Дрібний бізнес накривають великі проблеми

Лідери громадських організацій, які представляють інтереси приватного бізнесу краю, після перших двох місяців роботи за правилами, визначеними Податковим кодексом і особливо законом «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування», намагаються донести до органів влади тривожний «месидж», — якщо не буде вжито невідкладних заходів з державної підтримки окремих, найбільш вразливих категорій «спрощенців» і зовсім малих приватних підприємств, передусім у сфері послуг, то невдовзі вони вимушені будуть припинити свою діяльність. А це потягне за собою зростання безробіття, поглибить бідність і змусить державу збільшити асигнування на виплату соціальних допомог та субсидій.
 
Калуських інвалідів парламент не почув

Рада підприємців Калуша, яка активно діє, дає наразі раду практично всім проблемам, що виникають перед малим бізнесом міста. За винятком однієї.

...Після громадських слухань, на яких обговорювався проект Податкового кодексу, приватні підприємці Калуша — пенсіонери й інваліди написали звернення до глави держави Віктора Януковича і Голови Верховної Ради Володимира Литвина. У ньому літні та обділені долею люди просили про єдину пільгу: звільнити їх від сплати єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду. Їх підтримала рада підприємців міста.

— Ці люди вже на пенсії. Але ще якусь частину свого часу стоять на ринку або ж в орендованих приміщенняхѕ У них немає ні викуплених магазинів, ні власних перукарень. І продають вони хто шкарпетки, а хто  інший не особливо прибутковий крам, — наголошує секретар ради підприємців Калуша Марія Пасічник.

Отож ще торік у жовтні рада підприємців Калуша надіслала листа з цього приводу Президентові України, главі парламенту та в усі інші урядові інстанції. Але на нього і додане звернення «спрощенців» з їхніми підписами, домашніми адресами і навіть ксерокопіями пенсійних та інвалідських посвідчень просто ніхто не відповів.

Вже у січні, коли набрали чинності нові правила ведення підприємницької діяльності, за якими «спрощенці» до 20 лютого мали, крім єдиного податку, заплатити і єдиний соціальний внесок, рада підприємців пішла, так би мовити, по другому колу: підготувала ще одного листа до Президента і Голови Верховної Ради на підтримку пенсіонерів та інвалідів. 16 лютого підприємницька спільнота Калуша зрештою отримала відповідь за підписом одного із заступників голови Пенсійного фонду України. «Два списані аркуші, а наприкінці одне речення про те, що для приватних підприємців цієї категорії пільг у законі не передбачено. Наші пенсіонери й інваліди просто в розпачі», — зазначає Марія Іванівна.

Звісно, питання це непросте. Заступник начальника відділу надходження доходів головного управління Пенсійного фонду України в області Ольга Смеречанська, відповідаючи на запитання М. Пасічник під час недавнього засідання робочої групи «Сталий економічний розвиток, бізнес-клімат та інвестиції» Регіонального комітету з економічних реформ облдержадміністрації, підкреслила, що прийнята в державі солідарна система пенсійного забезпечення не допускає можливості надання будь-яких пільг. Отож люди, котрі вже й заробили пенсію чи ж отримують її в зв’язку з втратою здоров’я, ведучи підприємницьку діяльність або ж працюючи, так само, як і всі інші, мусять сплачувати єдиний соціальний внесок. Тим паче, що сума їхніх внесків навіть не покриє тих видатків Пенсійного фонду, які підуть на виплату їм підвищених пенсій, коли через два роки вони отримають право на їх перерахунок.

Те, що закон є закон, М. Пасічник розуміє. Однак цілком очевидним є й інше. Більшість літніх людей та інвалідів, думаю, не мерзла б нині на калуському ринку, якби парламент визначав, а уряд виплачував пенсії, що відповідають бодай мінімальним, а не віртуальним, «законодавчо встановленим» стандартам життя. Незабезпечена старість та невеликі пенсії за інвалідністю змушують людей торгувати шкарпетками, бо, крім хліба, потрібні ще й ліки, одяг, взуття. А ще ж бодай інколи хочеться порадувати гостинцем онуків.

Та із запровадженням сплати обов’язкового соціального внеску пенсіонери й інваліди втрачають оцей невеликий підробіток, заради якого вони вистоюють на ринку. Ухвалений народними депутатами України Закон «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування», по суті, позбавляє їх робочих місць. Тих, які вони самі собі й створили. І їх розпач цілком зрозумілий: літні люди, які не зможуть «потягнути» соціальний внесок, на біржу праці, зрозуміло, не стануть. Та й інвалідів служба зайнятості навряд чи зможе працевлаштувати, навіть якщо вони звернуться по допомогу.

Яка робота світить коломийській молоді?

А в Коломиї найближчим часом в асоціацію, напевно, об’єднаються  приватні підприємства побутового обслуговування.

— У них насправді вкрай складна ситуація, — зазначає голова ради підприємців «Ділова Коломийщина» Ганна Степ’юк. — Бо якщо перукарка або манікюрниця з 10—15 річним досвідом, яка вже має своїх постійних клієнтів, ще може розраховувати на не Бог зна яку зарплату, то дівчині, яка тільки-но закінчила курси, заробити 200—300 гривень на місяць — смішну, здавалося б, суму — просто нереально. Тобто якщо ми говоримо про перше місце праці молодої людини, то мусимо розуміти, що офіційно влаштовувати її на роботу підприємцеві фінансово неможливо. Тут має бути якась допомога і підтримка держави.

Маленькі магазини і міні-маркети, а особливо підприємства побуту — салони та перукарні нині здебільшого не приносять особливих доходів. «Я розумію проблеми Пенсійного фонду. Але ці люди наразі просто самі собі дають раду. Допомогти державі вони, можливо, й не можуть. Бо самі потребують підтримки від держави, — вважає Ганна Михайлівна. — І щоб вони не опинилися на шиї у держави і не поповнювали армію безробітних, потрібні якісь невідкладні дії та обов’язкова допомога парламенту, уряду»...

Нині, коли, з одного боку, зросли відрахування, які підприємці зобов’язані сплачувати до державної казни та Пенсійного фонду, а з другого боку, податківці Коломийщини енергійно взялися виводити зарплату найманих працівників з «тіні», стає очевидним, що для частини дрібного бізнесу це навантаження практично непосильне. Отож парламент та уряд мали би виявити гнучкість з тим, щоб не забирати робочих місць у пенсіонерів й інвалідів та не позбавляти перспективи працевлаштування тих, хто тільки-но починає самостійне життя.
 
Українське ноу-хау: торгівля «за так»

А депутат Надвірнянської районної ради, заступник голови обласного об’єднання «Ділові люди Прикарпаття» Іван Микитюк акцентує увагу на проблемах невеликих закладів торгівлі, що виникли через «ручне» управління торгівлею.

«Коли уряд запроваджує обмеження торговельної націнки на хліб, то і власник магазину, і продавці це розуміють. Ніхто не стане наживатися на продажу односельцям хліба чи борошна», — зазначає іван іванович. Хоча, як він додає, 10-відсоткова роздрібна націнка до оптової ціни хліба покриває лишень видатки на утримання магазину, оплату енергоносіїв і трохи — на зарплату. Торгівля стає рентабельною і отримує перспективу розвитку лише тоді, коли має можливість заробити на реалізованому товарі 20 відсотків. Та й то коли ринки «спокійні». А не так як тепер, коли товари щоденно дорожчають і виторгу, зібраного сьогодні магазином, назавтра вже не вистачає, щоб придбати той самий асортимент і ту ж кількість товарів, яку напередодні продали.

Втім, хліб — це зрозуміло. А ось чого І. Микитюк не може збагнути, то це ситуації, яка склалась у сфері торгівлі тютюновими виробами. За його словами, оптовики постачають підприємствам роздрібної торгівлі сигарети за цінами, коли між їх оптовою вартістю та вже роздрібною ціною, яку встановлює держава, залишається лишень вісім відсотків «люфту». Тобто роздрібна торговельна націнка на сигарети виходить навіть меншою, ніж на хліб та на борошно, на яке, зокрема, можна її встановлювати до 15 відсотків.

— Але жодний з магазинів, особливо сільських, звісно ж, не може відмовитися від продажу тютюнових виробів. Бо сигарети, як і хліб, люди купують щодня. І, звичайно ж, продавці не будуть змушувати односельців їхати аж до Надвірни за пачкою сигарет, — зауважує Іван Іванович.

Хто має стежити і регулювати те, щоб продавцям не доводилося продавати сигарети, образно кажучи, «за так», попри те, що цей товар приносить державній скарбниці надприбутки, невідомо. Так само як і те, як довго зможуть протриматися невеликі заклади роздрібної торгівлі, передусім у прикарпатських селах, якщо через «ручне» управління продовжуватимуть балансувати на межі збитковості.