Ю.Саєнко: Треба шукати те, що нас об’єднує, а не навпаки

Письменник Юрій Андрухович заявив у пресі, що Криму і Донбасу треба дати можливість відокремитися від України.

— Треба шукати те, що нас об’єднує, а не навпаки. Національна ідея — це система завдань, які повинно вирішити суспільство, — коментує заяву письменника науковий директор Центру соціальних експертиз Інституту соціології Юрій Саєнко, 73 роки.

Що може об’єднати українців?

— Треба насамперед обминати дражливі питання, як-от мовне. Стримувати тих, хто збурює це питання.

У нас є два простори. В економічному слід розбудовувати своє виробництво і стримувати російський вплив. Розвивати нові всеукраїнські виробничі проекти. У культурному просторі розбудовувати мережі бібліотек, освітніх закладів, театрів, а не споруджувати тільки церкви. Олігархи будують їх, щоб замолювати гріхи.

Андрухович висловився так тому, що не бачить механізмів об’єднання. За соціологічними опитуваннями, на Сході і в Криму лише 20–30 відсотків пишаються своїм громадянством. Зрозуміло, що політично ці люди — не українська нація. Але таких нам залишив Радянський Союз. І ми за 20 років не змінили їхнє світосприйняття.

Там є український рух?

— Чому ж ні? У селах там розмовляють майже українською мовою. Я не вірю, що там нема національно свідомих громадян. Той же Андрухович не хоче працювати з ними. Скажімо, написати книжку про УПА, виступати перед читачами. Доки він робить собі літературне ім’я на Заході, на Донбасі та в Криму працюють російська преса, освіта, політики, економісти. Ми здали цей простір.

Але ж ментальність різна?

— Так, різниця велика. На Донбасі люди не розуміють УПА, а образ НАТО для них — це дядько з атомною бомбою в зубах, як малювали радянські карикатуристи. Хто з ”помаранчевих” пояснив їм, що це вже далеко не так?

Люди не винні в тому, що їм створили такі образи Івана Мазепи, Симона Петлюри і Степана Бандери. 2000-го я мав гостру суперечку в Мюнхенському вільному університеті. ”Як це так, щоб українець не знав української? — закидали мені. — Та ми не будемо розмовляти з тобою!” Я відповів: ”То ви фашисти чи більшовики?” Треба розмовляти з людиною по її розумінню. А вже потім — лікувати її свідомість. Рубати з плеча легко, а змінювати суспільство в усіх проявах — надзвичайно тяжко.

Хто має це робити?

— У першу чергу науковці — соціологи, етнологи, історики. Разом із ними — державні діячі. Треба зібрати комплексну команду.

Перед кожними виборами політики заявляють, що об’єднають Україну.

— Кожен із них вирішує свої інтереси. От 80 американських багатіїв вирішили половину своїх доходів віддавати на розбудову гуманітарної сфери. А у нас? ”Побільше, і зараз, і мені” — вся економіка перебуває у цій психології. Усе зводиться до примітивних потреб: поїсти, потанцювати, поспівати.

Усі програми соціально-економічного розвитку або ідеальні, або бажані. Тому вони лежать стосами у шафах. Коли я стою на камінчику, то не можу стрибнути з нього на інший берег. Треба знайти наступний камінчик.

Виробити критерії інтеграції суспільства мусить Академія наук. Але там сидять люди із радянським мисленням і придумують якісь відірвані від життя теми.

Наскільки на згуртування може вплинути рівень добробуту?

— Це один із дуже потужних механізмів, бо саме він створює середній клас. Чому Кучма добивав середній клас? Чому те саме робить Янукович? Бо дрібний, сімейний і середній бізнес — гробарі олігархів. Люди, досягаючи статків, стають незалежними від держави. З’являється енергетика громадянського суспільства.

Олігархам це невигідно. Тому єдиний вихід — підніматися громадою.