Галичина повинна стати успішною

22 січня 1919 року в Києві проголосили Акт возз’єднання УНР і ЗУНР у єдину соборну Україну. Акт злуки 22 січня 1919 р. був символом політичних бажань реалізувати устремління політичної еліти кінця XIX — початку XX ст. Це одна з найвизначніших дат XX ст. в український історії, коли українці спрямували суспільно-політичні зусилля на територіальне об’єднання. На жаль, через ряд економічних і політичних помилок українську революцію початку XX ст. було програно. Нині цей день став державним святом. Чи актуальна нині проблема соборності для Галичини зокрема й України загалом? — таке запитання «Галичина» поставила прикарпатським респондентам.

Сергій АДАМОВИЧ, депутат обласної ради, доцент кафедри теорії та історії держави і права ПНУ ім. В. Стефаника, кандидат історичних наук, дослідник соборності України:

—  Передусім як науковець хочу зауважити, що термін «соборність», попри його широке використання публіцистами і політиками, так і не став до кінця науковою дефініцією. Проте це аж ніяк не зменшує актуальність соборного єднання країни. Адже існування сучасної України відбувається в форматі, коли половина країни під тиском влади розвивається в російському духовному просторі, а друга, зберігаючи україноцентричні орієнтації, чинить спротив русифікації. Все це збільшує прірву між сходом і заходом, центром і півднем, віддаляє від консолідації держави. і якщо протягом попередніх століть базою, звідки українці черпали сили, було українське село, то сьогодні воно зникає внаслідок урбанізації, а його глибокий внутрішній зміст стирає глобалізація. існує ліберальний варіант ліквідації роз’єднаності країни, який полягає в тому, що ми повинні дуже уважно дослухатися один до одного, але так ми і до розпаду країни можемо доприслухатися. Додам, що велика частина жителів сходу і півдня України у своєму баченні розвитку країни значною мірою залежна від зовнішніх чинників. Вона бачить і чує все довкола себе переважно через лінзи та слухові апарати потужного російського імперського впливу. У зв’язку з цим зростає роль Галичини. Її політики, бізнесмени, культурні діячі повинні перетворити регіон у справжній П’ємонт, який своєю успішністю стимулював би всю Україну прийняти галицький проект державного будівництва.

Юрій Бабій, депутат обласної ради:

Уже вдвадцяте відзначатимемо День соборності в незалежній Україні, як заклинання знову повторюватимемо слова про прагнення до об’єднання сходу та заходу. Вже вкотре будемо спостерігати чергову серію серіалу «Хто більше любить Україну?». Але коли нарешті зрозуміємо уроки історії своєї держави?!

Але 22 січня 2011 року стане найдивнішим відзначенням Дня соборності за два десятки років. На заході будуть говорити про Бандеру. На сході — про Сталіна. В Києві будуть говорити про єдність, про СОБОРНІСТЬ... Хотілося б, щоб українці знали і шанували свою історію, а головне — вміли виносити з неї уроки. День соборності України — не просто чергове свято в державному календарі країни. Соборність повинна бути спрямованістю суспільного життя. Соборність — це спогад про українське майбутнє, про те, що ми — єдиний народ!

Ігор КРАВЧУК, архітектор державного науково-реставраційного управління в Івано-Франківській області:

— Ідея об’єднання українських земель бере свій початок з княжих часів, а відтак й активно втілюють у життя гетьмани, та й, зрештою, червоною ниткою проходить вона через усю нашу історію. А нині особливо соборність є актуальною для українців, бо націю об’єднує не лише спільна територія, а найперше національне самоусвідомлення, мова, спільне бачення духовного і економічного розвитку...

Згадую кінець 80-х років, коли ще був учнем у Надвірнянській школі, коли на хвилі національного піднесення відбувалися перші велелюдні мітинги на Прикарпатті. Одного разу на одному з таких заходів мене зацікавило зображення тризуба з надламаним «зубом» на національному прапорі, який тримав у руках поважний сивоволосий чоловік. На моє запитання, що це означає, він відповів приблизно таке: «Надламаний «зуб» тризуба — це землі, які належать нині до складу інших держав, а колись були українськими». Тоді мені, підліткові, важко було збагнути, що мав на увазі той чоловік. Аж за певний час, коли я вник в українську історію, зрозумів, яке символічне значення мав той тризуб з надламаним «зубом». А цю зустріч я завше згадую, коли йде мова про соборність Української держави.

Василь ГРЕЩУК, мовознавець, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови, директор інституту українознавства ПНУ ім. В. Стефаника:

— Соборність для України завжди була актуальною, бо так складалася наша історія. Різні регіони України в різні часи перебували в складі різних держав, що неминуче призводило до винародовлення частини українців. Тривалий у часі бездержавний статус нашої країни лише підсилював такі тенденції. Але всупереч віковим несприятливим умовам створення єдиної неподільної, тобто соборної Української держави, всупереч цілеспрямованій політиці денаціоналізації, етноциду щодо українського народу здорове начало в ньому завжди брало верх, що, зрештою, вилилося в створення соборної Української держави. За соборність нашої держави змагалися найкращі сини і дочки всієї Україні як на сході, так і на заході. Незважаючи на те, що вони були громадянами різних держав, однак завше усвідомлювали і репрезентували себе як представники єдиного українського народу, який має не тільки право, а й обов’язок збудувати свою державу, яка б на державному рівні захищала інтереси українського народу, дбала про його розвиток. І коли сьогодні стоїть питання, чи актуальною є соборність нашої держави, відповідь може бути тільки одна — соборність держави актуальна була, є і буде. Бо якщо вона перестане бути актуальною, ми можемо втратити єдину неподільну Україну, а цього допустити ніяк не можна, як би це комусь не хотілось.

Володимир Хромей, лікар-стоматолог:

— Соборність України з огляду на історію нашої держави була актуальною впродовж віків і залишається такою нині. І подію, яка відбулася 22 січня 92 роки тому, ми повинні вшановувати належним чином на державному рівні. День соборності, як на мене, треба відзначати так, як відзначають Різдво на Західній Україні. А якщо відзначати його з порожнечею в душі, то краще не відзначати взагалі. Це має бути не паперове, а справжнє свято, наповнене глибоким змістом.

Леся Білан, керуюча Івано-Франківським відділенням №2 ПриватБанку:

— Питання соборності актуальне радше для України загалом, оскільки збереглася тенденція ділити українців на східняків і західняків, причини якої, схоже, навіть не в етнічних особливостях,  а в політичних симпатіях, в економічному розвитку. Тобто якщо Західна Україна прагне до руху на Захід, то Наддніпрянська ще хоче рухатися на Схід, ближче до Росії. і це, як на мене, передусім пов’язане з економічним курсом.

І допоки ми всі — і східняки, і західняки — не почнемо ідентифікувати себе як українці, які прагнуть, щоб їхня держава стала кращою і стала справжнім гравцем на політичній арені, доти питання соборності буде актуальним. Бо, скажімо, якщо мати хвора, то два її сини роблять усе для того, аби поліпшити її стан здоров’я. День соборності має нас об’єднувати, вкотре нагадувати нам, що ми всі будівничі однієї держави, однієї нації. і ми самі маємо дбати, як зробити її кращою, мудрішою, здоровішою. Хоча, найперше, соборною має бути українська еліта, і саме вона повинна виступити тим об’єднавчим стрижнем нашої нації.

Святослав НИКОРОВИЧ, студент третього курсу ПНУ імені В. Стефаника, факультет математики та інформатики:

— Насправді ніякої проблеми немає. Вся біда у політиках-провокаторах, які не вміють інакше здобувати рейтинг. Такі люди є як на заході, так і на сході України. Та й те, що нас розділяє, — мова і погляди, це значною мірою є наслідком їхньої роботи вже при владі. Але з часом ми їх виживемо, як паразитівѕ Можу навести гарний приклад з організацією Дня соборності в Івано-Франківську, коли всеукраїнську акцію київської організації «Відсіч» підтримав і координує «Український вектор», який має дещо інші принципи.