Найбільший ярмарок Східної Європи — форум видавців спакував свої валізи

Найстаріша книжкова виставка України і найбільший ярмарок Східної Європи — форум видавців у Львові спакував свої валізи.

Його численні гості повернулися додому: діляться враженнями, хваляться придбаними видавничими новинками та цікавими знайомствами. Уже всімнадцяте цей захід доводить, що українці люблять читати, спілкуватися зі своїми улюбленими авторами та просто купувати книжки. І цього року відвідувачі книжкового свята раділи довгоочікуваним прем’єрам, гостям, перформансам, концертам, тренінгам, дискусіям. Як зазначили організатори, побільшало різноманітних акцій та місць їх проведення, хоча все ж було тісно, і часом, щоб таки придбати бажану книжку, треба було простояти в чималих чергах, а щоб отримати автограф автора — і поготів. «В цьому році все пішло ще неорганізованіше, аніж завжди», — зізналася президент ГО «Форум видавців» Олександра Коваль. Проте попри організаційні прорахунки кожен відвідувач форуму отримав те, заради чого їхав.

Буря починається із затишшя

15 вересня у рамках форуму стартував п’ятий Міжнародний літературний фестиваль. Коли того дня я приїхала до Львова, в повітрі витали лише здогадки про велике книжкове свято, яке розпочалося 16-го і завершилось 19 вересня. До Палацу мистецтв — незмінної локації дійства (організатори вже не один рік говорять про потребу великого експоцентру) зносили чимало пакунків, і хоча всі вони були обгорнуті папером, неважко було здогадатися, що це найбільший скарб людства — книжки. До речі, на цьогорічній церемонії відкриття книжкового ярмарку міський голова Львова Андрій Садовий вручив президентові форуму Олександрі Коваль ключі від нового приміщення на 240 квадратних метрів. Можливо, вже наступного року книжковий ярмарок переїде на Валову вулицю.

На 17-й форум приїхало 17 спеціальних гостей. «Це так збіглося, ми спеціально не підбирали, аби ці числа були однаковими», — пояснила Олександра Коваль.
Ще одна специфічна особливість — цього року до Львова на книжкове свято не приїхав Президент України Віктор Янукович. Минулих років перші особи країни завжди були, і, як усі, купували книжки. Відсутність глави держави пояснили пізнім запрошенням. Олександра Коваль наголосила, що форум — це територія свободи, на яку нікого особисто не запрошують, бо вхід для всіх вільний.

Книгарня за одну гривню

Окрім радості від купівлі книг та зустрічі з давніми знайомими, обговорювали проблеми українського книговидавництва та шляхи подолання видавничої кризи. Письменник Володимир Яворівський наголосив, що найбільшою проблемою є розповсюдження, адже навіть «до районного центру книжка не доходить, не те що в село». Як зазначив заступник голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України Анатолій Мураховський, порівняно з аналогічним періодом торік тиражі українських книг зменшились на 6 млн.
700 тисяч примірників. «Є експансія нелегально ввезеної літератури, що підриває основи українського книжкового ринку. Ми не проти, щоби в Україні поширювалася література інших країн, але хотілося б, щоб імпорт книжки був усе-таки прозорим. Тому наразі розглядаються варіанти впровадження маркування книжкової продукції», — наголосив він.

«На жаль, поки що мовою книжки не говорить центральна влада: змінюються обличчя, змінюються посади, але не змінюється ставлення до книги», — виголосив президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін. Та все ж таки львівська влада намагається підтримувати книгу українських видавництв різноманітними способами, і навіть доволі оригінальними. «Підтримуємо підприємців, які мають намір відкривати книгарні для реалізації українських книжок, внесок міської ради — це фактично безплатна оренда приміщень — одна гривня на рік», — зазначив речник міського голови Львова Остап Процик.

Президент ГО «Форум видавців» Олександра Коваль наголосила, що перспектива українського видавця залежить від українського читача. і, напевно, українці таки люблять читати, і хто б там що не казав, книга таки входить до їхнього споживчого кошика. Як підтвердження цього процитую те, що почула у форумівському натовпі: «Таке враження, що в нашій країні мріють лише про одне — читати».  

17 найкращих видань

Серед численних книжок, представлених на торгових стендах, завжди важко вибрати потрібну, якщо, звісно, заздалегідь не знати, яке видання справді хочеться мати. Варіантів допомоги на Форумі чимало: літературні презентації, дискусії, авторські зустрічі, а також конкурс «Найкраща книга форуму». Він проводиться з 1994 року і це чи не єдиний фаховий книжковий конкурс в Україні. Його призовий фонд — 50 тисяч гривень. Цього року переможців обирали  з-понад 300 книжок-учасників від 65 видавництв. Володарем гран-прі стала книжка Галини Тихобаєвої, ірини Криворучко. «Соломія Крушельницька. Міста і слава». Львів: Апріорі, 2009. Також визначили, що теж символічно, 17 найкращих книг, серед них, звісно, володар гран-прі, а також: «Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей». Київ: Дух і Літера, 2009; «Україна на стародавніх картах. Середина XVII — друга половина XVIII ст.» Київ: ДНВП «Картографія», 2009; Ярослав Кравченко. «Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен». Київ: Майстерня книги, Оранта, 2010; Володимир івасюк. «Музичні твори (до 60-річчя від дня народження)». Чернівці: Букрек, 2009; Григорій Сковорода. «Повна академічна збірка творів/За ред. проф. Леоніда Ушкалова». Харків: Майдан, 2010; Мирослав Маринович. «Вибране у 6 томах». Львів: Видавництво УКУ, 2010; Андрій Содомора. «Сльози речей: Новели, образки, медитації». Львів: Піраміда, 2010; «Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937—1938 рр.». Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2010; «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944—1948 рр.». Львів: Піраміда, 2010; «Енциклопедія Львова». Том 3. Львів: Літопис, 2010; Єжи Фіцовський. «Регіони великої єресі та околиці» / Пер. з польської Андрія Павлишина. Київ: Дух і Літера, 2010; «Рух опору в Україні: 1960-1990. Енциклопедичний довідник». Київ: Смолоскип, 2010; «Україна. Антологія пам’яток державотворення,

Х—ХХ ст. у 10 томах». Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008—2009; Баттіста Мондін. «Онтологія і метафізика». Жовква: Місіонер, 2010; Іван Малкович. «Все поруч». Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010; Олена Апанович. «Козацька енциклопедія для юнацтва». Київ: Веселка, 2009.

Спеціальні відзнаки за вагомий  внесок у становлення та розвиток українського книговидання вручили у таких номінаціях: «найкращий автор» — Василь Шкляр, «найкращий журналіст» — Кость Родик, «найкраще видавництво» — книжковий «Клуб сімейного дозвілля», «найкраща книгарня» — книгарня «Є», «найкращі ЗМІ» — «Кореспондент».
 
Книжкова столиця переїде до Львова

Одна із прикмет форуму — пощастить, якщо познайомитесь та навіть поспілкуєтесь зі своїм улюбленим письменником. Одразу зазначу, що щасливчиків хоч відбавляй, адже важко не зустріти тут цікавих авторів, які теж «полюють» за омріяними книжками. «Галичині» та її читачам теж пощастило, адже поспілкувалися ми з Віталієм та Дмитром Капрановими (письменники, засновники київського видавництва «Зелений пес»), які були доступними для всіх: впродовж усіх днів форуму вже традиційно продавали та підписували книжки.   

Які новинки видавництва «Зелений пес» привезли цього року на форум?

— Свою нову книжку «Кобзар 2000» — перевидання тієї, що  в 2000 році, потім додалася і та, що в 2005-му, тепер ми дописали ще нових 400 сторінок і вийшло разом 880, такий собі товстелезний том, який пропонуватимемо відвідувачам форуму, а потім вже і всім читачам, — сказали брати Капранови. — Друга наша новинка — це роман Ірини Вільде «Сестри Річинські», який не перевидавали вже майже 50 років, за нього вона отримала Шевченківську премію і після того, коли його прочитали уважно, то схаменулися і припинили видавати. Цей роман описує Україну початку радянського періоду такою, як вона була. Ще ми привезли книжку Лідії Чарської «Князівна Джаваха» — це її найбільш відомий роман, а також «Щоденник сотника Устима» — військові мемуари людини, яка воювала на Кавказі у складі українців-добровольців частини УНА—УНСО. Валерій Бобрович, відомий також як сотник Устим, пише як воно було насправді. Це військова мемуаристика — дуже рідкісний для України жанр.

Всі ці новинки будуть в івано-Франківську буквально за два тижні, ми беремо на себе це зобов’язання перед іванофранківцями, яких дуже любимо.

А як читачі ви вже щось пригледіли для себе?

— Ми обов’язково купимо своїм дітям сіквел «Тореадори з Васюківки», який написав Андрій Кокотюха — це продовження історії, яку вигадав Всеволод Нестайко.

До речі, цього року дуже мало новинок, тому ті прем’єри, які були, ми вже звісно маємо і прочитали: і Шкляра, і Забужко. Безперечно, придбаємо нову книжку Марії Матіос, бо це завжди цікаво. Але ми дочекаємося, поки Марічка приїде, щоби взяти у неї автограф,  у нас така традиція.
Багато все-таки видавництв, людей, знайомих, як завжди сюди везеш валізу з речами, назад — валізу з книжками.

Як видавці проаналізуйте видавничу справу в Україні та стан української книжки.

— Це можна сказати одним словом, але воно буде нецензурне, якщо ж сказати двома, то — дуже погано. Минулого року ще всі видавці жили на своїх «жирових запасах», ще була можливість видавати книжки. Торік ми до Львова привезли 10 новинок, цього року — п’ять. І у всіх така ж історія, тобто новинок вкрай мало. Головна біда: припинили видавати ризиковану літературу — молодих нерозкручених авторів, нові проекти, тому що немає грошей на ризик, а є лише на перевірених авторів, лише на хіти.

Що означає форум для вас?

— Це новий рік, старт нового книжкового сезону, ми сюди їдемо, тому що тут можна зустріти людей, з якими живеш в одному місті, але ніде не бачиш, окрім як на форумі.

Щороку 23 квітня, у Всесвітній день книжки, ЮНЕСКО оголошує нову книжкову столицю, 2012-го це буде Єреван, нині це Любляна. Львів є нині книжковою столицею України де-факто, і тому ми вийшли з ініціативою до місцевої львівської влади, написали відкритого листа, щоби 2014 чи 2015 року висунути його на це звання, і зафіксувати в такий спосіб в усьому світі книжкові позиції не лише Львова, а й всієї України. Ми розуміємо, що для цього не вистачить зусиль лише Львова чи центральної влади, повинні об’єднатися інтелігенція, письменники, читачі. Наше завдання — імідж України. Львів є лідером у книжковій галузі країни, тож підтримаймо його всі разом для того, щоб довести, що українці вміють не лише головою по м’ячеві бити, а й читати книжки, а головне — розуміти, що там написано.

Секс, про який знає священик

Найбільший ажіотаж та надмірне зацікавлення викликала книга спеціального гостя форуму — польського священика Ордену братів менших капуцинів Ксаверія Кнотца «Секс, якого не знаєте. Для подружніх пар, які люблять Бога». Книга вийшла друком у львівському видавництві «Свічадо» накладом 10 тисяч примірників. Половина його — п’ять тисяч — розійшлася блискавично. Це видання обговорювали практично всюди, одну думку навіть процитую: «Ця книжка є набагато цікавішою, аніж її обкладинка. Обкладинка сенсаційна, а зміст містить ще більше сенсаційної інформації».

Тема книжки народилася під час реколекцій, які отець уже впродовж десяти років проводить з подружніми парами, відповідаючи на їх численні запитання. Автор висвітлює згідно із вченням Церкви складні питання, пов’язані із сексуальністю в подружньому житті, він наголошує, що віруючі — це нормальні люди, які так само, як інші, живуть статевим життям.

«Я розповідаю у цій книжці про те, яку причетність має секс до Бога. Бо найчастіше є так, що люди переконані, що секс і Бог взаємно виключають себе, що ці дві сфери не мають нічого спільного, що секс обговорюють у приватному житті, а Господь Бог мешкає в церкві. І тому так важливо погодити дві великі енергії», — каже отець Кнотц. Основний меседж праці, як зазначив сам автор, — Бог любить вашу сексуальність.  

На провокаційне запитання із зали: «Ви священик-монах, що ви знаєте про секс?», він відповів: «Даю вам можливість відчути себе вищим за мене, бо власне в кінцевому результаті йдеться про те, щоби ви були щасливішим у своєму житті, а я своє життя веду по-своєму».

Література як коханка

Особливим гостем цього року був один із найпопулярніших письменників сучасної Польщі Януш Леон Вишневський. До 17-го форуму у видавництві «Махаон-Україна» вийшли друком перекладені на українську його дві книги — світовий бестселер «Самотність у мережі» та «Аритмія почуттів». Як зазначив письменник, це для нього велика радість. Він зізнався, що приїхав безпосередньо відкрити для себе Львів, про який йому так багато розповідали виселені звідси учителі й професори.

Януш Вишневський, як сам каже, насамперед є науковцем, адже має наукові ступені з фізики, хімії, інформатики та економіки, а вже потім письменником.

«Ніколи в житті не думав, що буду писати книжки. Мій науковий фах допомагає писати книжки, а не навпаки...

Я порівняв би науку із жінкою, яку маю, а літературу — з коханкою, з якою буваю. Як кожен чоловік, вірю, що коханка нічого не знає про дружину, а дружина тим більше нічого не знає про коханку, а коли довідається, я обіцятиму, що то було востаннє, і, звісно, збрешу, як кожен справжній чоловік!», — каже  автор. Він  також пообіцяв, що в майбутньому в його книжках з’являться українські жінки, адже вони дуже вродливі. Що ж спонукало науковця стати письменником і написати його перший сенсаційний роман «Самотність у мережі», який перекладено на 12 мов світу? Вишневський люб’язно все пояснив: «Я не йшов дорогою написання книжок, але 1997 року певна жінка зробила мені велику прикрість і мені стало так сумно, що я не міг собі дати ради. Можна було піти до психіатра, заплатити йому великі гроші й виговоритися, але я люблю розмовляти про це вночі, коли лікарські кабінети зачинені. і це було причиною взятися за написання книжки — самому собі до електронної скриньки, будучи в смутку і проти смутку. Так з’явилася «Самотність у мережі», яку писав упродовж трьох років без жодних сподівань на видання. Жодне видавництво не підганяло мене до завершення, інколи я писав одне речення впродовж трьох місяців, інколи три розділи упродовж трьох днів. Писав цю книжку в літаках, на пляжах, у кафе, в своєму кабінеті. Але не вірив, що знайдеться в Польщі видавництво, яке видасть перший твір автора, котрий не має жодної літературної біографії».

І наостанок зізнався: «Можливо, це страшно, але я пишу книжки лише для себе, заради власних гарних емоцій», і наголосив, що його книжки — це проект втілення мрії.

Організатори форуму зробили все можливе для того, щоби персона Януша Вишневського була доступною для всіх, хто прагне поспілкуватися з автором, потиснути йому руку чи підписати його книги. Щодо роману «Самотність у мережі» в українському перекладі, то він має не менший попит, аніж його автор, адже вже в перші дні книжку розкупили.

Корона Львова

Незважаючи на те, що українське книговидавництво переживає не найкращий свій період, все ж на форумі було достатньо презентацій, щоб зацікавити різного читача. Зі свіжими виданнями приїхали Юрко Іздрик («АМтм»), Сергій Жадан («Ворошиловград»), Марія Матіос («Вирвані сторінки з автобіографії» та україно-російська «Солодка Даруся»), і навіть перший президент України Леонід Кравчук («Одна Україна, єдиний народ»)... І це, звісно, не повний перелік.

Хтось назвав форум найбільшою та найяскравішою перлиною у короні численних дійств, що відбуваються у Львові, а її блиск створювали Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Володимир Неборак, Іван Малкович, Андрій Курков, Андрій Кокотюха, Михайло Слабошпицький і, звісно, молоді івано-франківські автори, які теж мали можливість спрезентувати свою творчість та модерувати авторські зустрічі своїх колег — це Василь Карп’юк, Мирослав Боднар, Роман Малиновський.

Ось і завершився улюблений і традиційний форум, на який поціновувачі книжок чекають цілий рік. Він зібрав на своїй території вільного інтелекту понад 50 тисяч відвідувачів, а за всю свою історію — понад півмільйона. Отже, до зустрічі наступного року, час відкладати гроші на майбутні літературні новинки.