Як старий кодекс та нові програми не роблять житло доступним

Була нещодавно свідком такої ситуації в міській раді: молода жінка шукаа відділ, до якого їй слід звернутися за консультацією з приводу програми молодіжного кредитування. Сам факт видався дивовижним – виявляється, наші громадяни ще сподіваються на допомогу з боку держави в придбанні житла. І це попри факт, що самі чиновники називають програми доступного житла примарними. Ситуацію дива швидко спростувала та сама жінка, роздратовано покидаючи кабінет зі словами, що в нашій державі усе безпросвітно.

Загалом Україна взяла курс на поступовий перехід вiд безоплатного надання житла громадянам до надання державної пiдтримки у вирiшеннi житлової проблеми, в тому числi за рахунок власних коштiв. В той же час складається враження, що, наприклад, програма молодіжного кредитування працює за тією ж старою схемою, що й надання безкоштовного житла. Перша її умова – особа повинна перебувати в черзі для отримання житла. І це перше, об що одразу ж спіткнулася жінка – в її родині на одну особу припадає більше, ніж 6 кв. м, що завадить стати в чергу. Схоже, на цьому й закінчується спроба перевірити програму в дії.

З реакції чиновниці одразу й не зрозумієш, чи в неї не вистачає сміливості захищати насправді примарні програми, чи просто заздалегідь готова така відповідь на будь-яке запитання щодо отримання житла. З її слів ситуація виглядає так: усі ці програми не підкріплені фінансовими вливаннями, а тому їй навіть не хочеться вдаватися в деталі. Їй би дати раду з тими людьми, хто понад десять років стоять у черзі і приходить з надією почути, що щось змінилося.

Однією з відвідувачок була літня жінка, яка стоїть у черзі на житло вже двадцять років. З порога запитує, що доброго їй можуть сказати. Чиновниця тільки розводить руками і скрушно хитає головою. Здається, це вже традиційна поведінка держслужбовців – переконливо продемонструвати розпач від того, що нічим не можуть допомогти.

– Я вже дійшла до Вишиванюка, розповіла йому про свою ситуацію. Вже не знаю, до кого іти. Скільки ж це триватиме? Дають квартири тим, кому вони не потрібні, військовим, які собі куплять ще кілька, а я вже вмирати скоро буду, а квартири не дочекалася, – не витримує жінка.

Мені при цьому згадалося, що й справді, знаю подружжя військових, які фіктивно розлучилися для того, щоб чоловік міг отримати ще одну квартиру. Таки правда, зловживають своїми привілеями певні категорії громадян.

Досить інертна чиновниця здається перед горем жінки і ділиться тим новим, що може запропонувати. Це інформація про квартири в будинку на вул. Маковея, який бере учась у програмі будівництва доступного житла. Квартири в цьому будинку продають за вартістю 70% їх вартості, 30 % сплачує держава. Як, мабуть, читач здогадався, перед тим чиновниця прокоментувала цей варіант із придбанням житла теж досить скептично. Це великі гроші, і якщо вже людина збере 70% вартості квартири, каже вона, то постарається докласти й решту 30% сам, ніж очікуватиме від держави.

А от що робити тим, хто не здатен придбати житло і кому згідно із законодавством передбачене його безкоштовне надання. У Коломиї в черзі на житло 180 позачерговиків, 527 першочерговиків і 1529 осіб у загальній черзі. Є серед них ті, хто свого часу надто поклався на державу, коли була можливість придбати житло в кооперативі чи збудувати хату. Є колишні військовослужбовці, які повернулися в Україну після 1991 р. і яким згідно із законодавством передбачено було квартири – от досі і чекають.

А є категорія осіб, яким у першу чергу слід було б забезпечити місцем проживання, – сироти. Про умови, в яких живуть окремі з них, добре знають у міських органах влади, і навіть у бюджеті на цей рік заклали кошти на придбання житла одній такі коломиянці, Але бюджет не було виконано настільки, щоб довести цю справу до кінця.

Очевидно, слід щось змінювати в законодавстві, адже в Україні досі діють «Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», які були затверджені Постановою Ради Міністрів Української РСР ще 11 грудня 1984 р.

Цей документ-старожил визначає порядок надання житла в будинках «державного і громадського житлового фонду». Так, більшість житлового сектору приватизовано й зменшує можливості забезпечення квартирами, навіть сирот. Колись можна було сподіватися на соціальне житло, тепер його майже не існує. Але ж певний відсоток новозбудованих квартир передають у власність органів місцевого самоврядування, тож вони не настільки безпомічні, щоб тільки розводити руками.