Апостольський нунцій Іван ЮРКОВИЧ: В Україні завжди почуваюся як удома

У часі перебування в період Різдвяних свят в Івано-Франківську Апостольський нунцій в Україні Його Преосвященство архієпископ Іван Юркович радо погодився дати ексклюзивне інтерв’ю для газети «Галичина».

— Ваша Екселенціє, сьогодні держава-місто Ватикан підтримує дипломатичні відносини зі 178 країнами світу. Чи виступають Католицька Церква і Святий Престол також суб’єктами міжнародного права?

— Саме так. Для Церкви існування Ватикану — це не лише історичний залишок Папської держави, а насамперед юридична інституція міжнародного права з усіма прерогативами суверенної держави, існування якої повністю присвячене забезпеченню функціонування Католицької Церкви і Святого Престолу.

На сьогодні можна стверджувати, що міжнародну правосуб’єктність і Католицької Церкви, і Святого Престолу, і держави-міста Ватикану загалом визнали майже всі члени міжнародної спільноти. Навіть держави, які ще не мають дипломатичних відносин зі Святим Престолом, не заперечують щодо участі Ватикану в міжнародних урядових організаціях, визнаючи, принаймні в непрямий спосіб, його міжнародну правосуб‘єктність. Базис такої міжнародної правосуб’єктності Католицької Церкви, Святого Престолу та держави-міста Ватикану походить насамперед з їхньої внутрішньої природи і проявляється у здатності брати на себе обов‘язки й функції, якими наділений кожен суб’єкт міжнародного права. Класичним вираженням цих обов‘язків та функцій є право надсилати і приймати дипломатичних представників; право укладати й ратифікувати міжнародні угоди та здатність брати активну участь у пошуку мирних розв’язань конфліктів, а також у міжнародних конференціях і в інших видах діяльності міжнародних організацій.

— Попри загальну обізнаність наших людей про представництво Святого Престолу хотілось би почути з перших уст: чим саме займається Нунціатура в Україні?

— З точки зору того, що всім відомо і всі повторюють, це представництво Святішого Отця перед державою, і звісно, що й перед Церквою тієї країни також. іншими словами, я маю дипломатичні номери на машині не тому, що архієпископ, а тому що виступаю перед владою України як представник держави Ватикан. Це перше, формальне визначення. Друге — нунцій перебуває  у відповідній державі не для того, щоб витрачати кошти, а виключно на вимогу помісної Церкви. і нічого більше. Хоч, напевно, в деяких інших країнах нунцій відіграє вагому роль і як дипломатична постать з певними можливостями впливу. Але скажу вам, що сам Папа вже є настільки відомою величиною у світі, що нунцієві немає особливої потреби пояснювати про духовну місію Папи.

Отож чим займається нунцій щодо помісної Церкви на території держави, де є представництво Ватикану? Він призначений для того, щоб помісна Церква могла жити своїм власним життям і має допомагати їй в міру своїх сил знайти своє покликання в сучасному світі. Тобто чим ми зможемо реально сьогодні допомогти цій країні? і в цьому випадку сповідується, звичайно, не форма дороговказів: «Робіть так, а так — не робіть», адже ідеальної формули ніхто не знає, немає конкретного підручника чи довідника на задану тему. Тут тільки ви самі, громадяни своєї держави, можете знайти правильну відповідь. Так, звісно, нунцій підтримує зв’язок зі Святішим Отцем, але цей зв‘язок був доволі вагомий у минулому, а сьогодні практично кожна людина може через 15 годин прибути до Риму маршруткою. Отже, напевно, не тільки в цьому. Нунцій має жити разом із народом, він має злитися з шляхом покликання помісної Церкви, щоб можна було вповні розділити її страждання і радості, успіхи та невдачі, знаходити нове бачення й нові перспективи в дорозі до Господа — і саме в такому ключі я вбачаю своє призначення.

— Ваша Екселенціє, в чому вбачаєте подібність і відмінності між святкуванням Різдва в Україні та в Словенії, звідки ви родом?

— Мене завжди запитують про подібність та відмінності у святкуванні Різдва. Це подібно до телевізорів різних поколінь. Сьогодні все частіше можна побачити цифровий телевізор, а в середині минулого століття, коли ви дивилися зблизька в телевізор, нічого не можна було зрозуміти. Так і між нами: якщо поглянути здалека — о, в нас так багато спільного! Такий погляд, абсолютно очевидно, добре ілюструє фундаментальні характеристики зв’язків України з Центральною Європою, передусім Західної України. І мені видається, це потрібно завжди мати на увазі, коли розглядатимемо наші народи в єдиному європейському контексті. Цілком зрозуміло, що ми є членами однієї родини, спершу — слов’янської, а вже потім — католицької. Звісно, що з точки зору народних традицій ми більше подібні, ніж відрізняємося одне від одного, але в теологічному аспекті між нами немає ніякої різниці. Щодо мене особисто, то в Україні завжди почуваюся як удома, звісно, що трохи по-іншому, але вдома!

— Яке, на Вашу думку, сьогодні становище Української Греко-Католицької Церкви?

— Безпрецедентне! З багатьох причин. Ніколи ще УГКЦ не була настільки сильна своїми структурами, як сьогодні, причому на всіх рівнях. Другий важливий момент — Церква не тільки живе своїм повнокровним духовним життям, життям для Бога. Вона ще й несе у світ спосіб християнського життя. А коли Церква вірна своєму духовному покликанню, тоді вона залишається моральним авторитетом у багатьох аспектах щоденного життя. і що важливо сьогодні — УГКЦ живе не тільки в окремій провінції, а в цілій Україні.

— Яким вбачаєте її подальший розвиток?

— Завдання Церкви — стати домашньою Церквою.

— Ви живете в Україні вже сьомий рік. Що Вам найбільше імпонує від перебування серед українців?

— В Україні кожний прожитий рік мого життя — зауважу: гарного духовного життя — неповторний. І це моє життя. Що сказати? Хочу відзначити те, що завжди було і є: безцінним капіталом Церкви завжди були і залишаються віруючі люди. Але цей капітал — не тільки подарунок Божий. УГКЦ посідає велику духовну спадщину, яка має вагоме значення не лише для Церкви і для України, а й для всієї Європи. Україна посідає величезний духовний потенціал, і це відзначаю не тільки я, а й усі богослови Ватикану, які пережили аналогічну особисту зустріч. Це гарно ілюструє реакція окремих єпископів, які бачили багато паломництв у світі, але коли приїздять до Зарваниці: «Ах! Такого не бачили!».

— Чи Ваша Екселенція любить колядки?

— Очевидно! А моє чергове перебування на Прикарпатті це ще раз підтверджує!

— Які практики використовуєте в духовному житті як монах, якими з них Ви б могли поділитися з нашими читачами?

— Людина приходить на світ сповнити своє призначення. А для цього потрібно багато молитись, працювати — ще більше, менше відпочивати, і головне — любити всіх, як заповідає Єванреліє.

Довідка «Галичини»: Архієпископ монсеньйор Іван Юркович (Ivan Jurkoviс) був призначений Апостольським нунцієм в Україні 22 квітня 2004 року. За походженням — словенець. Народився 10 червня 1952 року. Закінчив теологічні студії в 1978 році. Рукоположений на священика 29 червня 1977 р. 1988 року здобув ступінь доктора канонічного права. Навчався в Папській церковній академії, а з 1 травня 1984 року розпочав дипломатичну службу при Святому Престолі. Упродовж своєї дипломатичної служби архієпископ Іван Юркович працював в Апостольських нунціатурах у Південній Кореї (1984—1988), в Колумбії (1988—1992), в Росії (1992—1996), радником у Державному секретаріаті з питань Організації безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Окрім рідної словенської, вільно володіє італійською, англійською, російською, іспанською, німецькою, французькою та українською мовами.