К.Соловей: Вірю, що дехто з моїх вихованців стане відомим спортсменом

Багаторазова чемпіонка світу й Європи з боротьби таеквондо й кікбоксингу іванофранківка Катерина Соловей на моє прохання завітала до нашої редакції зі своїм чоловіком Олегом — заслуженим тренером України, головним тренером національної збірної з боротьби таеквондо. Пані Катерина за два дні до нашої зустрічі приїхала з Москви з навчально-тренувальних зборів команд Росії та України, що завершилися товариською зустріччю між українцями та росіянами. Катерина Соловей провела шість поєдинків і лише у фіналі програла. Нині і Олег, і Катерина є тренерами ДЮСШ № 1 ФСТ «Україна».

— Пані Катерино, розкажіть нашим читачам, як ви прилучилися до спорту. Який з його видів найбільше любили і ним займалися? Яким чином відбувся ваш остаточний вибір? Чи, можливо, таеквондо відразу припало вам до душі?..

— Моя мама, Наталія Соколовська, — заслужений артист України з бальних танців. Тато теж займався бальними танцями. В генах це все закладено, і я з чотирьох років займалася народними танцями. Нарешті зрозуміла, що це не моє, і, захопившись войовничими фільмами, захотіла боротися і перемагати. В 14-річному віці подобалося карате, але якось не вийшло. Стала легкоатлеткою, плавчихою без вагомих результатів. Я вчилася в Івано-Франківській загальноосвітній школі № 22 й одного разу побачила оголошення: «Проводиться набір у секцію таеквондо та ейкідо». Почала цікавитися, що це за такі види спорту, і записалася в секцію таеквондо до Олега Ярославовича, тобто майбутнього мого чоловіка.

— Отож вибір було зроблено на користь таеквондо. Пригадайте, будь ласка, свій перший успіх на змаганнях. і наскільки він вплинув на вашу подальшу спортивну долю?

— У фіналі перемогла на першості області дівчину, яка набагато більше займалася таеквондо. І я зрозуміла, що справді щось можу, є перспективною спортсменкою. Та й Олег неодноразово казав, що я дуже талановита. і мені захотілося спробувати свої сили на вищому рівні.

— Ваше перше досягнення і спортивна кар’єра тісно пов’язані з тодішнім першим тренером, а нині вашим чоловіком Олегом Солов’єм. Вибачте за зухвале питання: як ви подружилися?

Олег Соловей: Перші два роки Катя тренувалася, і між нами нічого не було. Ми були молодими і немовби не бачили одне одного. А з часом поїздки на змагання, тренувальні збори нас зблизили і ми почали жити окремо від батьків.

Катерина Соловей: Моя мати і тато були проти цієї «женячки». Через рік нашого спільного життя Олег запропонував мені руку і серце, після чого ми офіційно оформили шлюб.

— А тепер, пані Катерино, дозвольте надати слово вашому чоловікові — Олегові. Від нього хочу дізнатися, як формувався ваш характер як спортсменки, наскільки впливав цей характер на загальний результат. І коли ви нарешті зрозуміли, що Катерина — зірка світового таеквондо? І ще — кікбоксингу.

Олег Соловей: Талант засвітився відразу. і я як тренер ріс разом із нею. 1999 рік — перша її перемога в чемпіонаті України. Провела три важкі поєдинки. 2001-й — чемпіонат світу в італії. Додому приїхала без медалі, хоча з трьох боїв виграла два. Тоді у її ваговій категорії була дуже висока конкуренція. На чемпіонаті Європи 2002 р. у Словаччині Катя стала третьою призеркою. 2003 рік — чемпіонат світу в Греції. Один поєдинок виграла, а другий — програла. і знову без медалі. Не приховую, від цього настав важкий психологічний період у житті і для неї, і для мене. Однак добро все-таки колись настає. У 2004-му багато їздили по закордонах на різні змагання, відвідували тренування провідних фахівців Польщі та італії, вчилися у відомого тренера Вім Боса — майстра з кікбоксингу найвищого, дев’ятого, дана. Нині він секретар Міжнародної федерації з таеквондо. Рік занять — і Катерина в Болгарії вперше перемагає на чемпіонаті Європи. І пішов успіх за успіхом. Не лише на змаганнях з таеквондо, а й з кікбоксингу. Словом, моя дружина є заслуженим майстром спорту з кікбоксингу і майстром спорту міжнародного класу з таеквондо, семиразовою чемпіонкою Європи, чемпіонкою світу, дворазовою переможницею Кубка світу з таеквондо, чемпіонкою світу та Європи і володаркою Кубка світу з кікбоксингу. Крім того, вигравала багато міжнародних турнірів класу «А». Наприклад, «Кубок вікінгів» у Швеції, в якому беруть участь спортсмени з багатьох країн.

— Пані Катерино, хоч Олег для вас близька людина, але все ж  це внутрішнє відчуття тренера. А що у вас тоді було на душі? Чи готові були, насамперед психологічно, штурмувати спортивні вершини?

— Я така людина: якщо чогось не захочу, ніхто мене щось інше не примусить зробити. І в спорті, і в житті. Так і з Олегом вийшло. Він мені подобався, і я, як кажуть, його отримала (усміхається). Не сперечаюся, для мене перемога є важливою, проте хочу, щоб люди бачили цю боротьбу. Навіть і програшну. Нехай заодно скажуть: вона на килимі добре працювала, вона молодець, розумниця.

— На яких змаганях для вас було найдорожчим «золото»?

— Це було 2007 року в Канаді на чемпіонаті світу з таеквондо. На такому рівні я неодноразово виступала, і завжди — як не друге, то третє місця. А чемпіонат проходить раз на два роки. І я нарешті перемагаю в фіналі свою затяту суперницю полячку Маржану Павлік, з якою, здається, до цього зустрічалася 15 разів.

— Ви не лише спортсменка найвищого рівня, а ще й тренер. Які перспективи у ваших вихованців?

— Я дуже люблю дітей, бавлюся з ними. І вірю, що дехто з моїх вихованців стане відомим спортсменом.

— Це може зробити і ваш син, Віталій?

— Він справді перспективний. У свої 11 років уже має 20 медалей різного ратунку. Недавно виграв відкритий чемпіонат Італії, який проходив у Венеції. Наразі ми його не напружуємо, буде чемпіоном чи ні. А далі буде видно. Найголовніше — у нього мамин характер (усміхається).

— Які змагання і яких рівнів на вас чекають?

— Нинішнього року — в Києві чемпіонат України з таеквондо. Опісля вперше — чемпіонат Південно-Східної Європи з цього виду спорту в Румунії. Далі — кубок світу в Італії з кікбоксингу, чемпіонат Європи з таеквондо в Словаччині, чемпіонат світу з кікбоксингу в Македонії.