О.Олексюк: Війна з собою

Щоб пояснити, чому не голосуватиму за жоден із партійних списків, почну, на перший погляд, із безневинного. Напевно, з мого боку це буде чорна невдячність. Позаяк стільки уваги мені, як виборцю, партії не приділяли аж півроку. Однак, простіть... вуйку, вуйно... (потрібне підкреслити).

Розшифрую свою думку на прикладі двох політичних крайностей – Партії Регіонів і "Свободи". Проїжджаючи містом не міг не звернути увагу на промовистий плакат від регіоналів "Будуємо писанкове Прикарпаття у новій Україні!". Що воно значить, я запитав у щонайменше десятка своїх знайомих. Зрозумілої відповіді, ясна річ, я не отримав. Утім щось схоже на пояснення ви можете прочитати у цьому ж номері у В.Мулика. Але не у ньому, насправді, річ. Як і більшість галичан, ваш покірний слуга не почув, не прочитав і не побачив такого, щоби примусило голосувати за "ПР"-висуванців.

Дехто буде здивований, майже аналогічні емоції у мене викликав плакат "Свободи" – "Хто як не ми!". Різниця лише у тому, що на регіонівське "Збудувати писанкове Прикарпаття..." виникло питання "Що це таке?". А на свободівське "Хто як не ми!" вигулькнуло запитальне "Чому?".

Ну, взяла більшість "Свобода" на Тернопіллі. І що там помінялося? Нічого. Знаю, що візьме істотний відсоток "Свобода" на Прикарпатті зараз. І що від цього поміняється? Впевнений, що через 2 роки на вибори до Верховної Ради вона, якщо не наробить купи помилок, проведе 10-15 депутатів. Будуть наші головні націоналісти бігати по Верховній Раді і нищити, в знак протестів, інвентар, атакувати щитову, прохідну. Стріляти з трубочок паперовими кульками у голову спікеру і т.д. і т.п.

І нічого від цього не поміняється. Позаяк найбільша політична проблема Партії Регіонів і нашого лідера місцевих перегонів –відсутність об’єднавчої загальноукраїнської ідеології. Ні ті, ні другі не запропонували нічого такого, щоб створило політичну українську націю. Назвіть мені від них хоч одну реальну пропозицію, яка без образ стимулювала Іванова чи Кацмана вчити українську, любити нашу культуру. Чи з повагою ставитися до нашої історії.

У новітньому українському часі є безконечна кількість прикладів щирої дружби і творчості, починаючи від, приміром, українця та єврея Тарапуньки і Штепселя до тих же солістів "Світязя" Дмитра Гершензона і Анатолія Говорадла. Українці, загляньте до себе в душу на мить. Чи любили ви колись теперішнього міністра єврея Дмитра Табачника, його маму, його діда, брата, тата і т.д. і т.п.? Хоча Д.Табачник у свій час писав абсолютно об’єктивні речі про ОУН і УПА.

Тепер він не той. Чому? Тому що наша ненависть до його роду зробила його українофобом і прибічником Кремля.

Ми у 1991 році на референдумі обіцяли всім етносам справедливість. Тому переважна більшість населення УРСР підтвердила наше право на державу і всі її атрибути.

Чому зараз все не так? І не слід шукати причиною у всьому Росію та у вічних історичних образах. Проблема, в першу чергу, у нас. Приміром, бандерівців звинувачують у розстрілі євреїв. У ряді країн аж до Ізраїлю присвоєння героїв Шухевичу і Бандері викликає неприйняття.

Пояснення наших місцевих істориків, що це неправда і в загонах українських повстанців воювало сотні євреїв, ніхто не сприймає всерйоз. Бо це лише слова. А от якби в Івано-Франківську була вулиця імені єврея Семена Фішбейна – вже відомого багатьом нам українського, україномовного поета і воїна УПА – це б заткнуло пащі багатьом ворогам...

Бо, насправді, в Україні триває невидима, а іноді явна війна, поки що без крові, українців з жидами, москалями, всілякою татарвою. І вона не закінчиться ніколи.

Позаяк є лише дві причини завершення бойових дій назавжди. Повна поразка однієї сторони або повне виснаження обох.

Зрештою, це війна з собою. І поки ми цього не зрозуміємо, Україна ніколи не стане на ноги на радість всім її ворогам.

Хоча, насправді, на цій території вже б давно мала бути єдина політична нація. У якій кожен би міг піти в московську, католицьку, греко-католицьку церкву чи синагогу, кінессу або мечеть. Розмовляти в общині своєю мовою, але спілкуватися українською, любити нашу країну, наш народ і свою неньку Україну.

За партію, яка це зробить, голосуватиму сьогодні, завтра і завжди.

P.S. Усвідомлюю, що тема дискусійна. Будь ласка, прошу без образ і звинувачень приєднуватися до розмови. Ясно одне, українцям і всім нам, на цій землі живущим, потрібна нова ідеологія.