Перемога на виборах не гарантує Віктору Анушкевичусу спокійного життя

Результати виборів 31 жовтня хтось охрестив «виборчим хеловіном», хтось - «листопадовим зривом». І справді, підсумки голосування подекуди не лише здивували, але й шокували.

Для початку, «здивував» міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус. Перемога Віктора Андрюсовича стала несподіванкою для багатьох - робота міського голови часто-густо підпадала під жорстку критику, мер не міг знайти порозуміння з депутатським корпусом, а його особистий рейтинг геть не вражав. Це вже тепер старий-новий міський голова може тріумфально заявляти про відмінні результати роботи своєї команди за останні чотири роки - під час виборчої кампанії кандидат значно стриманіше оцінював власні здобутки, наполягаючи, що вони дуже часто є «невидимими ззовні».

Разом з тим, перемога на виборах не гарантує міському голові спокійного життя протягом другої каденції. У 2006 році перемога Віктора Анушкевичуса була набагато впевненішою та беззаперечною. Однак вже і тоді мер не зумів нею скористатися, швидко розсварившись із значною частиною міської ради. Але після цих виборів минула міськрада ще може здатися Анушкевичусу «золотим віком».

За результатами голосування, до міської ради потрапили 8 політичних сил. При цьому необхідний тривідсотковий бар'єр подолали 7 партій, а «Собор» провів одного представника по мажоритарці. Порівняно з радою 2006-2010 років, політичний спектр ради звузився: у минулому скликанні налічувалося 11 партій, об'єднаних у 5 фракцій.

Цього разу не пройшла в міську раду УНП, головою обласної організації якої є особисто Віктор Анушкевичус. У минулому скликанні Анушкевичус завжди міг розраховувати на 12 вірних УНПістських штиків, відтепер - катма.

На зміну УНП, «Пори» та кількох інших прийшли «Фронт змін» Ігоря Прокопіва, «Третя сила» переможеного Юрія Солов'я, «Удар» Ігоря Росипайла. Жодну з цих сил особливо прихильною до нового-старого мера назвати не можна. У найкращому разі Анушкевичус отримає прагматично-нейтральні стосунки.

Але головна інтрига - «Свобода», яка в минулій раді не мала жодного представника, а цього разу здобула переконливу більшість - 34 мандати. До речі, така тотальна перемога «Свободи» виявилася несподіванкою і для неї самої. Тепер організації не вистачає кандидатів, аби заповнити усі одержані партією мандати. «Свобода» отримала 11 депутатів за партійним списком і 24 - за мажоритарними округами. З 30 кандидатів-списочників 20 брали участь у виборах на мажоритарних округах і перемогли. Відтак резерву у списку просто не вистачило на 11 місць: один мандат так і залишився вакантним. Тож через прорахунок «Свободи» в Івано-Франківській міській раді буде 59 депутатів замість передбачених 60.

Загалом, депутатський корпус міської ради оновився на 80%. З депутатів попередньої каденції в міській раді залишилося 12 обранців. Це 3 представники Партії регіонів - Богдан Федьків, Ігор Дутка та Ігор Халаменда, які, схоже, «приватизували» за собою перші місця в списку партії. Василь Бойчук, Ярослав Бачкур, Руслан Терешко та Володимир Стасюк і надалі представлятимуть «Батьківщину». «Фронт змін», який у раді попередньої каденції хоч і не був представлений, провів у своїх лавах одразу 4 колишніх депутатів - Ігоря Прокопіва, Ріяфета Гасимова, Сергія Борзова та Ростислава Кукурудза. Серед "свободівців" депутатський досвід має лише обраний в одномандатному мажоритарному окрузі екс-"рухівець" Олег Войтичук.

Завдяки «політичним дітям» «Свободи» міська рада стала наймолодшою за всю її історію. Середній вік фракції «Свободи» - 32 роки, як, до речі, і «УДАРу». Найстаршою в раді буде депутатська група «Батьківщини» з середнім віком 50 років.

Всього ж Івано-Франківську міську раду представлятимуть 34 депутати від «Свободи», 9 від «Фронту змін», 5 - «Батьківщини», 4 - Партії регіонів, 2 - «Третьої сили», 2 - «УДАРу», 2 - «Нашої України», 1 - від «Собору».

Найбільших втрат зазнали «Наша Україна», депутатський склад якої, порівняно з минулою каденцією, зменшився на 20 мандатів, та «Батьківщина», яка втратила 12 депутатів. Таким чином, політичні сили, які в раді минулого скликання мали найбільші фракції, отримали від громади належну оцінку своєї роботи.

Цікава ситуація з Партією регіонів. На тлі розафішованого успіху "регіоналів" на місцевих виборах в області результати партії влади до міської ради не вражають. Партія отримала ті ж самі 4 мандати - три за списком та один за мажоритаркою. Так, у 25-ому виборчому окрузі переміг Сергій Благодир. При тому конкурента від «Свободи» Благодир заледве переграв лише завдяки авральній мобілізації сотень курсантів Академії внутрішніх справ України, в якій Благодир працює деканом і гуртожитки якої розміщені саме на окрузі.

Отже, з 34-ма депутатськими мандатами «Свобода» одержала головний приз кампанії - можливість в одноособовому порядку сформувати більшість у міській раді і контролювати не лише раду, але й визначати політичне і соціально-економічне життя в обласному центрі.

За таких умов Віктор Анушкевичус просто вимушений підбивати клинці до "свободівців", на яких міг не зважати і не зважав у минулій каденції. Цього разу мер отримав такий ковток «Свободи», що може й захлинутися.

До того ж, у нинішній міській раді у Віктора Андрюсовича й без "свободівців" не бракує успадкованих з попередньої каденції «заклятих друзів», які навряд чи налаштовані переглянути своє ставлення до мера. Мова, в першу чергу, йде про бютівців Стасюка, Бойчука, Бачкура, для яких критика міського голови стала нормою життя.

Складними, однак, разом з тим, і цікавими обіцяють бути стосунки в міського голови з депутатами «Третьої сили» - Юрієм Солов'єм та його вірним соратником Володимиром Чорноусом. У лавах «Фронту змін» також немає палких симпатиків Анушкевичуса: якщо Ігор Прокопів утримувався від різких публічних оцінок, то колишній "нашоукраїнець" і нинішній «фронтовик» Сергій Борзов не втрачав жодної нагоди потоптатися по «здобутках» мера, передовсім по міських дорогах. Чи підпишуть «фронтовики» перемир'я з Анушкевичусом? Ситуативне - очевидно. З тактичних міркувань жорстка конфронтація фракції з чинним міським головою недоцільна, але стратегічно - вони опоненти. Якщо, звісно, Ігор Прокопів, який на виборах мера за місяць продемонстрував разючий стрибок до 15%, не відмовиться від другої спроби під час наступної кампанії.

Гегемонія «Свободи» та наявність когорти «заклятих друзів» не залишає Анушкевичусу іншої можливості, як йти на значні поступки перед «Свободою». Здобутий результат партія, поза всяким сумнівом, намагатиметься конвертувати у різного роду преференції, зокрема кадрові, адже ще не відомо, чи вдасться в майбутньому «свободівцям» повторити власні досягнення. Так, секретарем міської ради, вочевидь, стане Руслан Марцінків, який проміняв обласну сесійну залу на міську. Хоча, зважаючи на особисті якості, далеко не найгірший секретар вийшов би і з лідера міських «свободівців» Романа Онуфріїва. Окрім посади секретаря міської ради, яку «Свобода» точно нікому не віддасть, партія претендуватиме й на крісла в міськвиконкомі. За таких умов Анушкевичусу головне не повторити помилок попередньої каденції і не дати нав'язати собі заступників, з якими він не зможе спрацюватися.

Разом з тим, наявні у «Свободи» мандати хоча й забезпечують більшість, однак зовсім не гарантують її стійкість у подальшому. Як часто це буває, хтось отримає посаду, хтось невчасно захворіє, хтось просто не прийде - і голосів для необхідного рішення може забракнути. Окрім того, разом із мандатами та кредитом довіри «Свобода» отримала й відповідальність перед громадою. Брати ж відповідальність виключно на себе, не маючи належного управлінського досвіду та значного запасу кадрів, для молодої та амбітної політичної сили досить ризиковано. Набагато простіше її хоча б частково поділити з іншими.

За таких умов існує доволі висока ймовірність тісної співпраці «Свободи» та «Фронту змін». Наявність у лавах «Фронту змін» таких управлінців, як Ігор Прокопів, Олександр Бубен, Ростислав Кукурудз, може стати в пригоді не лише «Свободі», але й Анушкевичусу.

Об'єднавши зусилля, «Свобода» та «Фронт змін» отримають 43 депутати, чого буде достатньо навіть для того, щоб за крайньої потреби висловити недовіру Анушкевичусу й достроково провести перевибори.

На співпрацю з міською владою, вочевидь, сподівається й Володимир Балагура, який був членом виконкому при Анушкевичусу в попередній каденції і тривалий час розцінювався як потенційний кандидат на посаду міського голови від «Свободи». Власник «Ярковиці» хоче будувати, йому потрібні нові об'єкти, а тому конфронтація з владою цьому не надто сприятиме.

Решта політичних сил у раді перетворюються на статистів, які, втім, час від часу намагатимуться і собі відірвати шматок солодкого міського пирога. Або ж займуть нішу непримиренної опозиції з далекою і примарною перспективою наростити електоральні м'язи до наступних виборів.