Ценжівське військове містечко: Життя після меланжу

Доля 38 сімей, що проживають на території Ценжівського військового містечка, досі невизначена.

Незабаром минає чотири місяці з дня, коли останній ешелон з високотоксичним меланжем покинув територію 2294-го складу компонентів ракетного палива поблизу села Ценжів. Тоді, під звуки овацій на адресу мужніх військовослужбовців частини та полум’яні промови чиновників була озвучена дата, коли військова частина повинна стати історією: 30 жовтня 2010 року. Ця дата вже, як то кажуть, не за горами, та проблем, пов’язаних з ліквідацією бази, схоже, лише додалося.

«Сьогодні, - розповідає «Експресу» командир частини підполковник Андрій Кухарець, - вже практично прийняте рішення про продовження терміну розформування частини до 31 грудня. Готується відповідна директива. З 1 січня, за нашими пропозиціями, планується створити на базі частини відокремлений відділ військової частини А 1642, що в місті Радехів». Зі слів офіцера, це робиться з метою підтримання життєдіяльності військового містечка, ліквідації наслідків зберігання гептильних груп та рекультивації місцевості.

Фактично ж створення на базі частини відділу радехівського складу означає можливість для 38 сімей, що проживають на території частини пережити ще, як мінімум, один опалювальний сезон. «Якщо буде відділ, - продовжує пан Кухарець, - тут буде інфраструктура, а якщо всі підуть, зникне і база». В разі створення відділу військові пробудуть в Ценжеві щонайменш до червня 2011 року, хоча, - стверджує А.Кухарець, - з досвіду інших частин, дату остаточної передачі бази цивільним може бути перенесено і на рік, і на два, і на більше. Розформування бази в Калинівці Вінницької області, на приклад, переносять вже протягом п’яти років. Наразі на потреби рекультивації бази в Державному бюджеті на цей рік коштів не закладено. Проте в Міністерстві оборони України обіцяють, що необхідні 5,2 мільйони субвенцій закладуть в бюджет на 2011 рік. Наразі ж серед існуючих проблем вдалося вирішити лише проблему котельні. Коштом Івано-Франківської КЕЧ району її запустили і кочегари, які працюють на котельні, сьогодні отримують зарплатню від КЕЧі. Головною проблемою частини на сьогоднішній день є підведення води, а також переобладнання систем опалення, яке здійснюється сьогодні за допомогою кахельний печей. Позитивним моментом є видача мешканцям частини ордерів на квартири, проте голова села Мадан, на території якого розташована частина, відмовляється до передачі житлового фонду бази на баланс видавати мешканцям дозволи на приватизацію житла.

«Ну як ви собі уявляєте дати дозвіл на приватизацію до прийняття на баланс? - коментує Майданський сільський голова Тарас Вірстюк, - Це все одно що розпоряджатись не своїм майном». З його слів, неприйняття сільською радою об’єктів частини на баланс сільради пов’язане насамперед з невизначеністю статусу земель, на яких розташована база, загальна площа яких становить 72 гектари. «Ще коли тільки точилися розмови про розформування частини, - розповідає пан Вірстюк, - до мене почали приїжджати серйозні люди з великими грошима і пропонувати передати територію частини їм в оренду. Треба зазначити, що територія бази є дуже привабливою, насамперед через наявність залізниці. Передача її в оренду комерційним структурам була б вигідною і для села і для мешканців містечка, оскільки потенційні орендарі погоджувались утримувати в належному стані і житловий фонд. В липні цього року було прийнято рішення обласної ради про передачу земель та нерухомого майна військового містечка місцевій територіальній громаді, проте Міністерство оборони не погодилось передати нам свої землі. Натомість, з КЕЧі на мене постійно тиснуть щодо прийому на баланс житлового фонду частини на площі 2 гектари».

Зі слів голови сільради, його село є дотаційним і щороку отримує 72 тисячі коштів дотацій з районного бюджету. В ньому відсутні комунальні підприємства, а тому утримувати на балансі помешкання для 38 сімей воно не може. Крім того, прокладеному до частини газопроводу вже 40 років. Він дірявий, а тому втрати газу дуже великі. Наразі втрати газовикам компенсують військові, але село такі витрати самотужки не потягне.