Об’єкт №1

"Наприкінці вісімдесятих Дмитро Квецко був головним об'єктом нашого зацікавлення", - зізнався у розмові з репортером "ГК" колишній офіцер п'ятого відділу КДБ, який забажав не називати свого прізвища.

Двадцять років тому вони стояли по різні боки барикад ідеологічної війни, яку аж до проголошення української незалежності вели з комуністичною радянською системою дисиденти та націоналісти. Сільський учитель історії із Слободи Болехівської Дмитро Квецко, відбувши двадцятирічний термін покарання за "зраду батьківщини" та створення антирадянської організації "з метою захоплення влади збройним шляхом", повернувся додому та продовжував працю підпільника. Олександр К. був лейтенантом КДБ і як старший оперуповноважений п'ятого (ідеологічного) відділу отримав завдання опікуватися найголовнішим, як говорили тоді про Квецка в органах держбезпеки, "об'єктом" - ідеологом новітнього націоналістичного руху на Прикарпатті.

Їхнє протистояння було абсолютно нерівним. На боці кадебіста була уся колосальна радянська ідеологічна машина з розвинутою системою пропаганди та репресіями проти інакодумців. У Дмитра Квецка була тільки друкарська машинка з перепаяним у Львові українським шрифтом, листки тоненького (для більшої кількості копій в одній закладці) паперу та сміливі слова про колоніальний статус України в складі Радянського Союзу, утиски української мови та потребу вибороти самостійну соборну державу.

Ідейне протистояння

"Я не можу говорити, що такі люди, як Квецко, у той час викликали в мене симпатію, бо моєму тодішньому керівництву вони своєю діяльністю створювали масу проблем, - пригадував у розмові з репортером "ГК" колишній офіцер КДБ. - Але десь в душі особисто мені цей чоловік імпонував, у нього переконання щирі були, вони ніби з нутра йому йшли".

У радянських органах держбезпеки працівники ідеологічного відділу чітко розмежовували своїх, як вони їх називали, "клієнтів" на дисидентів, тобто людей, які були невдоволені радянським способом життя, побутом, цінами, якістю товарів і захоплювалися ідеалами західного капіталістичного світу, та націоналістів. Останні вважалися найнебезпечнішими, бо обстоювали не якісь там матеріальні цінності, а національну ідею, тому були особливо стійкими у своїх переконаннях. Власне таким міцним горішком виявив себе і Дмитро Квецко. Ні під час судового слідства, ні під час відбуття покарання, ні згодом, перебуваючи під наглядом КДБ, він не зламався і не зрадив своїх принципів.

"Ще на початку 80-х мені дали завдання працювати з Дмитром Квецком, - розповідав колишній кадебіст. - Він у той час ще відбував останню частину присудженого йому покарання - 5 років заслання. Мешкав у містечку Чуна Іркутської області. Мав там роботу на лісокомбінаті, жив у гуртожитку. Я приїжджав до нього, офіційно представлявся, запрошував на бесіди і робив спроби змінити його світогляд».

Однак усі намагання молодого оперативника вплинути на політв'язня були марними. Дмитро Квецко тоді уже був загартований п'ятирічним тюремним ув'язненням, яке відбував у знаменитому, оспіваному блатним шансоном, Владімірскому централі, та десятьма роками таборів суворого режиму в Пермській області. Його ламали на те, щоб він написав покаяльну статтю в радянській пресі. Дмитро обіцяв, що напише, але натомість саркастично вимагав розписки від редактора в тому, що його статтю надрукують незміненою і без купюр. Він пройшов через п'ятиденне голодування в тюрмі, жорстоке побиття на етапі. Але поглядів своїх не змінив.

«Головна мета таких зустрічей полягала в тому, щоб змусити людей з націоналістичними переконаннями зректися своїх поглядів або спробувати їх завербувати, - розповідав Олександр. - Деякі успіхи в органів держбезпеки в цьому напрямку були, окремі дисиденти та націоналісти йшли на співпрацю з КДБ заради благополучного життя, якихось своїх меркантильних інтересів. У бесідах з Квецком я не вдавався до ідеологічних диспутів, використовував прості приклади, якими доказував, що українцям не так вже й погано живеться в Радянському Союзі. А він мене вислуховував і заперечував: я хотів би, казав, щоб українська мова була у школах, щоб управляли нами не з Москви. Я не міг його змусити піти навіть на якісь тактичні поступки».

Друкарня в криївці

Відбувши покарання, Дмитро Квецко до проголошення незалежності залишався "під ковпаком" КДБ. Найбільше органам держбезпеки на Івано-Франківщині допікало те, що, повернувшись додому, підпільник продовжував займатися антирадянською діяльністю. Знову з'явилися самвидавівські брошурки, підписані УНФ - "Український національний фронт": так ще на початку 60-х років Дмитро Квецко назвав створену ним підпільну організацію, програмним завданням якої було боротися за самостійну соборну державу, за що й був покараний 20-річним позбавленням волі.

"Я пам'ятаю той товстий зшиток друкованих матеріалів, які з'являлися на Долинщині після 1987 року, коли вийшов на свободу Дмитро Квецко, - пригадував колишній офіцер КДБ. - Стиль написання цих статей вказував, що їх автором був саме Квецко. Зрештою, навіть набрані вони були, здається, на тій самій, що й двадцять років тому, друкарській машинці. Але попри всі наші старання задокументувати факти виготовлення антирадянської літератури, встановити зв'язки колишнього політв'язня нам так і не вдалося".

Щоб вистежити націоналіста, оперативні працівники КДБ тижнями сиділи у Долинському районі. Час від часу Олександр навідувався у Слободу Болехівську для профілактичних бесід. Ветху хатинку Квецка за час відсутності господаря технічні служби КДБ обладнали пристроями для аудіозапису. Слідом за ним пускали службову собаку, щоб виявити в лісі, куди він час від часу ходив, таємну криївку, в якій, за припущеннями органів держбезпеки, підпільник друкував свої матеріали. Кадебісти пам'ятали, що на початку 60-х, коли Квецко з однодумцями (Михайлом Дяком, Ярославом Лесівим, Зіновієм Красівським та іншими) створив "Український національний фронт", то для облаштування підпільної друкарні він у лісі за селом викопав справжній бункер...

"Політв'язні, які виходили на свободу, обов'язково були в полі зору органів КДБ і були об'єктами різних розробок, - пригадував Олександр. - Вивчалося їхнє оточення, встановлювалися зв'язки. Коли вийшов на свободу Ярослав Лесів, КДБ не вдалося довести його причетність до антирадянської діяльності, його заарештували за "зберігання" наркотиків і засудили за цією статтею. А Квецко робив усе дуже конспіративно, тож поки він був в оперативній розробці, його не чіпали".

Нічия?

Колишній кадебіст тепер якось мрійливо згадує свої відрядження двадцятирічної давності до Долинського району. Каже, що там, біля Слободи Болехівської, річка Лужанка має таку глибоку заводь - дуже гарні місця для купання. Згадує гостинність свого "підопічного". Мовляв, Квецко, не раз дозволяв у його хаті заночувати, коли профілактичні бесіди ("не треба будоражити народ, бачите, які тепер полегшення, Радянський Союз так просто не розвалити") затягувалися до пізнього вечора. Прощаючись, підпільник міг дати своєму наглядачеві сливок чи яблук зі свого саду.

"Після 1990 року виявилося, що Квецко не був ворогом українського народу, а навпаки, - розповідав репортерові "ГК" колишній офіцер КДБ Олександр К. - Оскільки я працював з тими людьми, які відбували покарання за свої політичні переконання, моє тодішнє керівництво порадило мені покинути Україну, щоб уникнути репресій з боку нової влади. Але вже через два роки я повернувся до Івано-Франківська. Влаштувався на роботу в СБУ. Якийсь час обласне управління очолював генерал, який свого часу керував п'ятим (ідеологічним) відділом. Мене трохи дивували його запевнення, що він не зробив нічого поганого. Так само дивувало і забуття, в якому опинився мій підопічний - об'єкт №1, Дмитро Квецко".

...Тим часом 75-річний Дмитро Квецко самотою мешкає в тій самій хаті, в рідному селі. Цього року хворів, потрапляв у лікарню. Пільгами та особливими благами не користується. Кілька років тому йому передали з району якусь відзнаку від українського Президента. Однак він і тепер говорить, що тієї України, за яку він боровся, досі не існує.

Довідка: Квецко Дмитро Миколайович. Народився 08. 11. 1935 в с. Слобода Болехівська, Долинського району. Рано осиротів, родичі були в УПА. 1963 року закінчив історичний факультет Львівського університету, викладав у середній школі. 1964 створив підпільну націоналістичну організацію „Український національний фронт" (УНФ), яка ставила метою боротьбу за незалежність. До УНФ увійшло понад два десятки осіб із декількох областей України. УНФ проіснував до 1967. Група видавала журнал „Воля і Батьківщина", вийшло 16 номерів. Члени УНФ розповсюдили кількасот власних брошур і листівок, які виготовлялися на друкарській машинці в помешканнях і в бункері, облаштованому Квецком у Карпатах.

Квецко був автором більшості статей, написав „Програмові вимоги УНФ" і „Наші завдання". Відкидаючи комуністичну доктрину і практику, Квецко вважав, що у вільних країнах Заходу відбувається соціалізація громадських виробничих відносин. Для України він пропонував незалежний самостійний розвиток у вигляді „народного соціалізму", дуже близького до реалій західноєвропейської соціал-демократії. Цілком реалістичними були розділи програми „Національні відносини" і „Політичні вимоги" - вони частково почали здійснюватися в сучасній Україні. Від імені УНФ владі УРСР і СРСР були надіслані документи „Меморандум 23 з'їздові КПРС" і „Заява УНФ" з політичними вимогами організації (дійшли до адресатів).

Заарештований 23.03.1967 року. Показів не давав. У листопаді того ж року був засуджений за звинуваченням у „зраді батьківщини" та створенні антирадянської організації за ст. 56 і 64 КК УРСР до 20 років позбавлення волі з утриманням перших 5 років у тюрмі, 10 років - у ВТК суворого режиму, 5 років заслання.

Нині Дмитро Квецко пенсіонер, живе в рідному селі.