Яку державу хотів створити керівник ОУН Степан Бандера?

Яку державу хотів створити керівник Організації українських націоналістів Степан Бандера? Чи хотіли б ви жити в країні, збудованій за його проектом?

Можна дуже легко звикнути жити в такій країні. Вранці буденно вставати та йти до праці, щоб виконати свій етичний і суспільний обов'язок перед Нацією. Тут все просто і зрозуміло. Уся господарка побудована на тотальному плануванні, чіткій регламентації, структурована відповідно до родів та галузей праці, кожна робота - фактично державна.

Усі повнолітні громадяни, які виконують якісь виробничі функції, мусять належати до певної професійно-станової організації, яка є державною установою. Не бути членом такої "профспілки" не можна. Бо ухилення від обов'язку праці прирівнюється до соціального паразитизму. А суспільна вартість громадян визначається користю, яку вони приносять. Оскільки від соціальних паразитів нема ніякої користі, а тільки шкода, то надавати їм можливість користуватися громадянськими правами, вочевидь, недоцільно.

Усі професійно-станові організації об'єднані централізованою вертикаллю у Верховну Раду Національної Праці (ВРНП), якою керує Президія. Голову ВРНП та членів її Президії призначає Голова Держави, він же - Вождь Нації.

Страйки робітників та локаути працедавців заборонені Конституцією. Тільки своєю працею кожен може заслужити право володіти чимось як приватною власністю. Якщо власник не застосовує належне йому майно на користь Нації, то така власність підлягає конфіскації. Нагромадження матеріальних багатств понад доцільні з суспільного огляду норми унеможливлюється певними регулятивними заходами. Велика приватна земельна власність взагалі заборонена.

Однак про внутрішню державну політику в цій країні говорять або добре, або нічого. Жодних публічних політичних дискусій не виникає. Сперечатися нема кому і нема з ким, бо існування політичних партій, груп, організацій та ідеологічно вільних гуртів заборонене. Єдиною ідеологією, яка виховує громадян Держави, конституційно визначена ідеологія Націоналізму. Єдина форма політичної організації - Організація Націоналістів, якою керує Провід. Головою Проводу Націоналістів є Голова Держави, він же - Вождь Нації.

Панів навколо немає. Так само як немає баронів, лордів, шейхів та емірів. На території Держави заборонено використовувати як свої, так і чужоземні аристократичні титули. Навіть на те, щоб бути нагородженим орденом чужоземної держави, мусить бути особливе розпорядження Вождя Нації.

На вулиці легко розпізнати іноземця на слух, почувши його чужомовну балачку. Використання недержавної мови зведене до необхідного мінімуму і жорстко регламентується органами влади. Скажімо, видання газет та журналів на чужих мовах можливе лише за окремим дозволом. Державний контроль присутній за всіма видами видавничої діяльності, особливо пильно слідкують за чужинцями, які фінансують пресу.

Відкриття приватних навчальних закладів та викладання у них іноземними мовами можливе тільки за спеціальним дозволом і під контролем влади. Навчання від початкової до вищої школи - переважно державне та виключно безкоштовне. До речі, ректорів усіх вищих навчальних закладів призначає на посади Голова Держави, він же - Вождь Нації.

В неділю можна сходити до храму якоїсь із двох Національних Церков - автокефальної православної (з патріаршим осідком у Києві) або греко-католицької (з митрополичими палатами у Львові). Релігія признана великою цінністю, та ніхто не забороняє змінювати віросповідання, бо держава визнає свободу совісті. Єпископів обидвох Національних Церков, до речі, призначає Голова Держави, він же - Вождь Нації.

Попри жорстке державне урядування для самоуправління місцевих громад передбачений легкий попуск: для вирішення якихось локальних питань дозволено утворювати Краєві Ради з виконавчими органами - Краєвими Управами. Щоправда, наглядати за діяльністю цих рад і управ приставлений Краєвий Начальник, який представляє державну адміністрацію і призначається наказом Голови Держави, тобто - Вождем Нації.

Після досягнення 21-річного віку кожен громадянин отримує право обирати Посла до парламенту - Державного Сойму. З 25-річного віку можна спробувати самому балотуватися на виборах до Державного Сойму, для цього треба бути представником від професійно-станових організацій, органів місцевого самоврядування або офіційно зареєстрованих культурних чи громадських установ. Посада Посла Державного Сойму досить вигідна, вона передбачає державне утримання, дозволяє безкоштовно користуватися засобами державної комунікації (транспорт, інтернет тощо) і дає право особистої недоторканості. Наказ про негайний арешт Посла і проведення над ним слідства, не питаючи ні в кого згоди, може дати тільки Голова Держави - Вождь Нації. Він також може самочинно відібрати мандат у Посла на підставі свого окремого рішення та змістити з посади будь-якого члена уряду - Державного Секретаря. Між іншим, Голова Держави (Вождь Нації) затверджує призначення на посади всіх вищих урядників (держслужбовців не нижче ІХ рангу) і вищих старшин Армії та Флоту. А сам він є Головним Отаманом усіх суходільних, повітряних та морських збройних сил. Він оголошує війну та укладає мир. Має право амністій та помилування. Може розпустити Державний Сойм та Верховну Раду Національної Праці. В його руках - вся повнота верховної влади. Йому присягають на вірність усі державні урядовці, приступаючи до своїх службових обов'язків.

Стати Головою Держави і Вождем Нації можна, досягнувши 35-річного віку. На найвищу державну посаду призначає Великий Збір Нації у складі Державного Сойму та Верховної Ради Національної Праці. Голова Держави перебуває на цій посаді до кінця свого життя або до того часу, поки сам не вирішить покинути свій пост. За здійснення владних функцій він відповідає, як мовиться у присязі, перед Богом, Нацією та власним сумлінням. Тобто Вождь Нації за свої вчинки фактично не звітує ні перед ким.

...Приблизно так уявляли собі устрій Суверенної Соборної Української Держави українські націоналісти перед початком Другої світової війни. Один із ідеологів ОУН, член Проводу українських націоналістів Микола Сціборський у вересні 1939 року уклав проект Конституції Української держави, тези з якої використані у вищенаведеному тексті.

Уже потім був розкол ОУН на "мельниківців" і "бандерівців" у 1940-му, проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові і розчарування у нацистській Німеччині як ймовірному союзникові у національно-визвольних змаганнях, переорієнтація на інших союзників із їх взірцем західної демократії та пом'якшення ідеології на ІІІ Великому Зборі ОУН в 1943 році в бік демократизації та загальнолюдських цінностей, яке Степан Бандера, прецінь, називав лише тимчасовим тактичним кроком, який не стосується базових принципів націоналізму, потім ще один розкол з відокремленням так званих "двійкарів" з їхнім прагненням плюралізму та інтелігентським журналом "Сучасність", загибель внаслідок теракту радянських спецслужб Провідника ОУН у 1959 році, і нарешті - незалежність держави України у 1991 році. Чи така вона, як хотів Бандера?