Іван ЛЕНЬО: «Український шоу-біз – це совок»

«Гайдамаки» - українська музична формація, що мислить по-європейськи. Має власне альтернативне обличчя, живу основу українського фольку, чіткий соціальний меседж, який формує команда освічених музикантів високого рівня. Це інтелектуальна етно-система, що є світовим прикладом яскравої rock та world music культури, синтезом сучасного року, дабу, панку і ска, глибинних скарбів української та балканської музики. Гурт сформований у часи глобальних історичних змін та становлення української національної свідомості. Вийшов з андеграунду, але не у вітчизняну музичну еліту та закордонну діаспору - їм аплодує Європа. «Гайдамацька» аудиторія зросла від перехожих на вулицях Берліна до багатотисячних майданчиків найбільших фестивалів світу: Lowlands, Sziget, Mundial, Przystanek Woodstock. Альбоми гурту виходять в Україні, Англії, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині на одному з чотирьох мейджорів ЕМІ та на найкращому лейблі світу за версією WOMEX - німецькому рекордингу Eastblok...» Так про «Гайдамаків» пише Всесвітній Довідник Скарбів Націй.

«Галицький кореспондент» розмовляє з акордеоністом гурту Іваном Леньом. Іван в дитинстві ловив на приймачі радіо "Букурешти" та полюбляв ходити слухати, як грають на весіллях буковинські музики. Пройшов усі інститути виконавської майстерності гри на акордеоні (закінчив музичну школу, уманське музичне училище, київську консерваторію і став аспірантом). Є лауреатом перших премій міжнародних конкурсів. Закоханість у світову етнічну культуру в поєднанні з професійним ставленням до інструменту і досконалим виконанням зробили Івана музикантом світового рівня.

- «Гайдамаки» є чи не найвідомішою українською групою в Європі, проте в Україні ви не так часто граєте, чому так склалось?

В принципі в Україні взагалі ніхто з українських гуртів часто не грає. Я маю на увазі цікаві, професійні гурти, які можуть показати двогодинне шоу на якісному звуці, зі світлом та VJ-рядом. Адже для цього потрібні великі, спеціально обладнані клуби і немалі витрати на організацію такого концерту. Тому такі виступи не можуть бути частими. А якщо найближчим часом схема існування українського шоу-бізу не зміниться радикально, то взагалі всі альтернативні гурти перестануть існувати, окрім попси. Адже те, що називається в цілому світі словом «шоу-біз», в Україні взагалі не існує. В нас є щось на зразок великого корпоративного бізнесу, де кожна культурна одиниця намагається сподобатись замовнику. Все це виглядає як легальна проституція. Писати пісню та наперед думати про те, щоб вона сподобалась власникам музичних каналів, які пізніше, можливо, прокрутять на цю пісню кліп і, таким чином, її побачить мер якогось міста, після чого запросить на святкування річниці свого «господарювання» за рахунок бюджетних коштів, а люди прийдуть безкоштовно поспостерігати, з думками - а шо нам сьогодні дядя мер роздає? Це не шоу-бізнес. Це совок. Брати участь в такій грі ми не хочемо, а іншого, на жаль, немає. Інше - це клубний рух, який в нас ледве жевріє з тих самих причин. Якщо можна на шару подивитись на улюбленого виконавця на площі міста, то навіщо іти в клуб і платити за це гроші, навіть невеликі. Але шановні наші слухачі, музикант - такий же фахівець, як і лікар, вчитель, хлібороб чи шахтар. Музика - це його професія, за яку він має отримати належні кошти, щоб утримати себе і сім'ю, і якщо він буде виступати безкоштовно, то він просто не зможе існувати. Це безвихідна ситуація, і вийти з неї нелегко - потрібно повністю перебудувати всю систему музичного простору. Гурт має не відмивати брудні гроші владних структур, а заробляти стільки, скільки цей гурт реально коштує. Скільки на тебе прийшло людей в клуб, стільки ти реально і вартуєш як культурна одиниця. В цьому разі мистецтво не буде страждати від заангажованості і передбачуваності. Буде нормальна здорова конкуренція, і тоді ми зможемо побачити об'єктивно, хто є хто в Україні.

- «Гайдамаки» вирізняються в українській рок-музиці дуже високим виконавським рівнем. Чому в цілому рівень українських рок-музикантів не є таким, на твою думку?

Це тому, що «Гайдамаки» орієнтується і конкурують з європейськими гуртами, рівень яких є достатньо високим. В українських команд немає конкуренції, тут головне потрапити в формат, а культурний рівень формату визначає не слухач, а зацікавлений власник медіа-ресурсу.

- Яким чином еволюціонують «Гайдамаки»? Взагалі, митцеві потрібно потрапляти під зовнішній вплив чи варто обмежуватися сигналом зсередини?

Складне запитання... Думаю, «сигнал зсередини» - на першому місті, а попадання в десятку - це вже як Бог дасть. Це, звичайно, в ідеалі, митець не може не потрапляти під зовнішній вплив, і тут важливо вибирати вплив, який тобі близький по суті і по духу.

- Наскільки відрізняється сприйняття вашої музики тут і за кордоном?

Взагалі не відрізняється. Єдине, що не всі пісні, які ми граємо в Україні, ми демонструємо за кордоном, особливо ті, в яких основне навантаження несуть слова, адже ми співаємо українською.

- «Гайдамацькі» концерти надзвичайно енергетичні - як підтримуєте форму?

Велосипед, спорт, бокс, здоровий спосіб життя і концерту.

- Ви дуже чітко несете меседж про українство. Чи змінилась у зв'язку з цим концертна ситуація в Україні з приходом нової влади?

Ні, не змінилась, її як не було, так і немає взагалі. Спонтанні концерти - це не концертна діяльність, це гра в лото. Концертна діяльність - це коли 300 запланованих концертів на рік. Коли таке станеться, то можна буде аналізувати і порівнювати стан речей при старій і новій владі.

- Що могло б заставити «Гайдамаків» емігрувати?

Повна зневіра у свій народ...

- Ви багато часу проводите в поїздках - як вдається зберегти нормальний клімат всередині групи?

Можливо, нам повезло більше, ніж іншим, але маємо доволі здоровий клімат всередині гурту і при тому особливо нічого для цього не робимо. Ми просто любимо один одного в божественному розумінні цього слова, от і все.

- Чого не вистачає українським виконавцям для того, щоб бути відомими на міжнародному рівні?

Розглядати це питання відокремлено від геополітичного становища України неможливо. Тут питання не в тому, вистачає таланту чи ні, тут значно глибше. Світовий шоу-біз - це бізнес-система двох великих континентів: американського і європейського. Як і будь-який інший бізнес, він має свої закони і своїх «гравців». Україна не є гравцем на цьому ринку. Тому довести комусь із-за кордону, що ти суперталановитий і спроможний адекватно працювати на світовому ринку, майже неможливо. За українцями закріпилася недобра слава у світі, на жаль... А особливо, коли ти співаєш неанглійською! Далі йде ряд адміністративних проблем: кордони, візи, дозволи на роботу, віддаленість від європейських столиць, важка логістика, знання мови, правильний менеджмент - все це дуже непросто! Тут питання у таланті. От уявіть собі, що вам потрібно створити бренд, який, наприклад, випускає велосипеди, і зробити все настільки якісно і «правильно», щоб ваші велосипеди продавалися у цілому світі. Це майже нереально! Конкуренція, відсутність єдиного економічного простору, «рідна податкова» і т.д. Виїзди на фестивалі - це вже величезне досягнення, а світова слава - це дуже важко, кажу - майже нереально, хоча - стукайте, і вам відчинять.

Розмовляв Влад Требуня