"Динамо"! Коли тебе востаннє так кохали...

Даремно ви, Ігоре  Михайловичу, вмовили Газзаєва залишитися. Людина ця, немов дорогий, але чужорідний імплантат, так і не приросла до "Динамо". І вже, певна річ, ніколи не зростеться з командою. А завдяки вашій довірі отримала безкарне право завалити абсолютно все, що хоч якось ще животіло.

Після нічиєї з білоруськими трактористами здавалося, що нашому флагману опускатися справді нікуди. Проте немає меж у досконалості. Під чуйним керівництвом Валерія Георгійовича "найпопулярнішу команду Східної Європи" покохали чергові провінційні фраєри. Чи то пак винороби. Ну, і хто після цього всього молдованин?

"Шериф" - "Динамо" - 2:0. Чергова ганьба імені Газзаєва

Що саме образливе  в цій ситуації? Відчуття приниження, ганьби, усвідомлення власної безпорадності, паплюження славетного імені та традицій, опущені руки, ноги й носи, очі без вогника, голова без думки? Це вже ми проходили й раніше. Одне лише це вже не судомить, не здіймає цілої бурі негативних емоцій вкупі з мурашками по шкірі, не викликає стійкого бажання залити власне горе оковитою. А ось усвідомлення того, що команда з чемпіонату Молдавії об’єктивно перебігала, переграла, задавила "візитну картку українського футболу", "команду європейського рівня", "колектив, що через рік має виграти Лігу чемпіонів, а цього року – Лігу Європи" апріорі заганяє в глухий кут, вибиває землю з під ніг. Це – абсолютний нуль. Далі – вічна мерзлота. І перегони в аматорському чемпіонаті Київської області.

Газзаєв: "Динамо" програло "Шерифу" за всіма статтями

Переконаний, жодним чином не можна навіть заїкатися про те, що динамівці могли недооцінити суперника, вирішивши здобути максимум завдяки мінімуму. Про належний настрій та мотивацію напередодні зустрічі в унісон говорили динамівські тренери та футболісти. Недооцінки не могло бути й через білоруське фіаско, де справді можна було певною мірою патякати про розслабленість та неналаштованість нашого віце-чемпіона. Зараз же все було по-іншому. Насправді було, а не на папері. Себто на полі.

Тренер "Шерифа": ми заслужено покарали "Динамо"

Справді іменита  команда приїхала в гості до дійсно затурканого супротивника, щоб довести, що вона варта чиїхось надій, сподівань та свого славного імені. І для цього, тобто реабілітації, вона робила все, що могла.

В те, що динамівці  могли "плавити" свого тренера, не вірю за визначенням. По-перше, "плавити"  і Хачеріді – це два взаємовиключні поняття. Це все одно, що фотографуватися на паспорт у повен зріст і в кашкеті. Наш центральний оборонець і без цього грає на рівні другої ліги Молдови. Ви можете собі уявити, що буде, якщо він збереться грати в піддавки?

А по-друге, позбавлятися штучно від тренера нинішній динамівській основі немає жодного сенсу, бо саме цей тренер залучив до обойми саме цих футболістів. Якось не в’яжеться, що Ярмоленко, Попов чи все той же Хачеріді будуть свідомо списувати до архіву головного тренера, котрий цим товаришам всіляко довіряє. Адже зовсім не факт, що наступник Газзаєва продовжить це робити (залучати їх до основи). Радше навпаки.

Так ось, збираюся стверджувати, що "Динамо" в Тирасполі  зіграло на своєму рівні. В свою справжню силу. Саме так. Даруйте, але ось такий у нас зараз хріновий рівень. Налаштуватися серйозно на опонента ми ще не можемо, грати компактно, комбіновано й результативно не можемо вже. На очах команда розвалилася на окремі відгалуження, цілком автономні, навіть незалежні одне від одного.

Частково через травми, а моментами й завдячуючи фатальній ігровій безграмотності лінія оборони варіюється від матчу до матчу, що, певна річ, явно не додає команді зіграності та взаємозамінності. Середня командна ланка, яка в цьому тотальному безладі дійсно могла б мати привабливий вигляд, чомусь виглядає такою ж зарюмсаною, як і задня.

І це знову ж таки дивно. Бо вервечка травм її, тобто цю середню ланку, не викосила. Набір гравців у цьому контексті дозволяє варіювати тактичними схемами та проводити повноцінну ротацію. Чому це не робиться – питання в першу і останню чергу винятково до тренера.

Атакуюча ланка – також достоту збалансована. Якщо вирвати з контексту Шевченка, Ярмоленка, Милевського, Гусєва, то такому набору прізвищ може позаздрити будь-який середняк європейської топ-п’ятірки. Одначе на полі ці прізвища викликають уже навіть не роздратування, а сум та в ліпшому випадку подив, і здатні викликати заздрощі хіба що в нічних клубах столиці України.

Чому так? Знову ж таки, питання до Газзаєва. Хотілося б з цього приводу запитати головного динамівського тренера заразом і про придбаний безпосередньо під єврокубки аргентино-бразильський дует чебурашок, проте свідомо не буду цього робити, бо це удар нижче пояса.

Не відстає  від такого "злагодженого ансамблю" й головний диригент. Рахунок після першого тайму – 0:2, команда "горить" без особливих надій в атаці, а наставник по перерві випускає головного свого реаніматора – глухого (у повному й переносному значенні цього слова) захисника Попова. Це саме того, який травмувався через "перевтому". Перевтома скосила македонця на третьому місяці перебування в Києві. Ось на тлі цього самого виробничого згорання Горан і вийшов рятувати гру в Тирасполі. Краще б вже Парамона...

Тому ще раз  настійливо запитую: хто після всього цього справжній молдованин?

Якщо ви вирішили, що я вчергове пропонуватиму Газзаєву пакувати валізи, то ви цього разу не матимете рації. Такого робити вже в жодному разі не можна. Команда і тренер опустили себе вже настільки низько, що ймовірні поразки від "Іллічівця" чи АЗ не сприйматимуться зі здивуванням чи розчаруванням. Навпаки, перемоги над командами такого семантичного ряду нині здатні викликати навіть моральне задоволення.

"Динамо" зараз застрягло в такій клоаці (даруйте за м’якість), із якої виплутатися зможе лише завдяки наявним футболістам та тренерам.

Нові кадри  - як на полі, так і на тренерській лаві – лише додадуть хворобі запущеного характеру. Розхльобувати все це має нинішня команда. Бо вона самотужки все це заварила. Якщо ж хтось наввипередки чимчикуватиме із напівзатопленого динамівського корабля – лупіть того ногами і незлим, тихим. Бо то будуть не мужчини. Не футболісти (я цього разу не про Ярмоленка). І не тренери (цього разу я про Газзаєва). Якщо ж навпаки – зуміють підвестися і врешті решт вийти з групи – віддамо належне. Не більше, але й не менше. Адже країна має знати не лише власних невігласів, а й своїх матросових.

Про "подвиги" інших наших повпредів в Лізі Європи – "Металіста" та "Карпат" – якось іншим разом. Там також  з похнюпленими носами, без особливих питань та претензій, але ж не від молдован!