Як українці житимуть у 2011-му?

В якому керунку рухається країна? Як українці житимуть у 2011-му? До чого слід готуватися? На що й на кого сподіватися?

Поділитися думками і прогнозами "Галицький Кореспондент" запросив політиків, чиновників, економістів, гуманітаріїв.

Ріафат Гасимов, депутат Івано-Франківської міської ради, підприємець

Гірше не буде. Буде важко, думаю. Чому? Ну от візьмемо новий Податковий кодекс: траспортний збір - забрали, ринковий збір - забрали. Ці кошти йшли до місцевого бюджету. І це великі гроші, яких у 2011 році місто не буде мати. Звичайно, ці гроші не зникнуть нікуди, але їх тепер доведеться просити в Києві. А у нас при владі сьогодні така команда, що вона або не поїде, або їм просто не дадуть. Тобто будуть проблеми на рівні місцевого самоврядування. І це тільки один приклад. А загалом, вважаю, в 2011-му повториться рік 2010-ий - один до одного. Але гірше не буде. Тому краянам бажаю передовсім здоров'я, щоб той рік пережити і все ж таки зуміти радіти життю всупереч всім труднощам.

Юрій Друк, керуючий Івано-Франківською обласною філією «УкрЕксімБанку»

Головне - не боятися! Якщо користуватися економічними категоріями, то 2011-ий - це рік надзвичайно високої волатильності на всіх ринках. Тобто це рік змін. А українці - нація, для якої зміни - це найгірше, що в житті може трапитися. Ми так часто схильні згадувати фразу - «не дай, Боже, нам жити в часи змін»... Бо для цього треба сильно напружуватися, в першу чергу - ментально. І напружуватися доведеться. Бо змін буде дуже багато. І економічних зокрема. Навіть стосовно питань щоденних - змін курсу долара, який точно буде хитатися в обидва боки, і бюджету, й економіки в цілому, і політики держави.

От у 2011-му вступить у дію новий Податковий кодекс. Ніхто, навіть автори цього закону, не знають наслідків його імплементації. Підприємці масово будуть закриватися, а куди вони подінуться? Невідомо. Словом, буде тяжко. Хто до цього морально, внутрішньо готовий, той зможе вистояти і навіть скористатися з цієї ситуації. В тому числі й економічно.

Загалом, найбільша проблема - це страх. Якщо тільки ти цей страх усвідомлюєш і перестаєш боятися, ти стаєш спроможним адекватно реагувати на небезпеку. Тому побажання землякам - не боятися! Намагатися ставитися до змін не як до загроз, а як до нових можливостей. Я ще в 2008 році казав, що в Івано-Франківську багато банкірів перестануть бути банкірами. Так і сталося: за останніх два роки кількість працівників, зайнятих у банківському секторі, в місті зменшилася на 30%. Якась частина сприйняла це як особисту катастрофу, а для когось це стало мотивом для успішної діяльності в іншій сфері. І ще: варто пам'ятати, що більшість із тих речей, які змушують нас переживати, насправді ніколи так і не стаються.

Степан Процюк, письменник

Відчуття дежавю. Як будемо жити, ніхто не може передбачити. Є такі речі, як фатум і несподівана Господня ласка. Але що стосується нашої, української, ситуації, думаю, буде не надто весело. Сьогодні очевидною є тенденції до перекроювання освіти і науки, в суспільному і культурному житті - до русифікації і радянізації. Іноді відчуття дежав'ю: начебто стільки років минуло, а воно - знову...

Тому, гадаю, для кожного громадянина України вихід не в тому, аби десь у своєму далекому кутку сидіти і посипати голову попелом. А сподіватися і робити - у міру сил - щось для того, аби Україна не деградувала, а й надалі розвивалася, нехай і поволі, бо вона знову відкинута назад. В українців були й важчі часи. Але й ті часи наші люди все-таки вміли пережити з гідністю.

Андрій Романчук, депутат Івано-Франківської обласної ради, керуючий партнер юридичної компанії «Моріс груп»

50 на 50. Думаю, що в 2011 році будемо жити краще, ніж у 2010-му. В економічному плані загалом у світі очікується вихід з рецесії, відповідно, й в Україні принаймні припиниться спад і ситуація стабілізується.

Крім того, почнуть працювати усі ті, так би мовити, реформи. І от тут може трапитися багато несподіванок, бо говорити, що реформи досконалі, не доводиться.

А в політичному житті прогнозувати щось взагалі не візьмуся. Надто багато у вітчизняній політиці сьогодні залежить від волі невеликої кількості людей. Тому, скажімо, парламентські вибори можуть статися, а можуть і не статися. Як в анекдоті: питають блондинку, яка ймовірність зустріти на вулиці динозавра? 50 на 50 - відповідає вона. А чому? Ну, або зустрінеш, або ні... Така тепер логіка і в нашій політиці. А причин для якихось сплесків політичної активності в суспільстві, які б цю ситуація змінили, наразі не бачу.

Попри все, я особисто більше налаштований на оптимізм. Якщо встоїть банківська система, а підстави для цього є, то й економіка почне оживати і працювати, і Україна почне виходити з кризи. Тому бажаю, щоб цей вихід почався-таки. А в політичному і, головне, в особистому плані - бажаю українцям свободи.

Роман Ткач, народний депутат України

Рік самовизначення. Хтось лежить у лікарні, хтось у тюрмі сидить, інших вирішили цим перелякати... Оце такий короткий політичний підсумок року, який минає. Економіка - на нулі. Нема не тільки «покращення життя вже сьогодні», а й жодної перспективи на наступний рік. Думаю, що 2011 рік має стати для суспільства роком остаточного усвідомлення, хто ми, в якій державі живемо і чого хочемо для себе. Якщо ми ці речі твердо збагнемо, то отримаємо якусь надію. А ні - то... Я знаю, що за 2-3 роки режим зуміє знайти кілька десятків гривень на збільшення зарплат і пенсій. Якщо суспільство купиться на це, вирішить, що цього достатньо, тоді цим усе «покращення» й обмежиться.

Тому в мене радше сумний настрій.

Єдине, що видається невеличким світлим променем у нинішній безпросвітності, - це певні кроки в напрямку - боюся навіть це слово вимовляти, аби не наврочити - об'єднання демократичних сил. Я бачу, що багато політиків зрозуміли, що по одному їх розчавлять... Схоже, справджується прикмета, що українські демократи лише перед розстрілом об'єднуються. Не хотів би загадувати наперед, але вже з початку року декілька партій оголосять про об'єднання.

Об'єднуватися, гуртуватися повинні не тільки політики. Бо якщо хтось у країні сподівається, що от усіх зачеплять, а його оминуть, його чекає сильне розчарування. Так званий підприємницький майдан це дуже добре показав. Підприємці надто довго відмовлялися від участі політиків, а коли зрозуміли, що без підтримки не обійтися, вже було пізно. Тому вкрай важливе об'єднання - по соціальній «горизонталі». Якщо ми не підтримаємо один одного - політики, підприємці, журналісти, робітники, нічого не здобудемо. Потрібно чітко сформулювати свої вимоги і оголосити їх владі. Є багато методів і засобів впливати на владу, окрім Майдану. І не треба думати, що вони неефективні й марні.

Отже, 2011-ий - це рік самовизначення, рік, коли треба сподіватися лише на власні сили, розуміти, що ця влада не тільки не допоможе нам, а навпаки. А тому треба вистояти, згуртуватися з друзями, які поруч, боротися і жити!

Богдан Томенчук, директор Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти

Подивитися у дзеркало. Йдемо до усвідомлення, що кожен сам відповідає за свою долю. Йдемо до відчуття того, що без нормальних технологій, за якими живе і працює увесь цивілізований світ, ми й далі будемо тупцювати на місці. Я кажу про технології в широкому сенсі - технології соціального співжиття, стосунків громади з владою. Ми йдемо до того, що кожен зокрема і всі разом, в тому числі й політичні сили, повинні чітко усвідомити міру своєї відповідальності за хиби вчорашнього дня, прорахунки нинішнього дня і за завтрашні дії.

Якщо суспільство навчиться по-здоровому дивитися на речі, ми отримаємо баланс повноважень і зобов'язань. Якщо ж суспільство залишиться пасивним, ми отримаємо чиїсь повноваження стосовно себе, але ніхто стосовно нас не матиме зобов'язань. Словом, легко не буде. Треба міняти саму філософію життя. Пора припинити шукати винних. Кожен мав би стати перед дзеркалом і сказати: от він, винуватий... А тому мої побажання для всіх нас - перетворити присутність в цій країні у причетність до неї.

Богдан Федьків, заступник голови обласної організації Партії регіонів, голова управління внутрішньої політики ОДА

Виходимо з кризи. Йдемо вперед! Країна потроху виходить із глибокої фінансово-економічної кризи, що дозволить в наступному році виконати низку соціальних програм, які намітила влада - як центральна, так і регіональна. Потроху наводиться в країні порядок, люди привчаються жити за законом, відбуваються реформи. Вони досить болючі і важкі, йдуть зі скрипом, але невпинно. Мова йде і про судову, і податкову, і адміністративну реформи. На часі - пенсійна та інші. Отже, Україна розвивається, міжнародні фінансові організації співпрацюють з цим урядом, бо бачать, що влада справді прагне змін і багато насправді для них робить, а не тільки декларує й обманює, як 5 років це робила попередня влада. Та влада гарно посміхалася, приємні слова виголошувала на адресу міжнародних фінансових інститутів, а тільки кошти отримала, одразу крутила дулі, ігнорувала реформи, проїдала кошти й заганяла Україну в кризу.

Сьогодні владі, звичайно, важко. Звичайно, її дії не у всіх викликають задоволення. Але усі високорозвинені держави, які сьогодні для нас є взірцем, проходили через ці випробування. І ми повинні пройти. Тому бажаю краянам набратися терпіння, мудрості, розуму і віри в те, що все, що ми започаткували, до чого прагнемо, ми завершимо з користю для країни в цілому і кожної української родини зокрема.

Ростислав Шпук, підприємець, блогер

Життя наосліп. За загальними настроями останні роки - кожен «високосніший» за попередній, переживаємо якусь «високосну» п'ятирічку, незалежно від кількості днів у році, тому чим їх менше - тим краще.

На політичному рівні дотепер ми жили в інтризі невідомості, може, й у затухаючій, але в цікавості до невідомого майбутнього і в очікуванні перспективи. Бо після 2004 року кожен, хто хотів, міг усвідомлювати, що від нього щось залежить. Було створено ефект присутності людини в житті країни, який до кінця цього року практично вичерпався. Відтепер наступний рік - це навіть не сиквел кінця попереднього, а приквел (тобто таке продовження подій твору, яке повертає нас у минулий відносно попередньої «серії» час): в сюжеті - кодекси, арешти, казуси і ляпи, правка і виправка. Зневірившись у можливості успіхів на держ-доле-творчому рівні, більшість людей зосередяться кожен на

своєму, опустять голови над своїми «штопальними» станками, втративши інтерес до загальнодержавних подій, які відтепер залежать виключно від волі кількох «небожителів». І раніше було зрозуміло, що кожен мусить сам давати собі раду, але тепер і це «давання собі ради» намагаються поставити «на службу» і під контроль.

Як би криво-косо і в об'їзд ми не рухались дотепер, але це був рух «на світло» і до світла, яке раптом погасили «в кінці тунелю», а швидкість руху тільки збільшили, тому дивитись вперед наважиться далеко не кожен.

Підготував Андрій СОВА