Більшість дітей незалежно від віку відвідує школу без надмірної охоти

«Хочеш до школи?» — питаю сусідського Сашка, якому цього року йти у перший клас, і одразу чую у відповідь: «Ні».

Більшість дітей незалежно від віку відвідує цей храм знань без надмірної охоти. Причини цього мають психологічний характер, адже підготовка до школи — не лише укомплектований шкільним приладдям портфель, а й щира цікавість пізнавати нове.

Навчальний рік повинен починатися зі слова «хочу», а не з такого звичного «треба», тим паче, що дошкільняткам ще невідома суть останнього, адже світ сприймають через свої бажання. Тому батьки повинні зробити все для того, аби відвідини школи стали для них бажаними, а «Галичина» розповість як цього досягти.

Перше, що відбиває охоту йти до школи, — страх. І часто в цьому винні саме батьки. Адже малюк неодноразово чує від них, що школа — це не садок, там треба більше старатися, вчитися, там ставлять оцінки за знання, тому, зрозуміло, він починає підсвідомо боятися цих змін та «покарань» за неуспішність. Отже, порада номер один — своїх рідних першокласників найкраще привчати до самостійності у формі гри, а за невдачі ні в якому разі не влаштовувати скандали, не жадати від них неможливого, тоді в школі вони обов’язково всього навчаться.

З початком нового шкільного етапу зміниться і розпорядок дня першачків. Найкраще привчати дітей прокидатися раніше поступово: будити школярика треба спокійно, лагідно та з усмішкою. Після щоденних ранкових турбот — поживний сніданок, в школу теж треба зготувати щось смачненьке — бутерброд, фрукти тощо. І ще одна порада — важливо привчити дитину звечора збирати портфель. Випроваджуючи своє чадо за поріг, обов’язково побажайте гарного дня та успіхів у школі.

Після уроків не змушуйте дитину одразу сідати за виконання домашніх завдань. Фахівці стверджують, що повноцінний відпочинок має тривати не менше півтори години. Уроки найкраще виконувати з 15.00 до 17.00. І найголовніше — не робіть замість неї завдань та не підказуйте готових рішень, лише перевіряйте, чи правильно вона зрозуміла пройдений матеріал.

З початку нового шкільного періоду в житті дитини батьки намагаються одразу розвивати їх таланти — записувати в численні гуртки, секції, спеціалізовані школи. А з цим не варто  поспішати, спочатку з’ясуйте, чи вистачить у вашого школярика сил та часу на таку позашкільну діяльність.

Вважливо виробити режим: лягати спати потрібно в один і той же час. Запам’ятайте: у першій чверті дитина повинна спати не менше 10—11 годин, потім час сну можна скоротити до дев’яти—десяти годин.

Підсумовуючи свої поради на перший клас, наголошу вслід за психологами, що ніколи не лякайте своїх дітей  ані школою, ані вчителями. Дитина повинна хотіти йти до школи, а щоб так було, у її голові має скластися світлий і позитивний образ, який формуєте саме ви. Тому розповідайте їй про своє шкільне дитинство, згадайте кілька веселих історій, покажіть шкільні фото... Також корисно і цікаво пограти у школу (ви  — учитель, дитина та м’які іграшки — учні), а у грі використовуйте шкільну атрибутику: портфель, зошити, ручки, щоденник. І тоді адаптація в нових умовах пройде природно.

Попри довіру до психологів і батьківської інтуїції чи не найкраще сказати про те, що відчувають діти, може передусім вчитель-практик, адже його поради помножені на досвід та щоденні спостереження. Отже, про психологічну підготовку дітлахів до школи розмовляємо з учителем-методистом навчально-виховного комплексу школи-ліцею №23 Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Оксаною БіЛИК.   

Чим викликане у дітей небажання вчитися?

— Найчастіше — неготовністю до школи. Зазвичай готовність дітей іти у перший клас оцінюємо формально: вміє читати, рахувати до десяти, віршик напам’ять вивчила... Психологи ж визначають небажання вчитися неготовністю до школи, браком мотивації, мовляв, не догрався. Більшість дітей готова до школи десь у сім, деякі у вісім, а деякі і в п’ять років. Державний підхід — «шестирічки», тому перший клас для дітей — складний та стресовий.

Окрім небажання, є ще й лінь. Як з нею боротися?

— Точно не варто жодними каральними методами. Читати нотації теж немає смислу, бо небажання робити уроки переросте у відразу до школи, до праці, а також до батьків. Спільне виконання домашніх завдань є дуже шкідливою звичкою, це допустимо лише в першому класі, а далі роль батьків повинна зводитись до перевірки і допомоги у разі труднощів.

істинна освіта має починатися не в школі, а в сім’ї, саме батьки є першими педагогами, які закладають основи істинної освіти у свідомості дитини. В усьому, що стосується добробуту школярів, батькам і вчителям необхідно прагнути до співпраці.

Які можете дати поради батькам?

— Ніколи не порівнюйте своїх дітей з іншими, не ставте за приклад сусідського школярика. Кожна дитина особлива, а порівняння — це прокляття нашого віку, воно викликає заздрість, невгамовне бажання бути таким самим або кращим, воно розпалює конфлікти і внутрішні образи. Наприклад, мама каже синові: «Ти подивися, як твій друг гарно пише, а ти так не можеш!» або: «Подивись, яка в нього гарна іграшка. Будеш слухняний — я тобі таку ж куплю». Від таких слів у дитини формується поняття, що вона чимось гірша від інших. З огляду на це варто говорити своїй дитині, що вона особлива і для цього їй не обов’язково мати дорогий одяг чи мобільний телефон. Порівнюйте її досягнення або невдачі з її ж минулим досвідом. Скажіть малюкові приблизно таке: «Минулого разу в тебе не зовсім добре вийшло, а сьогодні вже набагато краще!» Або: «Сьогодні ти не дуже старався. Сподіваюсь, що наступного разу в тебе вийде акуратніше».

Не треба критикувати вчителів та школу в присутності дітей. Річ у тому, що ми живемо в світі, в якому існують певні авторитети. І якщо з дитинства знищити повагу до якого-небудь авторитета — батьківського, вчительського тощо, то в такої дитини буде лише один авторитет — власне «его».

Ставтесь до дітей як до дорослих, але не вимагайте від них бути дорослими. Довіряйте своїм діткам, не бійтеся доручати їм важливих справ.

А від себе додам, що передусім своїх найрідніших школярів треба любити попри свою зайнятість, вміти слухати і не проектувати на них свої нездійснені мрії.