Пісні «Червона рута» - 40 років

13 вересня 1970 року 21-річний студент Чернівецького медінституту Володя Івасюк виконав власну пісню «Червона рута» у прямому ефірі телепрограми «Камертон хорошого настрою», що транслювалася на всю Україну.

Володимир Івасюк три роки присвятив роботі над цим твором. Розпочалося ж усе зі збірника коломийок відомого українського фольклориста та етнографа Володимира Гнатюка.

Івасюку було 18 років, коли у батьківській бібліотеці він знайшов цю книгу, а в ній – назву квітки – «черлена рута», пише «Високий замок».

«Це був 1967 рік, – розповіла головний зберігач фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка Наталія Мороз. – Володя зацікавився незвичною назвою, але нічого більше про це не знав. А в 1969 році разом із батьком, письменником Михайлом Івасюком, поїхав у фольклорну експедицію в село Розтоки Путильського району Чернівецької області. Там від місцевих гуцулів почув легенду про таємничу квітку. За нею, рута рідко квітне червоним цвітом – в ніч на Івана Купала, та й то на коротку мить. Але дівчині, якій пощастить знайти й зірвати ці чарівні пелюстки, випадає щастя своєю вродою зачарувати хлопця. Івасюк довго шліфував свій текст, переробляв, дописував».

Зберігся один з перших варіантів пісні:

«Ти не смійся хоч раз,
Не кажи, що забула,
А згадай про той час,
Як ти мавкою була.

Що ночами в лісах
Ти чар-зілля шукала,
Що з вітрами, як птах,
Ти колись розмовляла.

Бачу я тебе в снах
У дібровах зелених.
По яких же шляхах
Ти вернулась до мене?»

Спочатку Володимир Івасюк планував, щоб «Червона рута» стала піснею-баладою. Згодом передумав – твір виходив розтягнутим. Етнографа Володимира Гнатюка композитор називав «хрещеним батьком» своєї пісні.

До 1970 року Івасюк повністю завершив роботу над «Червоною рутою». І запланував, аби дебют пісні відбувся у виконанні його хороших друзів – ансамблю «Смерічка» під керуванням близького товариша Левка Дутківського.

«То було літо, – пригадує народний артист України Левко Дутківський, – і учасники ансамблю, а це були в основному студенти Вижницького училища прикладного мистецтва, роз’їхалися на канікули. І я порадив Володі зробити два варіанти «Рути»: авторський і у виконанні солістів «Смерічки» Назарія Яремчука та Василя Зінкевича. 13 вересня 1970 року «Червону руту» заспівав сам Володя з молодою викладачкою Чернівецького педучилища Оленою Кузнєцовою. А вже у жовтні того ж року пісню виконала «Смерічка» на сцені Чернівецької філармонії. Потім «Рута» звучала на всіх концертах ансамблю – де б ми не виступали. На той час «Смерічка» була популярною, а її солісти Яремчук та Зінкевич були улюбленцями жіночої публіки. Ми майже два роки, як нині кажуть, «розкручували» «Руту».

Дутківський зізнається, що думав, що ця пісня може здобути таку популярність. Мені більше припала до душі його друга пісня – «Водограй». А сам Володя, до речі, коли написав «Руту», планував зав’язувати з музикою і більше часу присвячувати навчанню в медінституті...

Колишній Союз «Рута» заполонила у 1971 році – після того, як Назарій Яремчук, Василь Зінкевич та Володимир Івасюк виконали її на телефестивалі «Пісня-71».

Після успішного всесоюзного дебюту «Червоної рути», це словосполучення стало надзвичайно популярним. А головне – українську пісню співав весь Союз!

Через рік після того, як прозвучала «Червона рута», в Яремчі був відзнятий однойменний музичний фільм у головних ролях із Софією Ротару та Василем Зінкевичем. Після нього Ротару почала свою творчу кар’єру, і її чоловік Анатолій Євдокименко створив для дружини ансамбль «Червона рута». У репертуарі «Смерічки» ця відома пісня була до кінця 70-х. У ці ж роки «Червону руту» почала виконувати і Софія Ротару.