Страховий та аграрний ринки розвиватимуться концептуально…

…за умови ухвалення Урядом Концепції розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції в Україні. Яка її вага і чи здатна вона вплинути на розвиток страхового та аграрного ринків? На ці та інші запитання відповідає один з розробників згаданого документа, експерт з питань агрострахування Сергій ХОРУЖИЙ.

- Виробництво сільськогосподарської продукції супроводжується значними погодними ризиками, - розпочав розмову Сергій Хоружий. – Вони перебувають поза межами впливу на них господарюючих суб’єктів. Ризики, пов’язані із сільськогосподарським виробництвом, істотно впливають як на кінцеву ціну продукції, так і на можливості аграріїв щодо отримання фінансування. Проблема формування системи страхування сільськогосподарської продукції полягає в узгоджені інтересів страховиків і аграріїв з урахуванням завдань державного управління. Для її впровадження держава має концептуально визначити модель, за якою інтереси всіх учасників будуть повною мірою враховані та реалізовані.

Відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів, для вирішення будь-якого питання суспільно-економічного життя, що потребує визначення концептуальних засад реалізації державної політики, розробляється політична пропозиція і схвалюється відповідна концепція. Така вимога і спонукала до появи Концепції розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції в Україні.

- Хто ініціював розробку Концепції і чим це було зумовлено?

- Досвід багатьох країн доводить, що для забезпечення стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва та створення умов для його відтворення необхідно запровадити ефективну систему управління ризиками. Однією з основних підвалин цієї системи є дієве страхуванні сільськогосподарської продукції. Розробка та впровадження системи агрострахування є нагальною потребою не лише для сільгоспвиробників, а й для держави, адже у несприятливі роки для забезпечення продовольчої безпеки держави уряд змушений надавати невідкладну допомогу сільськогосподарським виробникам, які отримали збитки від катастрофічних погодних подій. При цьому він витрачає значні кошти з Резервного фонду та державного бюджету.

В Україні з прийняттям у 2004 році закону «Про державну підтримку сільського господарства України» був зроблений перший крок до побудови системи страхування сільськогосподарської продукції за державної підтримки. Та через відсутність на рівні держави і приватного сектору системного підходу до організації страхування сільськогосподарської продукції українські сільгоспвиробники і дотепер залишаються сам на сам з погодними ризиками.

Щоб вирішити питання системно і була ініційована розробка Концепції. Уряд має її розглянути до кінця другого півріччя поточного року. Принаймні, так передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів, датованим 28 липнем 2010 року (№1551-р).

- Представники яких структур були задіяні до розробки Концепції?

- Концепція розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції в Україні є результатом співпраці учасників робочої групи, створеної при Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг). До її складу увійшли представники зацікавлених міністерств, об’єднань страховиків, наукових установ і Міжнародної фінансової корпорації (IFC).

Робоча група розглянула можливі варіанти формування моделі страхування сільськогосподарської продукції в Україні і зупинилася на найоптимальнішій моделі, котра якнайкраще відповідає вітчизняним реаліям і вибудовується з урахуванням міжнародного досвіду. Вона і лягла в основу проекту Концепції, який був підтриманий Комісією і невдовзі буде переданий до Кабінету Міністрів України.

- Які основні положення закріпила в собі Концепція і наскільки вони реальні до виконання?

- Як свідчить світовий досвід, найбільш ефективно система страхування сільськогосподарської продукції працює в тих країнах, де вона вибудовується на партнерських засадах між державою і приватним сектором. Така система дозволяє державі економити бюджетні ресурси і одночасно повною мірою зосередитися на здійсненні регуляторних, управлінських та контролюючих функцій, не відволікаючись на практичну роботу зі страхування, яку натомість беруть на себе страхові компанії. Аграрії також активно долучаються до цього процесу: через свої об’єднання вони мають можливість впливати на створення потрібних їм страхових продуктів і на їх ціну.

У Концепції Держфінпослуг також пропонується реалізувати ідею партнерства між державою і приватним сектором. Вона заснована на використанні можливостей приватного сектора і сформованої страховиками інфраструктури, що дозволяє заощадити обмежені бюджетні кошти, призначені на допомогу аграріям. Зі свого боку, держава має посприяти розвитку такої системи шляхом ухвалення відповідних законодавчих та нормативних актів, налагодження дієвого контролю за її функціонуванням, затвердження страхових продуктів і тарифів, відновлення програми компенсації частини страхових премій, яка діяла у 2004-2008 роках. До речі, нещодавно заступник міністра аграрної політики повідомив, що ця програма буде здійснюватися в 2011 році. Це дуже добре, адже подібні програми відповідають вимогам СОТ і діють в усіх країнах, які дбають про розвиток власного аграрного сектора, його інвестиційну привабливість та експортний потенціал. Без державної підтримки сільгоспвиробників через дозволений СОТ інструмент – агрострахування – українські аграрії опиняються в невигідному конкурентному становищі порівняно з їхніми колегами з країн, де така підтримка надається, тож така допомога вкрай необхідна.

- Чому на сьогоднішньому етапі ми маємо два варіанти Концепції, і хто долучився до творення другого?

- Другий варіант Концепції підготовлений Міністерством аграрної політики України. Про нього учасники робочої групи дізналися на останньому засіданні, коли проект Концепції вже був повністю підготовлений, тож він розроблявся кулуарно, без участі членів робочої групи, до якої, нагадаю, були залучені усі провідні та найавторитетніші спеціалісти України та міжнародні експерти.

- Чим принципово міністерський варіант Концепції відрізняється від того, який створювався вашою робочою групою?

- Аналіз світового досвіду показує, що існують три можливих варіанти розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції, що відрізняються обсягом участі держави в цьому процесі. Перший – коли страхування здійснюють приватні страховики, а держава лише спостерігає за агрострахуванням (це ми і маємо зараз в Україні), другий – коли страхування здійснюється державним страховиком (цей варіант передбачений у моделі, описаній у Концепції Мінагрополітики), і третій – коли агрострахування здійснюється в рамках партнерства між державою і приватним сектором (Концепція Держфінпослуг).

У відповідності з першим варіантом приватний сектор, залишившись без державної підтримки, бере на себе всі ризики. Але за такого сценарію страхування перетворюється на надто дороге задоволення. Зрозуміло, що аграрії, які постійно відчувають гостру нестачу коштів, не можуть ним скористатися. І тому, відповідно, залишаються без страхового захисту.

За другим варіантом держава сама займається страхуванням сільськогосподарської продукції. Вона відповідає за всі аграрні ризики, несе великі матеріальні витрати, які пов’язані не лише зі страхуванням, а й зі створенням відповідної інфраструктури. Як на мене, такий підхід лише зашкодить справі. Він сприятиме монопольному викривленню вітчизняного страхового ринку, бо державний монополіст виштовхуватиме страхові компанії з цього сегменту. Монопольне перейняття державним страховиком значних ризиків аграрного бізнесу при відсутності диверсифікації ризиків фактично підвищуватиме рівень страхової відповідальності держави, а отже, зростатимуть видатки бюджету, які спрямовуватимуться не стільки на підтримку аграріїв, скільки на утримання такої державної структури.

Третій варіант, як я вже сказав, передбачає налагодження партнерства між державою і приватним сектором. За ним аграрії зможуть отримати необхідні їм страхові продукти, а страховики – нових клієнтів. У виграші буде і держава. Підтримуючи страхування, вона не тільки зменшить бюджетні видатки на компенсацію у разі катастрофічних подій, а й отримає реальні механізми управління розвитком виробництва сільськогосподарської продукції.

- Чому Мінагрополітики вдалося до розробки другого варіанту Концепції?

- Запропонована Міністерством аграрної політики модель заснована на досвіді радянських часів. Тоді існувала монопольна державна страхова компанія, яка страхувала аграріїв і оплачувала збитки. Ця модель справно працювала в умовах планової економіки, однак не можна не враховувати одну обставину - часи вже не ті.

За попередні роки були створені страхові компанії. Вони мають потужні ресурси, розгалужену інфраструктуру, накопичили значний досвід роботи з аграріями, і цим потенціалом слід розумно скористатися. Натомість Мінагрополітики пропонує створити Державну аграрну страхову компанію з усім букетом проблем, притаманних державному страхуванню, в першу чергу: відволікання значних фінансових ресурсів, створення необхідної інфраструктури, пошук кадрів тощо. При цьому декларується, що пропонована модель теж буде партнерською, але страховикам у ній відводиться роль лише агентів. Фактично, пропонується державі за рахунок бюджетних коштів прийняти додаткову страхову відповідальність за погодні ризики.

Натомість, у Концепції Держфінпослуг пропонується використати ефект важеля: коли порівняно невеликими бюджетними коштами можна буде “підважити” значний обсяг відповідальності страховиків. Поясню це на прикладі. Держава, субсидуючи премії, діє як важелем, вона витрачає на субсидії певну суму, скажімо, 100 млн. грн. І ці кошти йдуть на субсидування частини страхової премії (як правило, 50% від 5%-ної ставки, тобто фактично держава витрачає кошти в обсязі 2,5% тарифної ставки). Всю решту роботи виконують страховики, які беруть на себе ризики і відповідають за ними, роблячи виплати при настанні страхових випадків. Таким чином, витративши 100 млн. грн., держава допоможе аграріям укласти договори страхування на загальну суму 200 млн. грн. (бо інші 50% платять самі аграрії), а сума страхової відповідальності за цими договорами становитиме близько 4 млрд. грн. Отже, витративши 100 млн. грн., держава, скориставшись цим механізмом як важелем, забезпечить страховий захист аграріям на 4 млрд. грн. На відміну від цього, у разі створення державної компанії, держава братиме на себе весь цей обсяг відповідальності, що, вочевидь, не буде оптимальним рішенням.

І хіба можна вирішувати проблеми аграрного бізнесу винятково за рахунок державних ресурсів? Так ми зайдемо в глухий кут. Потрібні кредити для селян? Діючи за логікою Мінагрополітики, варто заснувати спеціалізований державний аграрний банк. Існує проблема, пов’язана зі зносом техніки? Створимо державну лізингову компанію! За логікою Мінагрополітики, саме так і слід вирішувати всі питання. Але ж так можна дійти і до спрямування державних ресурсів на створення державної аграрної компанії.

Державними коштами всіх економічних проблем не вирішиш. Я переконаний: важливу проблему удосконалення державного управління економічними процесами важко вирішити шляхом створення державних бізнес-структур, особливо враховуючи, що кожна з них потребуватиме істотних матеріальних та інтелектуальних ресурсів. Доцільно використати потенціал існуючих підприємств, а державні кошти спрямувати на створення необхідних умов і систем.

- На вашу думку, як можна вийти з нинішньої ситуації?

- Я не вважаю ситуацію конфліктною. Це добре, коли висловлюються різні думки. Головне, зрозуміти сутність проблем і їх можливі наслідки. Тоді легше буде ухвалити правильні рішення.

Агрострахування перебуває на межі компетенції двох державних органів – Мінагрополітики і Держфінпослуг. Кожен з них опікується своєю сферою управління. Питання не в тому «хто кого переможе?», а в тому, що буде кориснішим для держави. Виникнення проблеми міжвідомчого спору є ще одним аргументом на користь того, що необхідно створювати Аграрне страхове бюро. Під контролем Мінагрополітики і Держфінпослуг воно буде здатним забезпечити розвиток агрострахування в Україні.

Торік Верховна Рада України у першому читанні ухвалила законопроект «Про особливості здійснення страхування сільськогосподарської продукції з державною фінансовою підтримкою». Так, він має певні вади. Це визнають і самі парламентарі, і ті фахівці, які мають стосунок до агрострахування та агровиробництва. Але який документ такого рівня на першому етапі можна вважати досконалим? Я це до того веду, що законопроект потребує доопрацювання. Страховики мають до нього свої пропозиції. Гадаю, і аграріям буде що сказати. Закон доцільно якнайшвидше випускати за парламентські стіни. Щоб він працював. Працював в інтересах страхового та аграрного ринків. І що дуже важливо – в інтересах всієї ринкової економіки України.

Автор: Степан ГОНЧАРЕНКО, Національний прес-клуб «Українська перспектива»