Як найменш безболісно влитись у наразі незнайомий студентський колектив

1 вересня вже позаду, численні вищі навчальні заклади України відчинили свої двері для першокурсників. І закрутилися вони в незнайомому вихорі: лекції, аудиторії, викладачі, однокурсники, гуртожиток, перша сесіяѕ Новоспечені студенти вже трохи звикли до нового ритму життя, та все ж багатьох ще охоплює паніка: хочеться до школи, до батьків. Психологи переконані, що адаптаційний період є доволі травматичним для вчорашніх абітурієнтів. «Галичина» вирішила дослідити найбільші страхи першокурсників та з’ясувати методи їх ліквідації.

Всю розкіш і неповторність студентського життя відчувають ті студенти, які здобувають майбутній фах далеко від дому. Не секрет, що випускники прикарпатських шкіл гризуть граніт науки не лише у ВНЗ рідного Івано-Франківська, а й Львова, Тернополя, Харкова, Донецька, Києва тощо. Для них звичні будні перевертаються з ніг на голову: життя в гуртожитку, безперечно, веселе та безтурботне, проте саме воно таїть чимало труднощів. Перше, що треба зробити, — подружитися, а головне — прижитися з сусідами по кімнаті. Найкращий варіант — кімната-«двійка» та сусід-однокурсник. Найгірший — коли тебе підселяють у «трійку» до старшокурсників четвертим мешканцем, зате такий варіант дуже добре гартує характер і дарує багато досвіду спільного життя. Незнайомим у гуртожитку є й побут, зокрема для тих, хто не звик удома самостійно готувати і прибирати. А взагалі гуртожиток — особлива територія, але це окрема тема розмови...

Тим, хто приїхав з інших міст чи сіл, ще треба звикнути до незнайомого міста: запам’ятати номери потрібних маршруток, тролейбусів чи трамваїв, назви та розташування вулиць і добре вивчити свою alma mater. «Пригадую, перші два місяці навчання у Львівському національному університеті ім. І. Франка я не могла розібратися в лабіринті аудиторій та зрозуміти, де шукати потрібну. Тому ми з одногрупниками завжди зустрічалися перед певним корпусом о визначеній годині, а потім усі разом уже йшли на пари. Через півроку вже дивувалися: як це можна не орієнтуватися в рідному університеті?» — згадує студентка п’ятого курсу Оксана.

Стресову ситуацію також створює різниця в особливостях навчального процесу школи і ВНЗ. Насамперед це брак навичок: самостійно працювати, конспектувати, розподіляти час, увагу, тощо. Різниця є навіть у самих назвах: ще довгенько першокурсники називатимуть викладачів учителями,
аудиторії — класами, лекції — уроками, конспекти — зошитами... Напевно, найбільшим страхом є перша сесія, після якої абітурієнти вже можуть повноправно називатися гордо — студенти. З власного досвіду можу стверджувати, що сесія завжди насувається зненацька.

Психологи доводять, що у третини першокурсників період адаптації проходить через внутрішню напругу та невпевненість у власних силах. Спостерігаються труднощі у зосередженості, підвищена тривожність та порушення сну. Також спеціалісти виокремлюють причини, які заважають адаптуватись до навчання. Це неорганізованість та лінощі, втома від занять, недостатній інтерес до обраної спеціалізації, невміння розподіляти час.

Чого ж бояться студенти на першому році навчання у ВНЗ?

Богдан Стрільчик, студент першого курсу інституту філології ПНУ ім. В.Стефаника:

— Усе невідоме, усе, що робили вперше, дуже незвичне, але до категорії страхів навчання в університеті я б не зарахував. Часто бувають хвилювання або напруження, проте боязні нема. Період психологічної адаптації у ВНЗ, мабуть, є. В університеті своя аура, яку можна відчути, але важко одразу зрозуміти. Треба розсмакувати студентське життя, на це потрібен час. Скільки? Це залежить від кожного зокрема. Навчання в університеті вимагає більшої самостійності, відповідальності, рішучості, наполегливості й самоконтролю. А ще у школі вивчали предмети, обов’язкові для всіх, а в університеті ми обрали профіль, занурення в наукову галузь здійснюється вужче і глибше.

Богдан Камець, студент першого курсу інституту філології ПНУ ім. В.Стефаника:

— У пересічного першокурсника радше є певні побоювання, а не страхи. Всяк сумнівається у своїй успішності в навчанні. Острах викликає незнання викладачів як особистостей та їхніх характерів. Неабияку цікавість викликає перше практичне заняття, дехто боїться зимової сесії. Надмірне напруження — саме так можна назвати всі псевдофобії студента-першокурсника.
Недарма навчання у школі — обов’язкове, а вищу освіту, як кажуть наші викладачі, здобувають ті, що кинули оком на якісно краще суспільне становище. Отже, різниця полягає в нашій самостійності, кожен відповідає за своє майбутнє, заявляє про себе в міру своїх можливостей і наполегливості.
Наступні чотири-п’ять років — період незабутніх перипетій долі, і коли враховувати динамічний спосіб існування молоді, то він до вподоби зокрема мені і здебільшого кожному студентові.

...Насамкінець дам кілька порад як найменш безболісно влитись у наразі незнайомий студентський колектив. Щоб період адаптації пройшов якомога непомітніше, психологи радять першокурсникам приділяти особливу увагу зовнішності, адже 60% першого враження про людину займає саме зовнішній вигляд. Яскравий одяг, екстравагантні зачіски та велика кількість аксесуарів, звичайно ж, привертають увагу, але не завжди. Одягатися потрібно просто, але зі смаком. Також треба звернути увагу на університетські звичаї, писані і неписані правила. Обов’язково потрібно поважати своїх однолітків та старшокурсників, не варто створювати й підтримувати конфлікти. Якщо ви чогось не знаєте чи щось не можете знайти, запитуйте не соромлячись, так ви одним пострілом уб’єте двох зайців: отримаєте потрібну інформацію та розширите коло спілкування, можливо, знайдете друзів. А головне — будьте собою та намагайтеся знайти золоту середину між навчанням та розвагами!