Українські трудові мігранти не поспішають повертатися додому

Нещодавно Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна» презентував результати дослідження «Міграція та її зв’язок з торгівлею людьми. Україна – Греція». Воно було проведено наприкінці 2009 – на початку 2010 року. Його результати виявилися несподіваними навіть для фахівців з міграційних питань. З’ясувалося, що наші співвітчизники, які виїхали у закордоння на заробітки, зокрема до Греції, не поспішають повертатися додому. Навпаки, вони шукають різні приводи для продовження свого перебування у далеких краях.

Про результати дослідження і причини такої поведінки наших трудових мігрантів розповідає президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», доктор юридичних наук Катерина ЛЕВЧЕНКО.

- Якою була мета дослідження?

- Ми мали намір з’ясувати вплив економічної кризи на стан трудової міграції з України до країн Європейської спільноти і, понад усе, до Греції. І водночас розібратися в тих проблемах, з якими наші співвітчизники стикаються в цій країні.

Ще у наприкінці минулого десятиліття намітилися очікування щодо можливого повернення наших співвітчизників додому. Вони були небезпідставними: вітчизняна економіка давала сталий приріст, національна валюта зміцнювала свої позиції на фінансовому ринку, створювалися нові робочі місця. Відтак, зростала потреба у кваліфікованих кадрах, які, із зрозумілих причин, опинилися за кордоном.

Маю сказати, що ті очікування не виправдалися: масового повернення українських трудових мігрантів ані з Греції, ні з інших країн не спостерігалося. Так, додому вони на певний час приїжджали, але для того, щоб повирішувати нагальні родинні справи і знову повернутися на чужину.

- Як проводилося дослідження і скільки респондентів взяли в ньому участь?

- Ми використовували кілька методів дослідження. Понад усе опитали українське населення. До спілкування запросили 2032 респондента. Цю роботу для нас виконав Київський міжнародний інститут соціології.

Паралельно було опитано по 40 респондентів в Україні та Греції. Йдеться про наших мігрантів, які перебувають у Греції, та тих наших співвітчизників, які вже повернулися із-за кордону або ті, які збираються виїздити туди на заробітки. Причому багато з них було знайдено біля посольства Греції в Україні.

Зрозуміло, що опитавши 80 осіб, не можна говорити про картину, яка потім екстраполюється на всю сукупність населення. Тим не менш, подібні якісні дослідження, які соціологи у своїй роботі використовують дедалі частіше, дають підставу говорити про певні тенденції, проблеми та напрямки розвитку.

Водночас ми проаналізували публікації про трудову міграцію. Причому проаналізували публікації як в українських ЗМІ, так і в грецьких. А також поспілкувалися з українськими та грецькими чиновниками, які до міграційних процесів мають прямий стосунок.

- Чому опитування стосувалося саме Греції?

- Дослідження проводилося в рамках програми протидії торгівлі людьми і нелегальної міграції в країнах Чорноморського регіону. Вона фінансується Європейською Комісією і поширюється на Грузію, Грецію та Україну. Саме тому в цих країнах ми маємо партнерські організації, з якими тісно співпрацюємо. І коли виникла потреба дослідити трудову міграцію, то охоче взялися за цю роботу. Бо достеменно знали, що наші грецькі колеги також посприяють у ній.

А по-друге, нас самих цікавили міграційні питання. Хотілося розібратися в істинних причинах виїзду наших співвітчизників за кордон та познайомитися з реальними умовами їх перебування на чужині.

З іншого боку, дослідження становища українців в Італії, Португалії, Російській Федерації вже проводилися. Досліджень по Греції на той момент ще не було. Відтак, ця країна у певному сенсі для нас залишалася загадковою. Тепер ми про неї знаємо набагато більше, ніж раніше.

Наприклад, дізналися, що ще кілька десятиліть тому греки доволі активно залишали власну країну. Переважно їхали до США і до європейських країн. Але з часом ситуація кардинально змінилася і сьогодні Греція з країни походження мігрантів перетворилася на країну прийняття мігрантів. Вона запроваджує дуже цікаві програми реінтеграції, повернення своїх громадян.

У цьому сенсі Греція для нас є прикладом того, як організувати повернення наших співвітчизників додому. Адже Україні не завжди бути країною походження мігрантів. Принаймні, ми у це віримо.

- Які основні результати виявило опитування?

- Перший результат - криза не спонукала українців повертатися додому. Навпаки, вона змусила багатьох продовжити своє перебування за кордоном.

Другий результат – чимало українців вирішили об’єднатися зі своїми родинами. І тим самим, створили підґрунтя до тривалого проживання в Греції, асимілювання в її культуру.

Є програми об’єднання родин. Після певного терміну перебування мігранти можуть запрошувати до себе дітей, батьків. Звісно, якщо вже мають статус, який дозволяє їм легально перебувати в цій країні.

Третій результат - ті українці, які не мають легального статусу або через кризу позбулися його, не виявляють бажання залишати Грецію. Вони готові перебувати в цій країні навіть на нелегальних засадах.

Ще один висновок - кількість чинників, які змушують наших співвітчизників шукати роботу за кордоном, в Україні зростає. Економічна ситуація не застабілізувалася настільки, аби бути сприятливою для громадян. Причому у далекі краї вирушають не лише збіднілі люди, а й такі, що мають середні і навіть доволі високі статки. Отож, причини, які посилюють міграційні процеси, криються не лише в економіці.

- Яким є середній вік українців, які виїздять на роботу до Греції?

- Дослідження показало, що найбільш мобільні респонденти у віці від 18 до 29 років. Хоча є велика кількість прикладів і мігрантів старшого віку.

Переважно їдуть жінки, знов-таки, вікова група 18-29 років. Причому, три чверті з них – це мешканки міст і лише невелика частина – жительки сіл.

Говорячи про чинники, які спонукають наших людей залишати власні домівки, хочу згадати один з останніх фактів. Ми активно наполягаємо, щоб Кабінет Міністрів скасував розпорядження №2355 від 29 грудня 2010 року, яким фактично забороняє вступ дівчат на навчання до вищих навчальних закладів системи МВС.

Запроваджується хитрий експеримент, у відповідності з яким курсанти мають проходити військову службу у внутрішніх військах. А за нашими законами строкова військова служба залишається чоловічою прерогативою. Тож і виходить, що у вищих навчальних закладах системи МВС дівчатам вже нічого робити.

Скажете, яке відношення це має до нашої розмови? Пряме. Цей факт засвідчує, що у своїй країні українки вже перетворюються на чужинок. Тому і змушені шукати щастя у далеких краях.

- У яких секторах грецької економіки найбільш запитані наші співвітчизники? І кому більше таланить працевлаштуватися – чоловікам чи жінкам?

- Жінкам простіше працевлаштуватися, бо вони охоче погоджуються на нижчу зарплату. До того ж часто беруться за роботу, яка є далекою від їхнього фаху, спеціальності та рівня кваліфікації.

Ми помітили ще в 90-ті роки, що жінки з вищою освітою не соромляться працювати домогосподарками, прибиральницями. І часто саме завдяки такій гнучкості вони виживали самі і примудрялися годувати свої родини. Чоловікам навіть страшно уявити, що вони рухаються вниз по соціальних сходах. У них амбіції більші.

Жінки здебільшого задіяні у сфері відтворення людського капіталу. Чоловіки переважно запитані на будівельних роботах, в сільському господарстві. Особливо - на сезонних роботах. Такі є дуже популярними в Греції. Хоча на сезонних роботах місце знаходиться і жінкам.

Під час дослідження ми з’ясували, що наші громадяни добре обізнані з власними правами. Вони знають законодавство, понад усе - грецьке. Знають і українське законодавство. Для них дуже серйозною залишається проблема нарахування пенсії. Тому що із поверненням додому досить важко розібратися із взаємозаліком пенсії. Причина проста – в Греції вони не встигають відпрацювати страховий стаж, який забезпечує пенсію, а в Україні термін роботи за кордоном не зараховують до загально трудового стажу.

Друга серйозна проблема – це проблема возз’єднання сімей, особливо дітей. Існує проблема їх навчання, в тому числі – українській мові. Хотілося б, щоб вони у грецьких школах одержували достатньо інформації про свою батьківщину і про ті події, які відбуваються в ній.

- Як українці, які вже тривалий час перебувають у міграції, сприймають Україну – як батьківщину, до якої можуть у будь-який момент повернутися, чи як історичну батьківщину, про яку хочуть зберегти лише спогади?

- У наших людей душа болить. Вони жаліють, що так склалися їхні долі. І все ж переважно вони не воліють повертатися додому. На те є вагомі причини, і не завжди вони стосуються грошей. Перебуваючи в європейських країнах, наші співвітчизники звикають жити за європейськими стандартами, нормами, цінностями. І вони не хочуть їх втрачати.

Їх дивує багато речей, які відбуваються у нас. Наприклад, непрозорість влади, високий рівень корупції. Вони зважають на чистоту. Наприклад, не розуміють, як це можна смітити на вулиці. Вони вже інші, але не чужі…

- Чи готова українська влада до можливого повернення наших трудових мігрантів?

- Ні, не готова. Треба створювати умови для малого і середнього бізнесу. Бо хто повертається? Повертаються люди, які заробили певні кошти і хотіли б їх вкласти не лише в будівництво будинків. А ми бачимо, як особливо Західна Україна піднялася завдяки заробітчанським грошам.

Сьогодні ж говорити про підтримку малого і середнього бізнесу на державному рівні, який є, до речі, основою будь-якого демократичного суспільства, не доводиться. Це засвідчує і недавній податковий Майдан, який зібрав протестуючих малих підприємців з усієї країни.

В Україні досі не створено цивільної міграційної служби. Це питання порушується ще з 2008 року. Проте ми знов маємо міграційну службу у вигляді паспортної служби Міністерства внутрішніх справ.

Є певні підрозділи в Міністерстві соціальної політики та праці, але вони також не відповідають всім міграційним потребам. Велику увагу цій темі свого часу приділяла Рада Європи. Вона допомагала Україні скласти план дій щодо реінтеграції трудових мігрантів, які повертаються в Україну, але наскільки цей план буде втілюватися в життя і наскільки він допоможе такій реінтеграції, покаже час.

Автор: Микола ЛУГОВИЙ, Національний прес-клуб «Українська перспектива»