продовження ліцензії, - розповідав український "іспанець". - Якби вийшов рибалити без ліцензії і мене б спіймали, то це було б для мене дуже дороге задоволення: штрафи тут від 60 євро до 60 тисяч євро, залежно від правопорушення".

Робота у сільському господарстві дозволила подружжю Вітиків доволі спокійно пережити недавню фінансову кризу. У багатьох українських заробітчан через кризу виникли великі проблеми. Як і іспанці, вони брали кредити на житло, а тепер, коли у великих містах припинилося масове будівництво, раптом втратили роботу. Без стабільних заробітків стало неможливо віддавати борги, до багатьох приїжджали кредитори, накладали арешт на нерухомість. "Водії, які їздять в Україну, розповідали, що вивозили з Мадриду, Барселони та інших великих міст наших заробітчан разом з меблями із будинків, які вони мусили швидко покидати, - пригадував Рон. - Люди тоді просто тікали звідси".

Ті, хто перебув важкі часи, повертатися додому не квапляться. У селі, де вкорінилася сім'я Рона Вітика, є ще декілька сімей з України. Часом вони їздять до адміністративного центру - міста Уельви, де самоорганізувалася більша українська громада і навіть богослужіння часом проводяться українською мовою. Наразі лише один із односельців Рона вирішив осісти на іспанській землі довіку: він збудував тут будинок, його донька вийшла заміж за місцевого.

Всі решта все ще плекають мрії колись повернутися додому.

"За тим, що поїхав до Іспанії, не шкодую ні грама, - завершив розмову з репортером "ГК" заробітчанин Рон Вітик. - В Іспанії більші можливості. Хоч і тут стало трошки скрутніше, але можна собі дати раду. В Іспанії ми ще не свої, але в Україні - вже не свої. Що я буду вдома робити?"

Автор: Богдан СКАВРОН
Джерело: Галицький Кореспондент