Як прибрати світ і зокрема Україну і хто має це робити?

Хто не нарікав в Україні на гори сміття у лісах, парках, на пляжах і полонинах? Хто не спостерігав за тим, як компанія шашличників, вибравши єдине чисте місце на природі, залишає його спаплюженим?

Як прибрати світ і зокрема Україну і хто має це робити?

Гостем Бі-Бі-Сі був еколог Євген Дикий, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Центру екологічного моніторингу та біорізноманіття Національної Академії Наук України.

Бі-Бі-Сі: Куди особисто ви викидаєте сміття, чи сортуєте його, віддаєте папір на макулатуру?

Євген Дикий: На превеликий жаль, я в цьому плані мало чим відрізняюсь від більшості киян. У моєму дворі, щоправда, є контейнери для роздільного збирання сміття. Стоїть контейнер для пластикових і скляних пляшок та іншого “сухого” сміття, поруч інший контейнер для різних харчових відходів і “вологого” сміття. У ці два контейнери я своє сміття і розподіляю. А так, спеціально опікуватися долею батарейок чи енергозберігаючих лампочок, відверто кажучи, руки не доходять.

Бі-Бі-Сі: Філософське питання: чисто там, де прибирають, чи чисто там, де не смітять?

Євген Дикий: Радянське гасло “чисто там, де не смітять” взагалі дуже типове для тоталітарної ідеології. Воно наче перекладає на громадянина ті проблеми, які мають вирішувати державні органи або органи місцевого самоврядування, певні спеціалізовані підрозділи. Таким чином, людям кажуть, що вони начебто самі неправі і винні. А насправді сміття, це, даруйте за таке порівняння, такий же атрибут нашого життя, як відходи, які з’являються після перетравлення їжі.

Давайте подивимось, що таке сміття з точки зору фізики? Є таке явище як ентропія і другий закон термодинаміки. Ентропія зростає, тобто в будь-якій природній системі зростає невпорядкованість. Ми з вами - впорядковані організми, але для того, щоб це підтримувати, ми перетворюємо велику кількість їжі на зовсім невпорядковані органічні відходи. Те саме із цивілізацією: для того, щоб підтримувати високу організацію у вигляді будинків, купи працюючої техніки, ми змушені постійно переводити матерію із добре організованого стану в хаотичний. Це процес, якого неможливо уникнути.

Бі-Бі-Сі: Наскільки великою є проблема засміченості для України, зокрема забрудненість Криму та моря?

Євген Дикий: Це дуже велика проблема, насправді вже планетарного масштабу. Річ у тім, що в Атлантичному та Тихому океанах океанографічними дослідженнями виявлені величезні, так звані, сміттєвороти. Уявіть собі таку картину: величезна купа пластикового сміття несеться по морю і, звичайно, не тоне. Це сміття циркулює згідно з океанськими течіями та вітрами, накопичується, і зараз це місце вже нагадує Саргасове море. В океанах виявлені величезні поля, де роками концентрується сміття, колами плаває по замкненим течіях, утворюючи плавучі острівці. При цьому масштаб цього явища такий, що їх вже видно на супутникових зображеннях. Що робити з цією проблемою невідомо, бо просто збирати – це вартість бюджету якої-небудь нормальної європейської країни.

Бі-Бі-Сі: Наші слухачі кажуть, що зараз берег Чорного моря буквально потопає у смітті, і все важче знайти місце для відпочинку. Чому влада, яка твердить, що переживає за людей, не може навести лад у цій ситуації?

Євген Дикий: Тому що це нічим їй не загрожує. Взагалі будь-яка влада починає щось робити для людей тільки тоді, коли вже не може не робити. Ця проблема, за великим рахунком, громадськість мало турбує, крім тих населених пунктів, біля яких влаштовують сміттєзвалища. Якщо ми говоримо про кримські пляжі, то, насправді, майже всі відпочивальники самі викидають сміття там, де не слід. Тому після цього качати права і вимагати від влади, щоб за ними регулярно прибирали – у більшості все ж таки совісті не вистачає. Єдине, що можна було б покращити на кримських пляжах (без введення жорстких штрафів за викидання сміття у спеціально відведених місцях) - це облаштування тих самих місць, куди треба викидати сміття.

Бі-Бі-Сі: А яка взагалі відповідальність, якщо людина, наприклад, плює насіння в пісок або залишає там лушпиння від кавуна?

Євген Дикий: На сьогодні – нічого їй за це не буде. Законодавством за це відповідальності не передбачено. Звичайно, якщо поруч буде проходити міліціонер, то він може вам зробити зауваження, так зване попередження. Це власне все, чим ви ризикуєте.

Бі-Бі-Сі: Кілька наших слухачів написали, що вони іноді роблять зауваження тим, хто смітить, а на них лише зляться у відповідь. Виходить, що активісти, які б хотіли щось змінити, просто не мають шансу на чиюсь підтримку?

Євген Дикий: Тут, я гадаю, Україна не є винятком. В інших країнах розвинена свідомість з приводу сміття теж формувалась не без введення серйозних штрафів. З одного боку, була активна пропаганда неурядових “зелених” організацій, але водночас були і відчутні штрафи. І тільки все разом давало якийсь більш менш помітний ефект.

Бі-Бі-Сі: “В багатьох невеликих містечках централізований збір сміття взагалі не організований, - говорить слухач Бі-Бі-Сі. – Тому і виникають у ярах, на берегах річок звалища, інакше як бути людям? Я спочатку спалював, потім врешті-решт ми створили вуличний комітет: скидаємось по 5 гривень, і тепер раз на місяць у нас вивозять сміття.”

Євген Дикий: Намічено правильний шлях, бо за вивезення сміття хтось має платити. На такі кумедні ціни, як ви назвали, 99,9% громадян України погодились би. До речі, коли ми платимо комунальні податки в містах, то туди вже включено вивезення сміття і подальше з ним поводження. І ми в містах платимо набагато більше, ніж по 5 гривень на місяць. Загалом шлях має бути таким, що потрібно робити переробку сміття прибутковим бізнесом, як в Євросоюзі, та навіть у Східній Азії, де цей бізнес активно розвивається.

Бі-Бі-Сі: На сайті один із наших слухачів дописує, що сьогодні проблема переробки сміття в Україні нікого не цікавить, ніхто не хоче вкладати кошти. Отже, що відбувається з переробкою сміття сьогодні?

Євген Дикий: В Україні її майже немає. Тут потрібно розуміти, що переробка сміття і спалення сміття – це абсолютно різні речі. В Україні на сьогодні немає жодного сучасного сміттєпереробного заводу. Є декілька напівкустарних цехів, зокрема, деякі найбільш просунуті фірми, “Оболонь”, наприклад, зробили цехи, що переробляють окремі відходи. Але в масштабах країни у нас основна маса сміття просто звалюється на сміттєзвалища. І цих сміттєзвалищ в Україні 3 600. Вони займають 6 200 гектарів – така територія родючих українських земель відведено під сміття. При цьому наступного року планується ввести в експлуатацію ще 456 таких полігонів, площею півтори тисячі гектарів. Тобто, кожного року додається ще таких півтори тисячі гектарів, які вилучаються з нормального життя, економіки та екології.

Натомість нам пропонують так звані національні стратегічні проекти України, в які планується залучати іноземні інвестиції, їх скоро будуть розглядати у Кабміні. Там в тому числі йдеться про створення від 10 до 20 потужних, підкреслюю, сміттєспалювальних заводів. Спалення однієї тонни сміття має наслідком викид в атмосферу від 4 до 8 тис. кубометрів токсичних газів.

Бі-Бі-Сі: Але багато екологів твердять, що є нові технології для сміттєспалювальних заводів, які дозволяють спалювати сміття в центрі будь-якого великого міста, чому цих технологій ще немає в Україні?

Євген Дикий: Ці технології не доїхали до України, саме через те, що вони дорогі. Західна Європа зараз вже насправді відмовляється від спалення сміття. Є підстави робити висновки, що ось ці заводи, які ще не вичерпали свої ресурси, але які закривають в Європі з екологічних міркувань – саме їх збираються “впарити” Україні, задешево.

Сміттєпереробні заводи у нас не будують, бо вони потребують величезного капіталовкладення на початковій стадії – порядку 80-100 мільйонів євро стартової інвестиції. Україна точно не зможе такі гроші вкладати, але може розглядатися варіант з приватними інвесторами. Бо потім ці інвестиції багатократно компенсуються. В Україні утворюється близько 11 млн. тонн сміття в рік, і його переробка – золоте дно. Але ці інвестиції окупляться не відразу, а за 10-15 років.

В таку нестабільну країну як Україна не хочуть вкладати гроші, якщо термін окупності більше, ніж 5 років. І от тут ситуацію могла б вирішити держава, зробивши дві речі. По-перше, ввести вищу ставку податку на те сміття, яке вивозиться в містах. По-друге, звільнити від податків ці самі сміттєпереробні заводи на перші 5 або 10 років. Це могло б привернути увагу інвесторів.

Бі-Бі-Сі: Наш слухач пише про проблему штрафів за викидання сміття, що влада ігнорує законодавство, яке зобов’язує штрафувати від 340 гривень і вище тих, хто смітить. Це стосується не тільки перехожих, що смітять на вулиці, але й кафе, магазинів, біля яких цілі звалища сміття.

Євген Дикий: Пересічного громадянина оштрафувати майже нереально. От якраз підприємства, кафе, магазини, хоча б теоретично, можна оштрафувати. Але ж викидають зазвичай не на очах в усіх. Тому потрібно зловити безпосередньо в момент викидання, скласти адміністративний протокол, подати його до суду і тоді можливий штраф. Реально я з такими випадками не стикався жодного разу.

Бі-Бі-Сі: Занадто багато негативу у цій темі, чи є щось позитивне?

Євген Дикий: З позитивом важко, який може бути позитив, якщо тільки 3% сміття в Україні на сьогодні переробляється. 97% просто складується. Зараз дійсно є нагода, щоб зробити крок для вирішення цієї проблеми. Скоро будуть ухвалювати новий податковий кодекс: позитивом є те, що в ньому передбачений податок на сміття, він є окремим розділом. Але коли подивишся ставки податку, стає зрозуміло, що це трошки несерйозно. За “малонебезпечні” відходи – 2,5 гривні за тонну сміття. За помірно небезпечні – 6,4 гривні за тонну.

Тут же є цікава примітка, яка показує під кого цей кодекс зроблений, і на кого зараз взагалі працює держава. За вивезення малонебезпечного сміття з гірничо-видобувних підприємств – 25 коп. за тонну. Тобто власники гірничо-видобувних підприємств, які утворюють цілі гори сміття, мають платити ще в 10 разів менше, ніж пересічний громадянин. Тому при таких ставках звичайно буде невигідно вивозити і переробляти сміття. Якщо зараз хоча б в 10 разів підвищити цю ставку, це було б дуже серйозним стимулом для будівництва сміттєпереробних заводів.