Цимбаліст-віртуоз Іван Кавацюк відзначає свій 50-річний ювілей

Заслужений артист України, відомий цимбаліст-віртуоз 21 січня відзначає свій 50-річний ювілей. Про нього говорять, що зі своїм улюбленим музичним інструментом він ледь не народився. Зрештою, його творчу долю визначив не лише Всевишній: з'явившись на світ у знаній музичній родині Кавацюків, він просто не міг не грати. Тому-то, коли маленький Іван народився, бабуся з дідусем перше, на що відразу звернули увагу, це на руки хлопчика: мовляв, а чи музичні пальчики…

Пройшли роки, і цимбаліст виправдав довіру не лише своїх рідних, а й всіх прихильників власної творчості, яких просто зачарував своєю музикою. Адже під руками талановитого Івана Кавацюка цимбали, здається, оживають. До слова, сам музикант скромно зізнається, що, коли торкається інструмента пальцятами - спеціальними музичними паличками, вони ніби самі водять його по струнах. А коли Іван виходить на сцену зі своїми сольними інструментальними композиціями - чи то зі "Стрімкими перевалами", чи з "Чардашем", у залі просто не стихають овації. Варто пригадати хоча б кілька останніх концертів дуету "Писанка" у Чернівцях, коли Івана Кавацюка глядачі просто-таки не відпускали зі сцени. А ось почути цимбали зблизька - це ще щось більш чаруюче. І у нас така нагода була під час спілкування з неперевершеним цимбалістом.

У квартирі "Писанки" - заслужених артистів України Оксани Савчук та Івана Кавацюка - цей інструмент завжди під руками, схований недалеко. І справа не лише у концертах: навіть такому досвідченому музиканту, як Іван Кавацюк, не можна обійтися без коротких щоденних репетицій. Тож кілька вправних рухів майстра по струнах - лине і колядка, і естрадний шлягер, і … навіть джаз.

- Насправді гуцульські цимбали, на яких я зараз граю, мають дуже обмежений стрій, тобто все на них не заграєш, - розповідає Іван Кавацюк. - Моєму інструменту вже сто років, він - наша сімейна реліквія. Під час навчання в музичній школі та в музичному училищі я грав на великих цимбалах - угорських. А свої, родинні, весь цей час лежали вдома і терпляче чекали. Спочатку на них грав дід, потім - батько, а згодом… була перерва. Та коли створився дует "Писанка", він наче дав моєму інструменту друге життя. І тепер я можу грати на ньому майже все.

...А грати все - це в Івана від родини. Музикант народився на Івано-Франківщині - в селі Мишин Коломийського району. У його сім'ї всі були не просто музикантами, а музикантами професійними. Кавацюки складали у Мишині окрему родинну капелу, яких було всього три на село. Дід Івана грав на скрипці, тато - на цимбалах, двоє батькових братів - на бубні та сопілці. Музичним ремеслом вони заробляли гроші, граючи на сільських весіллях та інших святах. Так свої перші гонорари отримував і малий Кавацюк. Правда, цимбали йому допомагала носити мама.

- Звичайно, у тому, що я у 5 років сів за цимбали, велику роль зіграло оточення, - зізнається музикант. - Інакше і бути не могло хоча б тому, що мені просто не дали б займатися чимось іншим. Спочатку цимбали заміняли іграшки, пізніше - книжки… Але вони приносили й перший заробіток. Завдяки родині, народним традиціям і пісням набирався досвіду. З часом мені вже достатньо було лише один раз почути пісню, аби повторити її на цимбалах.

Серйозну творчу долю для Івана Кавацюка визначила не лише родина, а й школа, де він був учасником дитячого колективу пісні та танцю "Трембіта". І хоча ансамбль створили у Мишині, його знали далеко за межами Івано-Франківщини. Крім того, "Трембіта" була єдиним дитячим колективом із Західної України, який свого часу виступав у Колонному залі Москви. Якраз у тому часі (а це був 1975 рік) естонські журналісти знімали у Карпатах фільм про ансамбль "Смерічка", і юний музика теж потрапив у знамениту кіно-стрічку, граючи на своїх улюблених цимбалах. І цьому тандему - вже ой скільки років! Тому не дивно, що Іван Кавацюк може грати навіть із зав'язаними очима.

- Хоча не приховуватиму, - продовжує мій співрозмовник, - що був час, коли хотілося трохи відпочити від цимбалів. Я не кажу полишити на них грати: такого в думках не було ніколи. Просто одного разу, ще під час навчання в музичному училищі, вирішив освоїти гру на такому духовому інструменті, як най. Щойно я його купив, місяць позаймався, як мене знову покликали цимбали…

Тихий, скромний, небагатослівний музикант із Мишина був надзвичайно популярним на Франківщині. Його дуже любили, і такого цимбаліста хотів мати не один колектив. Отож і під час навчання, і під час викладання у музичній школі завжди ще знаходилася додаткова робота. Відомий чернівецький режисер Василь Стріхович пригадував, як знімав в Івано-Франківській області популярну на той час програму "Сонячні кларнети". На сцені один за одним змінювалися народні колективи, і лише цимбаліст залишався той самий. Режисер вже подумував, чи то, бува, йому в очах не мерехтить. Виявляється, ні: то все грав та грав Іван Кавацюк.

- Але при такій увазі до моєї скромної персони, - говорить Іван, - я ніколи не думав про якусь матеріальну винагороду. Просто робив свою роботу, а гроші вже приходили з часом. У моєму творчому житті навіть трапилося так, що мої цимбали заворожили не лише рідний край, а й Схід України. Сталося це під час служби у тоді ще Радянській армії. Був це Харків, навчальний центр, який готував солдатів для роботи на великих об'єктах, таких, як, скажімо, Байконур. До слова, тут також діяв військовий оркестр, але при всій моїй любові до музики зізнаюся чесно: брати участь у ньому мені чомусь не хотілося. Але коли батько привіз мені до Харкова цимбали, де я лиш не виступав! Був зіркою у військовому середовищі. Звісно, цимбали не були для тамтешніх жителів якоюсь диковинкою, але всі були здивовані, що на них можна так грати. Тому з Харкова я ледь вирвався. До речі, навіть міг вступити там в Інститут культури. Коли ж приїхав додому, був музикантом в ансамблі пісні і танцю "Коломийка", згодом – у знаменитому ансамблі танцю "Покуття", ще пізніше – у фольковому ансамблі "Заграва". Це все було до 1989 року, до фестивалю"Червона рута". А коли незабаром з'явилася "Писанка", для мене як музиканта розпочався абсолютно новий творчий шлях.

Голос і цимбали, народна пісня і неповторна музика - так цей дует прийшов до українських глядачів. І, власне, треба зазначити: без цимбалів, якими так віртуозно володіє Іван Кавацюк, "Писанка" не була б "Писанкою". Але лише через кілька років після створення дуету артисти наважилися надати цимбалам нового звучання. Після гастролей до Америки та Канади, а точніше після ближчого знайомства з твор-чістю Квітки Цісик - американської співачки українського походження, яка надзвичайно професійно й обережно інтер-претувала відомі народні пісні чи авторські шлягери, на концертах "Писанки" почали звучати сольні інструментальні композиції. Завдячуючи талановитому аранжуванню Володимира Прокопика - колишнього музичного керівника ансамблю "Смерічка", з'являлися композиції для цимбалів "Іванку, Іванку, купи ми рум'янку", "Писанкові переливи", "Стрімкі перевали", "Гуцулка", "Щедрик", "Аркан"… Зараз у роботі нові композиції, нові обробки. Адже така велика прихильність глядачів до музики Івана Кавацюка не дає "Писанці" зупинятися. Отож на прихильників дуету очікують нові творчі сюрпризи, і цього року артисти хочуть особливу увагу приділити саме чаруючій музиці цимбалів, які так багато означають для Івана Кавацюка. Власне, до цього інструмента Оксана Савчук свого чоловіка вже навіть не ревнує. І під кінець нашої розмови співачка розповідає їхній сімейний жарт: якось вона запитала Івана, кого він більше любить - її чи цимбали. Після тривалої мовчанки цимбаліст щиро глянув у вічі дружині й відповів: "І тебе також"…

Довідка: Іван Кавацюк - цимбаліст-віртуоз, заслужений артист України, володар ордена «За заслуги» III ступеня, який підняв самобутні гуцульські цимбали на рівень світової слави. Музикант народився 21 січня 1961 року у селі Мишин Коломийського району Івано-Франківської області. Після за-кінчення Коломийської музичної школи вступив до Дрогобицького музичного училища. Грав в оркестрі народних інструментів "Аркан", викладав у музичній школі селища Делятин Надвірнянського району. У 1986 році вступив до Рівненського державного інституту культури. Навчаючись там, брав участь у престижних міжнародних конкурсах. У 1990 році Іван Кавацюк та Оксана Савчук створюють у Чернівецькій обласній філармонії сімейний дует "Писанка".