Божа криниця й підземелля Арідника

Страгора — то Страж-гора, хоч деякі дослідники називають її Стригорою. і справді між Прутом і Бистрицею, де діляться води на басейни Дунаю та  Дністра, стоять три гори: Бзовач, Татарка, Страгора, яку величали колись Бабою, а нині тільки верх її — Баба; з жертовником-каменем, що називається Жорнами Довбуша.

Так, тут, де Стримба, Лоєва, Шевелівка, Делятин, де ворота в Гуцульські Карпати й на Закарпаття, куди стелився давній шлях з Балтики до Адріатики,   все дихає дохристиянським духом. Де поклонялися праукраїнській Венері — Мокоші, там озерце заростає лепехою, яку ще називають явором, ягором, татарським зіллям, татарином, татарщиною, татарняком, водяним любистком, косатнем, аїром. Воно перетворилося в мочар-болото. А там, де предки наші приносили жертви Марі-Сатурну, нині тільки урочище називається «Марин Кут»; де стогнав закований Прометей-Перемишль, там річка Перемиська несе таємниці про військове місто межи горами, якого не було на найточніших мапах; село й річка Любіжня нагадують нам про нашого Амура-Купідона або ж про любов Геракла до богині Мокоші-Венери...

По цих верхах в уяві наших предків Дажбог ходив (так називали наше  красне сонечко), а Перун їздив на золотій колісниці, коли грозові хмари чіплялися за гори Бабу, Маковицю, Рокиту, Синяк, Довбушанку-Чорногорець, Явір, Хом’як.

Під Страгорою-Бабою була священна Божа криниця, немов у греків Кастальське джерело. До неї з далеких світів приїжджали люди, щоб напитися цілющої й молодильної води. Те джерело могло жити й тепер.

Але ХХ сторіччя — диявольське, а диявола верховинці називали Арідником. Це він починав Першу світову війну в цьому краю. Бог тоді відродив незалежну Україну, а Сатана-Арідник погубив її. Арідник почав Другу світову війну, і Бог в її горнилі зібрав докупи більшість українських земель, на яких на вершечку ХХ століття постала незалежна держава Україна.  Арідник другу Світову закінчив випробуванням атомних бомб над Хіросімою й Нагасакі, в Японії. Він  намагався розпочати Третю світову, але вона виявилася холодною. Наляканий Радянським Союзом до зубів озброювався Захід, виник військовий  блок НАТО,  а Схід зібрав у міцний кулак збройні сили Радянського Союзу, Польщі, Східної Німеччини, Чехословаччини, Угорщини, Болгарії, назвавши об’єднання Варшавським договором. Два світи боялися один одного, плануючи, коли, як і де вдарити.  Східна Європа, як і Західна, почала вагітніти атомними та ядерними бомбами, боєголовками для ракет-носіїв, ядерними й нейтронними набоями для гармат. Цей смертоносний арсенал імперії треба було десь зберігати, щоб не перетворити планету в мертвий камінь на зміщеній орбіті.


Після того, як стало Москві відомо, що Сполучені Штати Америки планують скинути 300 атомних бомб на російські міста, вона почала свої бази з ядерною зброєю розміщувати на територіях союзних республік. Найгустіше начиняли атомними станціями, військовими заводами і військовими базами, частинами  Україну.

Радянські стратеги пильно прицілювалися, де зробити підземний арсенал нейтронної, атомної та ядерної начинки для зброї країн Варшавського договору, або ж країн соціалістичного табору, як тоді писали й говорили.

Треба було врахувати все: і близькість до цих країн, і до залізниці, і щоб були гори, які б у своїх надрах зберігали виплід Диявола-Арідника на випадок бомбувань, обстрілів, нападів диверсантів.

Ще діяли поодинокі групи повстанців ОУН—УПА, коли найвищі чиновники почали виселяти жителів села Лугу, на місці якого метробудівці й в’язні за контрольно-пропускними пунктами й огорожами з колючого дроту, вздовж яких ходили ще й вартові із собаками,  почали будувати місто й підземні лабіринти. Це місто-двійник Делятина мало п’ять-шість тисяч жителів. Для поштових відправлень значилося: Івано-Франківськ — 16,  вулиця Авіаційна, 111. Школа з комп’ютерним класом називалася Московською 130-ю; діяло дев’ять магазинів; постачали Делятин-2 прямо  з Москви; вибудували прекрасний Будинок культури, бібліотеку, спорудили ставки, знесли хати й церкву з унікальним (найдавнішим) різьбленим іконостасом; залишилися сади, в яких понабудовували особняків і казарм. Командував військовою базою генерал. До 40 «особістів»-контррозвідників пильно стежили за своїми й чужими, час від часу запускаючи легенди, що тут добувають уран, що тут ремонтують авіадвигуни, що тут є підземний аеродром. Літаки на низькій висоті летіли над Підгір’ям, а над Делятином різко набирали висоту, щоб на зарубіжних радарах виглядало, що вони вилітають з гори. Для дезінформації й обману зроблено було муляжі літаків, які фіксували з космосу американські супутники й космічні кораблі.

Як не старалися розвідки різних країн, але нікому не вдалося вивідати таємницю Делятина-2. Сюди в пасажирських вагонах, за білими з українськими вишивками фіранками на вікнах, аж з Челябінська возили ядерні бомби, бойові головки, набої; лабораторія стежила, щоб вони були придатні для нанесення ударів,  а звідси вже розвозили по аеродромах, ракетних і артилерійських частинах.

У велетенських підземеллях ядерний арсенал  утримувався при постійній температурі в стерильних умовах. На постах стояли офіцери, що від нудьги робили на стіні мішень і з відстані плювали, намагаючись вцілити в «десятку». Коли Україна проголосила себе без’ядерною державою, з Делятина-2 півроку вивозили ядерну смерть.

Я був першим поетом, що екскурсантом обдивлявся таємничий об’єкт і воїнам  читав у зоні свої твори.

Я був першим депутатом українського парламенту, якому дозволили багато побачити, можливо й тому, що й сам служив ракетником, числився військовим журналістом — майором  у запасі. А ще з села, що колись тут було й називалося Лугом, походять мої далекі предки по матері.

Але раніше, коли виникла в горах делятинська зона, тоді пересохла під Страгорою Божа криниця. Для міста — бази ядерних зарядів потрібна була високоякісна вода. Кращу, ніж та, що б’є з Божого джерела, годі було й шукати. Аналізи підтвердили, що вода для пиття — унікальна! Приїхали буровики, заклали свердловину; зробили водозабір, провели до колись секретного міста водогін, і Божа криниця під горою   вмерла.

Не могла співіснувати Божа криниця з ядерним арсеналом Арідника... Перун погубив Боже джерело в середині ХХ століття нашої ери... Чи відродиться воно колись чи вже ні? Урочище  називається «Богонець» на честь дохристиянського бога,  а води в ньому  не нап’єшся.
     
Делятин-2. 1994.