Галицький націоналізм як туристична атракція

Російський фактор, втручання московських політиків у внутрішні українські справи завжди були найгострішими подразниками для Галичини. Непримиренна антикремлівська позиція – це чи не єдине, що досі об’єднувало поділений, по суті, на два табори (БЮТ та «Наша Україна») політикум Західної України. Так було до президентських виборів 2010 року. Сьогодні акценти поступово зміщуються. Антиросійська риторика для багатьох галичан, у тому числі і задіяних у реальній політиці, почала втрачати сенс.

Те, чого найбільше боявся учорашній пересічний виборець Віктора Ющенка чи Юлії Тимошенко, вже сталося. Тихі сподівання галичан на ретельно прихований «патріотизм» Віктора Януковича померли після того, як він підписав першу міждержавну угоду. Зрозуміло, що йдеться про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Криму. Наступний крок – політична «ревізія» у справі Голодомору.

Тут новообраний Президент теж став на позиції Росії. 27 квітня Віктор Янукович на сесії ПАРЄ у Страсбурзі заявив, що вважає несправедливим називати Голодомор 1930-х років геноцидом українського народу. «Визнавати голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, це буде неправильно. Це була спільна трагедія народів, які колись входили в єдиний Радянський Союз», – сказав тоді Віктор Янукович.

«Ворог» уже в домі

Прокремлівська позиція глави держави стала керівництвом до дій для нового уряду. Об’єднання газотранспортних систем двох держав, енергетики, підприємств у галузі літакобудування та багато інших проектів нині розглядаються на рівні керівників урядів України і Росії, загрожуючи повною втратою економічної незалежності саме першій.

Зміни у гуманітарній сфері нагадують мешканцям Західної України катастрофу, а постать міністра та науки Дмитра Табачника набула страхітливо демонічних рис. Його варварське ставлення до державної мови, національної історії тут порівнюють із царською «валюївщиною»…

Сьогодні в Галичині, і зокрема у Львові, зрозуміли, що «ворог» уже захопив «рідну хату». І лице цього «ворога» аж ніяк не Путінське чи Медведєвське. У нього звичайна українська пика. Ба більше. Відтепер антиросійські настрої в Західній Україні побуджуються не з Москви. У Кремля з’явилися потужні конкуренти в Києві. Відтак місцевій опозиції доведеться зосередитися на боротьбі зі власною владою, яка добровільно бере на себе роль «підкаблучної».

Заміна образів зовнішнього «ворога» на «ворога» внутрішнього навряд чи заспокоїть амбітних російських політиків. У Москві розуміють, що Західна Україна залишається головним джерелом нестабільності у відносинах із Україною. Саме на теренах Галичини може визріти рух, що знову поставить під загрозу економічні, військові й політичні інтереси Російської Федерації в Україні.

До того ж, у Москві є чимало авантюристів, які коштом російського держбюджету вже сьогодні готові взятися за «перевиховання» галичан. Про це може свідчити недавній вояж до Івано-Франківська депутата Держдуми Росії Анатолія Лісіціна та його ідеї про відновлення кладовищ із похованнями вояків царської армії, що загинули в Галичині в роки Першої світової війни. А також підпільно проведений у Львові «з’їзд георгієвської молоді» – організації, що з’явилася за підтримки російського лідера Володимира Путіна.

Цього разу промивати мізки мешканцям Західної України російським «гастролерам» буде значно легше. Адже до їхніх послуг – слухняні органи місцевої виконавчої влади.

Бізнес-інтереси – поза чергою

Особисто мені важко пригадати хоч якийсь випадок вульгарного побутового націоналізму у Львові. У столиці Західної України завжди толерували представників інших національностей. Росіян тут теж ніколи не кривдили. Вони мають у Львові власний культурний центр. А День незалежності Росії, скажімо, щороку святкують у Львівській опері. Однак і в Москві, як зрештою і на багатьох теренах України, політичну позицію «західняків» щодо українсько-російських відносин завжди спотворювали до невпізнаваності, приписуючи останнім найбрутальніші дії.

Але й із цього у Львові зуміли скористатися. Тепер росіяни – гості міста – платять гроші, щоб зазнати «знущань» від «бандерівців» у місцевій кнайпі під назвою «Криївка»…

Однак чи зможе Західна Україна за нових реалій чинити ефективний опір новим агресивним спробам зросійщення регіону – спрогнозувати важко.

Річ у тім, що старих націонал-демократів у місцевій владі, таких як, для прикладу, брати Горині, подружжя Калинців та інші, ще 5-7 років тому замінили, образно мовлячи, націонал-імітатори. Не секрет, що партосередки популярних партій потрапили під пильний контроль місцевих заможних підприємців. Серед них, до слова, й обласна організація партії «Батьківщина». Сьогодні найголовніше їхнє завдання  не захист незалежності України, а просування бізнес-планів партійних спонсорів. Чому так склалося, це вже тема окремої публікації.