О.Адаменко: На Прикарпатті не дотримуються елементарних вимог екологічного законодавства

Дві найбільші зони соціальної нестабільності, що виникли на ррунті екологічних проблем, виразно окреслилися на Прикарпатті — в Калуші й у Верхньому Струтині на Рожнятівщині.

З одного боку, вони нібито чимось і схожі, з другого — кардинально різняться. Втім, серед калушан і напруги особливої немає, яка би, скажімо, виливалася в акції масового протесту. Адже нині на рівні держави йдеться, нагадаємо, про ліквідацію в їхній зоні застарілого екологічного лиха, пов’язаного з нагромадженням відходів калійного виробництва на околицях міста та з просіданням землі на місці колишніх соляних копалень. І вже зроблено перші кроки в тому напрямі й виділено на проведення відповідних робіт перші транші з Держбюджету. Тож у цьому разі голови болять лише в керівників району й області, котрі відповідають за виконання урядових рішень, та в безпосередніх виконавців. Правда, дещо неспокійно жителям прилеглої до райцентру Сівки Калуської, котрих згідно з відомим указом попереднього президента України мають відселяти з нажитих місць. Але наразі їх не чіпають.

Зовсім інша картина — у Верхньому Струтині. Тут екологічних проблем як таких ще немає, зате соціальне занепокоєння через те, що вони можуть виникнути, аж зашкалює. На цю тему «Галичина» вже надрукувала декілька публікацій. Але ще раз повідомимо, що вже добрих півроку жителі цього села активно опираються намірам ТОВ «Карпатнафтохім» розпочати на їхніх землях видобуток солі, необхідної для виробництва хлору та каустичної соди. Люди побоюються, що коли дозволять проводити ті розробки, то матимуть невдовзі такі самі негаразди, які мають їхні сусіди калушани. Проте калуські нафтохіміки не здаються, а шукають обхідних шляхів для досягнення мети... А схожість тих ситуацій у тому, що і в першому, і в другому випадках зацікавлені сторони однаково цілковито ігнорують чи не найперші вимоги державних  нормативних актів, які регламентують порядок чи то ліквідації потенційно небезпечних для людей і довкілля наслідків старих гірничих розробок, чи, навпаки, організацію нових копалень.

Нині чимало говорять про ліквідацію зони екологічного лиха в Калуському районі, виділяють кошти, навіть ведуть певні роботи, — коментує ситуацію академік Української академії екологічних наук, доктор геолого-мінералогічних наук, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Олег АДАМЕНКО, — але наразі тут не зроблено найголовнішого, з чого, власне, й потрібно було починати. Не проведено екологічного аудиту, тобто не обстежено відповідно ту територію до початку будь-яких робіт на ній. Це тим більш дивно, що така вимога — не примха екологів чи інших науковців. В Україні діє «Закон про екологічний аудит», який і передбачає здійснення певної процедури в таких справах. Там, звичайно, ведуться якісь окремі, вибіркові дослідження. Але потрібен комплексний підхід, за якого оцінюють стан кожного компоненту місцевості — геологічного середовища, рельєфу, ґрунтів, підземних і поверхневих вод тощо, аби знати, яка екологічна ситуація на цій території.

По-друге, треба провести так званий ОВНС — оцінку впливу тих робіт на навколишнє середовище. Аби визначити, по можливості якомога точніше спрогнозувати, як зреагує довкілля на них. Що насправді станеться, скажімо, якщо Домбровський кар’єр через кілька років буде заповнений водою?

У проекті спеціалістів львівського «Гірхімпрому», приміром, стверджується, що ніякої загрози від того не буде, що жодного засолення місцевості не відбудеться. Що то фальшива тривога, оскільки, мовляв, коли наповненість басейну сягне максимальної позначки у 295 метрів, важкі шкідливі речовини тих розсолів осядуть на глибини, а над ними утвориться 18-метрова товща прісної води. Вона хоч і переливатиметься через край, але шкоди для довкілля від неї не буде. То, може, ліпше нічого не робити, а лише ліквідувати тріщини на дамбах кар’єру? До речі, це нині роблять, і то єдине, що можна і треба там робити.

Але ж думка львів’ян — то лише окрема позиція окремої організації. Тим часом є й інші погляди на проблему — зокрема докторів наук з ІФНТУНГу, НАНУ, інституту проблем національної безпеки при РНБО. Та не треба думати-гадати, що буде, а необхідно просто виконати ОВНС, як того вимагають відповідні законодавчі нормативи України. І тоді відразу стане зрозуміло, що врешті-решт вийде в результаті втілення в життя того чи іншого проекту. А так проект нібито виконують, сотні мільйонів туди вкидають чи збираються вкинути, але головного, базового, не зроблено. Тож працюють там, по суті, наосліп.

Те саме стосується й намагань розпочати розробку солей у Верхньому Струтині на Рожнятівщині, які залягають на глибинах 800 — 1000 метрів. Тієї сировини там величезні запаси, й ініціатори проекту хочуть шляхом вилуговування (вимивання) розчиняти їх під товщею землі й подавати на поверхню, а відтак трубопроводом транспортувати на переробку до Калуша. Але нічого дивного, що ці наміри виглядають простим людям вельми страхітливо. В Калуші нафтохіміки нашкодили, залишивши купи відвалів від солевидобутку, 10 мільйонів тонн так званих хвостів, які містять калійні сполуки, а тепер і Рожнятівщині хочуть завдати такого самого клопоту, думають вони. І правильно мислять люди. Бо чому, скажімо, спершу не переробити на потрібну сировину відходи в Калуші, що обійшлося б значно дешевше? Для чого знову залазити в надра і плюндрувати природу?

Але чи справді нашкодить довкіллю й жителям Верхнього Струтина той проект, достеменно ніхто не знає — ні його ініціатори й розробники, ні представники сільської й районної влади, ні наші чи львівські науковці, яких залучили до якихось там вибіркових теоретичних  обстежень. Бо досі на території, на якій збираються налагодити новий солевидобуток, не проведено ні екологічного аудиту, ні ОВНС, ні незалежної наукової експертної оцінки, яка в такому разі теж обов’язкова. Тим часом саме результати цих досліджень якраз і засвідчили б, якою може бути загроза від розробки родовища для довкілля й людей і чи то взагалі становитиме якусь небезпеку. А може, нічого страшного й не станеться від солевидобутку на Рожнятівщині. Може, ніхто з селян і не відчує того, бо скільки в області, скажімо, не розробляють нафтових родовищ, скільки всього за десятиліття не випомпували звідти, наразі немає жодних негативних наслідків, бо, очевидно, з самого початку там зробили все правильно. І якби відповідні наукові дані щодо Верхнього Струтина були, то, може б, і соціального конфлікту довкіл села не існувало.

Словом, потрібно по-науковому підходити до таких важливих справ, а не як-небудь. І треба врешті-решт виконувати законодавчі вимоги, в чому мають бути зацікавлені й самі виробничники, і представники влади. інакше добра з такого ігнорування не буде нікому.

P.S. Поки цей матеріал готувався до друку, до ІФНТУНГу надійшов лист від Рожнятівської РДА з проханням виконати «незалежне наукове дослідження та обґрунтування можливих геологічних і екологічних наслідків розробки» Верхньострутинського родовища. Науковці університету нафти і газу, до речі, єдині в області, що мають ліцензію на екологічний аудит. А розмову з О. Адаменком навколо порушених у цій публікації проблем продовжимо в «Галичині» надалі.