Ігор Слюзар: Перестаньмо ділитися на фракції, а працюймо на добробут Коломиї

Ігор Слюзар став мером Коломиї з третьої спроби. Хоча свого часу й не підозрював, що колись привабить його ця сфера діяльності. Львів’янин за місцем народження, він приїхав до Коломиї 1984 року після закінчення Львівського політехнічного інституту. Його направили на відомий у ті часи завод «Коломиясільмаш».

— Тоді у місті був великий прогрес, пов’язаний з тим підприємством, — згадує Ігор Слюзар. — Було добре ставлення до молодих спеціалістів, які мали можливість швидко отримати житло. Там я пропрацював до 1996 року, пройшовши шлях від інженера механіко-енергетичного відділу до начальника технічного управління заводу. Далі став займатися приватним бізнесом. Нині в Коломиї є такий відомий бренд, як компанія «Спафіс» на 72 робочі місця, яка працює в сфері автобізнесу. Ведемо також житлове будівництво. До речі, саме наша фірма спорудила у місті перший після 15-річного застою місцевої будівельної галузі житловий будинок. Ну а в політиці я з 2001-го. Член Української народної партії. Останні п’ять років очолюю коломийську міську організацію УНП.

Політика наздогнала

— А що вас затягнуло в політику? Начебто успішний бізнес, який ви ведете, мав би забирати чимало часу і сил...

— Точніше буде сказати, що політика наздогнала мене. Це сталося, як уже казав, у 2001 році. Власне до того моменту я був дуже далекий від політики. Але тоді саме почалися перші кроки акції «Україна без Кучми», і мій товариш, партнер по бізнесу, котрий був членом партії «Реформи і порядок», переконав взяти у ній участь. І мене це захопило, бо побачив, що ми можемо на щось вплинути, щось змінити... Тим більше, що тоді ПРП, Народний рух України та Український народний рух сформували у Коломиї блок «Наша Україна» і мене висунули кандидатом на міського голову. За результатами тих виборів я, здається, був четвертим. Потім була ще одна спроба стати мером. І нарешті з третього разу це мені вдалося.

— Ігоре Богдановичу, а чого ви так — перепрошую, але це слово, як на мене, підходить найбільше — вперто намагалися здобути цю посаду?

— Просто я завжди був переконаний, що можу щось змінити в місті. У мене від початку була дуже вдало підібрана команда. Ми вчилися на помилках і моїх попередників, і на власних. Наприклад, свого часу були в доволі жорсткій опозиції до одного з колишніх коломийських мерів. Скажімо, не погоджувалися з тим, що тодішня влада «захопилася» розвитком центрального опалення. Будували котельні, гатили туди шалені гроші. Хоча, як на той час, так і досі це економічно невигідно. Можливо, колись ми повернемося до питання центрального опалення, лише не газового, а на якомусь з альтернативних видів палива. Але до цього часу найкращим виходом із ситуації є «автономка». і те, що нині практично вся Коломия має індивідуальне опалення, вважаємо, стало серйозним поступом вперед.

З наступним мером Юрієм Овчаренком у нас склалися більш конструктивні стосунки. Хоча і в його діяльності нам дуже багато що не подобалося. Але ми вважали, що наша, я би сказав, агресивна опозиція до попередника, крім отого питання з опаленням, більше позитивних результатів для міста не дала. Тому ще тоді, і в нинішній передвиборчій кампанії ми цю позицію висловили: перестаньмо ділитися на фракції, а працюймо разом на добробут і розвиток Коломиї.
 
Разом будуємо Коломию

— Це загальні слова. А що конкретно плануєте змінити у місті? Спробую розвинути свою думку. Як на мене, Коломия свого часу була прогресивним індустріальним містом. Крім уже згаданого «Сільмашу», можемо назвати ще з півдесятка потужних підприємств, жодне з яких, на жаль, на цей час не працює. Водночас місто славилося своїми культурно-мистецькими та духовними традиціями. Недаремно ж саме Коломию обрав відомий український письменник-фантаст Олесь Бердник як столицю Української духовної республіки. Отож тут люди були заможні і культурно розвинені. Нині, мені здається, такої аури вже немає...

— Почну з самого початку вашого запитання. Найперше, ми б хотіли взятися за дороги. Питання це актуальне не лише для нашого міста. Далі сподіваюся, що ви знаєте прізвища тих, хто пройшов до обласної ради від Коломиї по мажоритарних округах. Це голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк, міністр охорони здоров’я України Зіновій Митник та заступник міністра юстиції Богдан Гдичинський. Всі вони, хто б яку посаду не займав і де б не жив, коломияни, і після виборів ми зустрілися та домовилися, що працюємо як одне ціле, забуваємо про партії, до яких належимо. Я маю на увазі те, що стосується партійної роботи. Якщо партія хоче висловити протест з того чи іншого приводу, то маємо право це робити. Наприклад, УНП є опозиційною партією і, думаю, такою у цих умовах і залишиться. Ми завжди будемо голосувати проти таких питань, як, наприклад, мовне, чи що стосується прийняття нового Податкового кодексу. Але ми б не хотіли загострювати ті конфлікти і переносити їх на господарські питання. Коротко кажучи, домовилися, що всі разом будуємо Коломию. Бо без підтримки обласної та державної влади у місті сьогодні нічого зробити не можемо. Скажімо, сьогодні наша обласна влада працює над приходом стратегічного інвестора до Коломиї. Завдяки цьому, зокрема, нами зацікавився один із найбільших деревообробників у світі — австрійська компанія «Гольціндустрі Швайрофер». Власникові дуже сподобалася сама Коломия. Виявляється, хтось з його, тепер уже далекої родини, тут жив свого часу, коли наше місто ще входило до складу Австро-Угорської імперії. Це теж для нього є важливим фактором.
 
Спиратимусь на громадськість

— Вибачте, але я не в захваті від цього. Хто лише не вирубує Українські Карпати...

— Ні, вони нічого рубати не будуть, фірма працює на російській деревині. І фактично має намір перенести до нас з Румунії своє підприємство, бо Росія ще не стала членом СОТ, а румуни значно підняли податкове навантаження на деревину. Цю фірму не цікавлять лісові розробки і пов’язані з ними аукціони. Зрештою, про це можна окремо говорити. Наразі зауважу, що завдяки цьому заводові в Коломиї може з’явитися додатково 500 робочих місць. Для нашого міста це істотно.

— Питання, чи погодяться з цим ваші опоненти. Чув, що свого часу якась німецька фірма так само хотіла відкрити своє виробництво в Коломиї, але місцеві депутати з цим не погодилися.

— Було таке. І той німець побудував свій завод на Закарпатті. і нині знову повторюється та сама ситуація. Адже серед депутатського корпусу міськради є деревообробники, котрі вже заявили, що не будуть підтримувати той проект з австрійською фірмою. Виходить своєрідне «дежа вю». Але цього разу, міркую, їм не вдасться. У мене є великий досвід громадської роботи, отож під дверима робочих кабінетів тих депутатів буде стояти по 20-30 молодих людей і депутати проголосують як треба. Тобто у своїй роботі я маю намір спиратися на громадськість. У міськвиконкомі віддаю три місця для громадських організацій різного напряму. Скажімо, таких як «Промисловці та підприємці Коломийщини», «Громадська рада Коломиї» та «Комітет порятунку». Отож вони матимуть можливість впливати на певні рішення нашого виконавчого комітету в момент їх прийняття, а не тоді, коли його вже прийнято, і незгідним з ним залишається хіба що протестувати.

Наше місто — суспільно активне

— На жаль, нині склалося так, що представники партій «Фронт змін», «Батьківщина» та «Свобода», які стали депутатами міськради, не мають бажання зі мною співпрацювати. Хоча я готовий до співпраці з ними. Адже в Коломиї стільки проблем... Дві з них ми вже порушили. Йдеться про дороги та створення нових робочих місць, без розв’язання яких ми взагалі не можемо рухатися вперед. Також є багато соціально-культурних проблем. Наприклад, скільки я живу в Коломиї, постійно чую про необхідність мати у місті картинну галерею. У нас дуже багато художників, у тому числі відомих, а виставлятися вони не мають де. Зрозуміло, що звести картинну галерею місто не зможе. Але, скажімо, у нас ще 2000 року почали будувати нову поліклініку. Вже закладено фундамент, зроблені деякі інші роботи. Це дуже гарний проект. Коли його реалізують, усі медичні установи міста мають переїхати туди, де нині розташована центральна районна лікарня. Зауважу, що з цим нам дуже допомагає наш земляк міністр охорони здоров’я України Зіновій Митник. Адже це рішення приймалося на рівні Кабінету Міністрів. і з 2012 року будівництво поліклініки відновиться. Просто нині всі кошти спрямовано на підготовку до футбольного чемпіонату. Потім, сподіваюся, піде фінансування й на інші проекти. В тому числі і на нашу поліклініку. І якщо ми її збудуємо, у місті звільниться кілька великих гарних приміщень. Зокрема те, де була центральна міська поліклініка на вул. Шухевича. Це будівля ще ХIX сторіччя, яка дуже гарно підходить під картинну галерею. Буде звільнено також гарне приміщення на проспекті Чорновола в самому центрі міста і ще деякі будинки. Все це, сподіваюся, дозволить вирішити питання не лише з картинною галереєю, а й з приміщеннями для різних політичних та громадських організацій, яких у нас доволі багато, бо Коломия, як відомо, суспільно активне місто. А у міськвиконкомі постійно є черга їх представників, котрі шукають хоча б якийсь куток для своїх структур. Хоча, думаю, рано чи пізно, але більшість наших громадських організацій об’єднається. Наприклад, у «Громадській раді...», про яку вже згадував, об’єдналося з півтора десятка таких структур. А вона, до речі, також не має свого приміщення. Хоча ще з часів мого попередника Юрія Овчаренка її представники мають право дорадчого голосу при міському голові. і я це розпорядження змінювати наміру не маю. Більше того, я ввів представника «Громадської ради...» у члени виконкому, і тепер ця організація матиме вплив уже на стадії прийняття того чи іншого рішення міською владою.
 
Хочу вже щось робити...

— Нині ще модно говорити про розвиток туризму в області. Коломия, наскільки мені відомо, теж є у цьому проекті.

— А насправді більше двох годин туристові в Коломиї нема що робити. Щоправда, є в місті готелі, котрі взимку працюють на повну силу. Вони обслуговують лижників, котрі приїжджають на «Буковель». Тож не бачу іншого шляху, як завести в Коломиї якийсь розважальний бізнес. Не маю на увазі казино, а, скажімо, відновити наш басейн, зробити різні атракціони, щоби турист у нас хоча б на добу затримався. А то вони приїжджають, відвідують два музеї — писанки та краєзнавчий, потім ще один наш відомий заклад — ресторан «У вуйка Василя», щоби пообідати, і їдуть геть.

Ми думали над цим питанням, розробляли відповідну програму, але все впирається у пошуки інвесторів. іноземні, на жаль, у наш розважальний бізнес вкладати гроші бажання не мають. Доведеться шукати вітчизняного. Бо в Коломиї, наприклад, навіть немає кінотеатру. Єдиний, начебто чинний — «Джерело», перебуває в аварійному стані. Вважаю, що туди взагалі не можна пускати відвідувачів. Кілька років тому на нього був інвестор — власниця відомого в Івано-Франківську «Люм’єра». Разом з однією коломийською фірмою мали намір зробити там саме кінотеатр. Виграли конкурс, але це мало бути затверджено на сесії міськради. І більшість депутатів проголосувала проти. Але ж питання залишилося і його треба буде вирішити. Та виходить таке, що говорю про свої наміри. А я би хотів уже почати щось робити. Планів, справді, багато. Але проблем, на жаль, ще більше. І вважаю першим своїм завданням як міського голови — сформувати нормальний бюджет для Коломиї на наступний рік. Для цього, щоправда, треба не в місті сидіти, а, образно кажучи, «брати торби» та їхати туди, де вирішується це питання — на вищих рівнях.

Р. S. Це інтерв’ю ми записували напередодні, як нині модно казати, інавгурації Ігоря Слюзара на посаду міського голови. З того часу вже минуло більше двох тижнів, і можна запитати нового мера, і як йому коломийська шапка Мономаха.

—  Я був готовий до тих проблем, які виникли на початках, — сказав на це Ігор Слюзар. — Але все уляглося. Ми сформували міськвиконком, уже відбулося його перше засідання і почали працювати. Про конкретні результати говорити, самі розумієте, ще зарано, але, переконаний, коломияни їх відчують.