Українське козацтво й бере на себе об’єднувальну і виховну місію

На 28-й Великій раді Українського козацтва, яка відбулася минулого місяця у Верховині, гетьманом Українського козацтва вже втретє поспіль обрано Миколу Пантелюка.

В минулому цей чоловік пройшов війну в Афганістані, здобув дві вищі освіти — військову і фінансову, має власний бізнес, кандидат історичних наук, професор, академік проблем безпеки, оборони і правопорядку. Вболіває за Україну. Сьогодні увазі наших читачів пропонуємо інтерв’ю з Миколою Пантелюком.

— Який головний підсумок Великої ради Українського козацтва, яка відбулася в Карпатах?

— Метою 28-ї Великої ради Українського козацтва було: шанувати славне українське минуле і разом з владою розбудовувати Українську національну державу. Сьогодні часто можна почути думку, мовляв, в Україні ніяк не можуть консолідувати громадянське суспільство, а ми сьогодні показали, що ніякої ворожнечі між сходом і заходом немає. Під цим оглядом Велика рада схвалила відозву, в якій зазначено головні ідейні принципи Українського козацтва: захист національних інтересів, згуртування навколо української національної ідеї, консолідація всіх верств населення та політичних і громадських об’єднань заради майбутнього України, обстоювання суверенітету і територіальної цілісності нашої держави.

— Чому вибрали місцем Великої ради саме Верховину?

— Верховину вибрали саме тому, щоб якомога більше українців переконались, як протягом століть у неймовірно непростих природних умовах та складних періодах різних окупаційних режимів жителі Карпат зберегли національну ідентичність, культуру, звичаї, пронесли це все багатство важким історичним шляхом. і коли це побачили не лише люди зі сходу, а й навіть ті, що ближче, — Житомир, Волинь, вони були надзвичайно і приємно здивовані. Багато хто з тих, які розмовляють російською, з місцевими жителями намагалися переходити на державну мову. На жаль, частина українського суспільства є мовби генетично модифікованою, підміненою нацією. Але ж люди не винні!

— Скільки ж делегатів з’їхалося на козацький форум у Верховині? Яка чисельність вашої організації в Україні?

— До Верховини прибули 300 делегатів з усіх областей України, а ще мали своїх делегатів Київ, Крим і Севастополь. Вони представляли понад 300 тисяч членів Українського козацтва. На Прикарпатті їх налічується близько тисячі. На сьогодні ми зробили акцент на Прикарпатський національний університет, я призначив два роки тому польовим гетьманом Карпатського козацького округу Богдана Остафійчука. Богу дякувати, тут, в університеті, створено науково-освітній центр Українського козацтва. Маю надію, що в перспективі побачимо на його основі інститут, як це зроблено ще десять років тому при Харківському національному педагогічному університеті та при Міжрегіональній академії управління в Києві.

— Який вихід бачите з нинішньої політичної ситуації в Україні?

— А для того, щоб вийти з цієї ситуації, Українське козацтво й бере на себе об’єднувальну і виховну місію: пильно дивись, вивчай і шануй славне українське минуле і розбудовуй з українською владою вже сьогодні нашу державу. Я розумію, що деякі політичні сили, особливо ті, які декларують опозиційність, зразу ж відкидають це з пафосом, мовляв, «з якою владою?». Але ж практично всі політичні сили представлені у владі на всіх рівнях — від сільського голови і до депутатів у Верховній Раді! То ми маємо ігнорувати владу, яка нам не до вподоби, і самоусунутись від розв’язання наболілих проблем чи як? Це ж наша влада, яку ми обрали! Але влада різних окупаційних режимів так в’їлася українському народові в печінки, що він і до своєї так само ставиться. Ми розуміємо, що не все в порядку з нашою владою, але знаємо і те, що проблеми соціального характеру для хліборобів, шахтарів, учителів і в Івано-Франківську, і в Донецьку однакові. Також знаємо, що є надуманою проблема непорозуміння між Галичиною і Донеччиною, де  60% відсотків — вихідці з Західної України.
Так, у кожному регіоні є своя специфіка, але всюди живуть українці зі своїми традиціями, більшість яких бажає добра собі та своїй державі.  

— Українське козацтво і політичні партії — яка між ними різниця?

— Українське козацтво — це національно-патріотична оборонно-спортивна громадська організація, яка не фінансується з бюджету і не має конкретних обов’язків перед владою. Це передусім об’єднання патріотів, які б хотіли бачити свою державу через призму доброго майбутнього своїх дітей та онуків і розуміють, що нині в духовній, культурній, політичній сферах нашої країни не вдається добитись відчутних успіхів. Більш ніж 170 політичних партій, громадських організацій — ціла хмара, усі вміють кидати в народ гасла й декларації, а реальних конкретних справ — як кіт наплакав. Тому для Українського козацтва є і буде одна єдина партія — український народ, а нашою метою є його добробут.

— А яка ваша позиція щодо визнання Степана Бандери Героєм України?

— Нагадаю всім, що в рядах Українського козацтва можна побачити багато членів ОУН—УПА, як і багатьох відомих борців за вільну Україну. Ми розуміємо, що скоро залишиться тільки сама ідея і спогади про тих, хто понад півстоліття тому протистояв двом тоталітарним режимам? Хто повинен підхопити цю ідею? Тому, коли виникли сумніви з приводу того, бути чи не бути Степанові Бандері Героєм України, хоч це стало черговою нагодою до чергових політичних спекуляцій, Українське козацтво Великою радою прийняло офіційне рішення і вимогливе звернення до Президента щодо присвоєння Бандері та Шухевичу звання Героя України. Зауважу, що особисто для мене як військової людини Роман Шухевич є еталоном полководця, який створив блискучу боєздатну армію. Адже проводити військові операції за відсутності своєї держави, відповідних ресурсів і матеріально-технічного забезпечення — це взагалі унікальне явище в світовій історії військового мистецтва. Це, між іншим, добре розуміли ще в Радянському Союзі й на численних прикладах операцій УПА навчали майбутніх військових спеціалістів. Це я кажу як випускник військової академії ім. Фрунзе, де готували офіцерів з вищою військовою та вищою військово-спеціальною освітою.

Тому, на відміну від політиків, я, може, менше піддаюсь емоціям, люблю конкретику й усвідомлення. Саме в академії мені довелося під грифом «Українські повстанці» вивчати багато операцій вояків УПА як блискучі приклади диверсійно-розвідувальних операцій. Тут згадаю тільки один такий випадок: у 1947 році Радянська армія в складі трьох піхотних, однієї танкової дивізій та за підтримки з повітря авіації не може взяти у запеклих боях Жаб’є, яке утримують українські повстанці. Це ж на якому рівні потрібно було побудувати глибоко ешелоновану оборону, щоб витримати такий тиск? До речі, тоді за домовленістю між США і Москвою було відкрито коридор, яким пропустили українське військо — УПА — в Австрію.

— Як ви вибрали собі військову професію? До речі, чи маєте досвід оперативно-розвідувальної роботи в тилу противника?

— В нашій родині так сталося, що я один пішов стопами діда Кобилецького, який був капітаном австрійської армії. Я два рази був в Афганістані у званні капітана як заступник командира десантного батальйону. Там я побачив на власні очі, як народ бореться за свою свободу. А вже в академії це тільки ще раз підтвердилося теоретично.

— Розкажіть трохи про своє родинне коріння.

— Я народився в селі Турці Коломийського району. У 17 років закінчив Турківську середню школу, вступав два рази до вищої школи і не вступив, працював помічником тренера з вільної боротьби й інструктором зі спорту у Великому Ключеві. Подавав надії — був чемпіоном України серед юніорів, нас тренував Гаріпов з Коломиї. Вступив аж після армії до Рязанського військового училища. До 1939 року родина мала дуже великий маєток — 300 з лишком моррів поля, але навіть коли ми стали бідні, як усі, то мої батьки все робили, щоб дати шістьом дітям освіту — і всі позакінчували вищі навчальні заклади. Я бережу теплі спогади про родинне село та й сьогодні намагаюся підтримувати зв’язок і бути в курсі подій села. Коли там буваю, обов’язково відвідую могили батьків і дітей туди веду.
І , звісно, хоч на півгодини завітаю до своїх рідних. Зауважу, що у нас дружна родина і ми намагаємося допомагати одне одному.

— А звідки у вас таке тяжіння до козацтва?

— Я хотів би розбити міф, мовляв, в Західній Україні не було козаків. Недавно дали мені книгу з ХIХ ст., де є дані, скільки людей відправлялось на Січ зі старих боярських родин. Зауважу, це ще до Семена Височана. А скільки гетьманів було родом із Західної України? Та хто ж міг заселяти неозорі степи, як не підприємливі люди?!

— Чим сьогодні ви займаєтесь?

— Звільнившись з армії, проживаю в Донецьку, маю власний бізнес: займаюся охоронною діяльністю, є три невеличкі приватні шахти-копанки, таксі «Козак-автоперевезення», є навіть шість літаків, які задіяні в сільському господарстві. До речі, після військової академії я ще й закінчив академію управління, щоб мати змогу самому належно розбиратись  у фінансах. Тому чітко знаю, як поставити завдання і проконтролювати його виконання. Через те в більшості випадків, там, де є можливість, намагаюся сам фінансувати заходи Українського козацтва на власні зароблені гроші. Я ніколи не збираю гроші, а заробляю, і де вже їх дістати — це моя турбота. На сьогодні маємо свій журнал «Гетьман», газету «Третій Гетьманат», веб-сторінку, над якою ще потрібно попрацювати. Адже ми хочемо, щоб українська національна ідея в козацькому варіанті знаходила все більше однодумців. Саме тому, що вона сприймається позитивно у всіх регіонах України — і на сході, і на заході.

— Сьогодні важко знайти громадську організацію в Україні, яка б ставила перед собою завдання на рівні держави. Якою ви бачите стратегічну мету Українського козацтва під цим оглядом?

—  Стратегічна мета — розбудова Української держави. На жаль, ми розуміємо, що у нас в країні тепер можна дуже часто побачити події, що пов’язані з іноземними центрами впливу. А протидія з боку народу зведена до мінімуму. І сьогодні, за великим рахунком, не українці визначають, на жаль, і внутрішню, і зовнішню політику України. Але Українську державу ми ніколи не побудуємо без врахування козацької ідеї. У нас є славне минуле, територія, люди, маємо всі чотири складові фундаментальні стрижні, на яких стоїть будь-яка держава, коли присутня національна ідея, — духовний, історичний, культурний, господарський. Невже потрібно знову вигадувати колесо? Правда, той, хто не хоче бачити свою державу сильною, є її противником, завжди буде шукати якісь «ізми» чи інші причини. А кожний українець має підтримувати козацьку ідею, яка протягом століть формувала народний організм. Саме її пізніше підняли як прапор січові стрільці, а від них — УПА. І саме сьогодні ця ідея зможе об’єднати наш народ у всіх регіонах.