Івано-франківські актори показали глядачеві молочника Тев’є

Чи мають право люди різних народів жити в мирі і злагоді? Чи повинні національні та релігійні відмінності ставати на заваді співіснуванню людей, які споконвіку жили на одній землі?

Ці вічні для нашого суспільства питання задав прикарпатському глядачеві режисер Микола Яремків, поставивши на сцені Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка виставу «Тев’є-Тевель» за п’єсою Григорія Горіна «Поминальна молитва» написано на основі твору Шолом Алейхема «Тев’є-молочник». Премєра вистави пройшла в обласному центрі Прикарпаття цими вихідними.

«Коли виникла думка ставити цю виставу, – розповідає «Експресу» директор театру Ростислав Держипільський, – були певні побоювання з приводу того, як сприйме постановку з урахуванням специфіки її тематики наш глядач, наш галичанин. І все ж той факт, що вистави за п’єсою Г.Горіна успішно йдуть в Україні, на пострадянському просторі, в світі, остаточно переконав нас, що ми не можемо позбавляти нашого глядача права насолодитись цим безсмертним твором».

Зрештою, постановка М.Яремківа вийшла за межі чисто єврейського питання і апелює до загальнолюдських цінностей. Власне, і зміна назви вистави на «Тев’є-Тевель», де Тев’є – ім’я, яким називали головного героя п’єси євреї, а Тевель – так вимовляли його ім’я українці та росіяни, – це ніщо інше, як намагання довести глядачу, що всі ми на цій землі насамперед люди, кожен з яких прийшов в цей світ з якоюсь метою і бажанням жити на землі своїх предків, займатись улюбленою справою і допомагати ближнім, не залежно від того, як називає він свого Бога і якою мовою читає святе писання. «Євреї, українці, росіяни споконвіку жили на цій землі, – говорить головний герой, – і тільки вмирати йшли на різні цвинтарі…»

Відтак, за визнанням режисера М.Яремківа, його постановка – це ніщо інше як сценічна притча, намагання крізь призму гнаного єврейського народу переосмислити історію народу українського. «Ця вистава для нас, – зазначає пан Яремків, – є своєрідним іспитом на зрілість: для акторів на професійну майстерність і для мене як для режисера».

Зі слів Р.Держипільського, участь у виставі бере більша частина трупи театру. «Тут і «наймаститіші», знані і любимі івано-франківською публікою народні і заслужені актори, – зазначає він, – а також наймолодші члени трупи».

Глядач в свою чергу віддячив постановникам аншлагом і теплим прийомом вистави та гри акторів.