Найбільший український open air фестиваль «АртПоле» повертається на Прикарпаття

Найбільший український open air фестиваль «АртПоле», який розпочався 8 років тому в Шешорах, повертається на Прикарпаття. Цього літа в липні він відбудеться в Унежі. «Галицький кореспондент» спілкувався з виконавчим продюсером фестивалю Ольгою Михайлюк.

- "Шешори" повертаються! Реакція на форумах показує, що на Франківщині усі радіють цій новині. Як ти думаєш, чим викликана така радість від повернення?

Здається, варто звернути увагу на те, що люди, які колись розробляли ідею, концепцію наповнення "Шешор", за цей час створили свою, абсолютно незалежну історію - «АртПоле». Всюди, де ми робили свої події, - і в Шешорах, і у Воробіївці, і навіть в Одесі - виникають місцеві ініціативи робити щось самостійно. Тобто я не виключаю можливості, що цього року щось відбудеться і в Шешорах. Але якщо говорити про фестиваль, що має за мету експериментувати, робити оці перші досить ризиковані кроки, кожного року відкривати нові простори, проекти, нових людей, то зараз це «АртПоле». І цей фестиваль відбудеться в Унежі. Якщо говорити про радість публіки, яка стежить саме за нашим фестивалем - і радіє, і страждає (часом і таке трапляється) разом з нами, то її завжди було більше на Західній Україні. І таке явище, як Шешори, навряд чи могло би виникнути деінде. Карпати - місце, яке дало енергію всім тим проектам, що з'являлися і потім. Ми теж раді, що повертаємося.

- Які основні помилки ви врахували? Щось буде помітно цього року з тих уроків?

Фестиваль кожного року виглядає дещо по-новому. І цей рік не буде винятком - ми знову здивуємо... Ну, ми, наприклад, зрозуміли остаточно, що побутова складова фестивалю - це не сильна наша сторона. І вирішили об'єднати зусилля з агенцією «Наш формат», разом з якою колись розробляли перший фестиваль в Унежі. «Наш формат» надає не лише територію для проведення фестивалю, але й бере на себе вирішення деяких побутових питань. А це надзвичайно важливо. Була можливість вкотре переконатися, що від наявності гарячої води, смачної їжі, тентів, ароматного чаю та правильних зон відпочинку атмосфера фестивалю залежить не менше, ніж від програми. Люди їдуть на фестиваль відпочивати, а не боротися з реальністю (саме такий сценарій ми запропонували останнього року на Куяльнику - не можу сказати, що це була помилка, це був колосальний досвід, але повторювати його не хочеться). Отже, здається, об'єднавши зусилля з "Нашим форматом" та з нашими клубами-колегами з Одеси, Тернополя та Франківська, ми зможемо зробити територію фестивалю насправді комфортною, зручною і придатною для всіх тих різнопланових майстерень, виступів, які ми передбачаємо. Нам, натомість, більше лишиться часу на роботу над програмою. Принаймні я на це сподіваюся.

- Фестиваль триватиме 5 днів. Чому ви продовжуєте робити такі марафони, адже це напруга для організаторів - і фізична, і фінансова? Жоден фестиваль в Україні не йде на такі ризики. Чим виправданий ваш ідеалізм?

Я вже казала, що «АртПоле» - це не демонстраційна акція (є сцена, публіка, прибуток, що дозволяє привезти наступного року ще зірковіших зірок, і так далі, і так далі), це не фестиваль для задоволення власних амбіцій і організаторської спроможності, не такий собі черговий ярмарок марнославства. У нас в країні є надзвичайно талановиті люди, які (як і всі талановиті) мають багато сумнівів, втрачають бажання працювати й творити, не відчуваючи аудиторії, не знаходячи однодумців, натомість концертні майданчики і галереї заповнюють далеко не якісні (можливо, не те слово, можливо, - не справжні) мистецькі заходи, які ведуть впевнені й успішні люди, які нібито "знають, як треба". Але їхнє "як треба" потрібно далеко не всім. Я впевнена в цьому, тому що з року в рік спостерігаю ту прекрасну, творчу, таку радикальну й водночас таку зворушливу аудиторію, що відвідує наш фестиваль і події протягом року, що шукає іншого, нового. Отже, «АртПоле» - це платформа для створення нових, цікавих, справжніх, конкурентноспроможних українських і міжнародних проектів. Тут можна побачитися, познайомитися, поспілкуватися, щоб зрозуміти один одного. І у нас є багато прикладів. Зараз «Зіра» з Одеси прекрасно співпрацює з «Бадьян СС», що підштовхує до роботи і одну, і другу сторону. «Порт Моне» встигли попрацювати з різними українськими відеоартистами, й ці спільні роботи вийшли за межі нашої країни. За ленд-арт-програмою фестивалю спостерігають європейські симпозіуми. А нещодавно до нас звернувся мексиканський фестиваль - хоче запросити наших художників до себе. Цього року його представники будуть в Унежі. До речі, щоб створити об'єкти і підготувати майстерні, потрібен ще тиждень. Так що заїзд художників і майстрів планується на 6 липня, тобто ще за тиждень. Це надзвичайно ризиковано й важко організаційно, але в той же час єдиноможливо для нас концептуально. Просто збирати стадіони нам не цікаво.

- Можеш детальніше розказати про програму і про акції підтримки навколо «АртПоля», які, як я розумію, почнуться вже незабаром?

Ми кожного місяця проводимо тури різних цікавих музичних колективів Україною - від Івано-Франківська до Сімферополя. Наступний такий колектив - це етно-джазове тріо з Кракова «Hlopci Contra Basya», дуже своєрідна, ніжна й сильна музика. 23 березня, до речі, у Франківську, в "Мармуляді". Потім буде ще кілька музичних турів, наразі - переговори щодо травня й червня. Окрім того, з 1 до 10 травня влаштовуємо "волонтерку" - виїзд всіх зацікавлених і здатних попрацювати з задоволенням на Уніж. Вже зрозуміло, де і які зони треба привести до ладу. Отже, можна приїхати й допомогти білити, чистити, малювати, познайомитися й підготуватися до фестивалю. Вже досягнуті домовленості з «Wild Marmalade» (Австралія), «Besh'o'Drom» (Угорщина), «Village Kollektiv» (Польща), «Feloche» (Франція), буде ще, напевне, хтось з Чехії - є кілька варіантів. З Росії і Білорусі (теж складний вибір, багато цікавого), ще британці «Polar Bear» - це стосовно основної сцени. Буде ще автентична програма - з 11.00 до 14.00 щодня, на якій будуть представлені три регіони - Карпати, Центральна Україна і Крим. Гуцули, багатоголосся центральноукраїньке, бабусі з полтавської області, та наше нове неймовірне відкриття - чінгіне - кримські цигани, прекрасні музиканти! Їх лишилося зовсім небагато після депортацій та іншого, але вони мають такий специфічний репертуар і грають дуже енергійно й захоплено, вони - зі Старого Сімферополя. На фестивалях ніколи не грали - "тільки на весіллях, похоронах і святах обрізання". А ще - нічна dj та експериментальна акустична сцена і купа нових майстерень. Ярема Стецик, який декілька років представляв «Хор глухонімих», скажімо, готує цього року не хор, а інструментальну програму. Ну і, звичайно, «Перкалаба» і «Дахабраха» - здається, це ті гурти, що, як і фестиваль, протягом всіх цих років постійно змінювалися, експериментували, шукали нові форми, не зраджуючи собі й основному сенсу. Тому за ними ніколи не нудно спостерігати. І ми з радістю запросимо їх знову. Тому що нам самим цікаво, що вони запропонують цього разу. Можливо, до нас цього року приїде театр «ДАХ», щоб, як кілька років тому, поставити нову виставу саме тут. А що викине «Перкалаба», навіть важко уявити. Але, напевне, це буде щось насправді кайфове.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ