С.Волковецький: «Просвіта» — найдавніша громадська організація

Степан Волковецький належить до тих людей, котрі мають що сказати людям. Він попри те, що свого часу був, як мовиться, інкорпорований в українську владу — був депутатом Верховної Ради України (брав участь у творенні доленосних для нашої держави документів — Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, Конституції України), очолював як голова обласної ради та облдержадміністрації Івано-Франківщину, а пізніше — посольства України в Грузії та Азербайджані, нині гостро виступає проти чинної влади в Україні, співголовуючи в опозиційній цій владі структурі — обласному Народному комітеті захисту України. А нині він очолює обласну «Просвіту». Чому С. Волковецький записав себе в опозицію, якою нині має бути роль «Просвіти» — це й стало темою розмови з ним кореспондента «Галичини».

Щоб не втратити державну незалежність...

— Пане Степане, які причини спонукали вас увійти до Народного комітету захисту України?
— Нещодавно, 10 червня цього року, в області створено Народний комітет захисту України — НКЗУ. Мене і Дмитра Захарука – голову виконкому обласної ради першого демократичного скликання обрали співголовами. На всеукраїнському рівні такий комітет створено раніше. Його очолив наш земляк Дмитро Павличко. Члени обласного комітету — представники основних політичних партій та громадських організацій краю — КУНу, Руху, ВО «Батьківщина» й «Свобода», «Тризуб» ім. С. Бандери, Об’єднання ветеранів, ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, Союзу українок, Жіночої громади та інших. Серед них — відомі науковці Степан ўеник, Роман Яремійчук, Василь Мойсишин, Василь Бойко. Знаний у світі письменник наш земляк Юрій Андрухович є ініціатором і членом всеукраїнського комітету. Поки що не підтримали діяльність НКЗУ «Наша Україна» та «Фронт змін».

Чому створено НКЗУ? Відповідь на це запитання дала наша українська дійсність. А вона є такою, що можемо втратити свою державу. Як людина, яка професійно займається політикою з 1989 року та разом з іншими депутатами проголошувала незалежність й ухвалювала Конституцію України, можу стверджувати, що більшої загрози нашій державності від часу проголошення незалежності не було.

У чому полягають ці загрози? Тут є причини і зовнішні, і внутрішні, суто українські. Серед небезпек, що їх такими вважає комітет, — порушення нинішньою владою Конституції, узурпація всіх владних гілок однією політичною силою – Партією регіонів разом із комуністами, які є давніми противниками Української держави, й за підтримки фракції Литвина, які разом, по суті, працюють на розвал України. Намагання передати Росії стратегічні об’єкти й галузі, котрі є визначальними в українській економіці, заперечення перед світовою спільнотою Президентом України В.Януковичем голодомору в Україні як геноциду, тиск на українську мову і намагання піднести статус і без того панівної в Україні російської мови, антиукраїнська діяльність міністра освіти галичанофоба  Д.Табачника, скасування іспитів з української мови у ВНЗ і т. ін. — це все те, що прямо загрожує державності України. Я переконаний, що всім антиукраїнським діям треба чинити рішучий опір.

— Але все-таки як виглядатиме робота обласного НКЗУ?
— Ми створили провід, до якого ввійшли керівники провідних політичних партій та громадських організацій, домовилися про план роботи. Якою буде наша праця? Ми повинні казати людям правду про діяльність Президента, Верховної Ради, коаліції. На перше місце слід поставити інформаційну діяльність. Кожен громадянин повинен знати об’єктивну інформацію про небезпеку, котра нависла над Україною. Комітет у Києві реалізує інтернет-проект «Чорна книга діянь Януковича», видається та постійно оновлюється книга «В. Ф. Янукович. Сто днів ганьби і зради», збирається інформація з кожного району.

— Зрозуміло. А як ви ставитеся до проголошення України режимом Януковича позаблоковою державою? Чи здатна наша країна самостійно себе захистити?
— Можу професійно оцінювати зовнішню політику як людина, котра майже вісім років працювала в українській дипломатії, представляючи Україну за кордоном у ранзі посла. Я стверджую, що проголошення України позаблоковою державою означає відсутність будь-яких гарантій безпеки, позбавлення України європейської та євроатлантичної перспективи. Таке рішення спрямоване фактично проти України. Тепер кажуть, що «ми за рух до Європи, але проти НАТО» і що «Європа створить нам безпеку, бо ми на неї будемо працювати». Це абсурд. Запевняють нас у цьому люди лукаві або некомпетентні, котрі не знають того простого факту, що європейської безпеки без НАТО просто не існує.
 
«Просвіта» завжди й усюди

— Ведучи розмову з вами, звичайно ж, не можна не торкнутися питання про обласну «Просвіту», яку ви цього року очолили.
— Вважаю, що «Просвіта» — найдавніша громадська організація — має в нашому суспільстві велику перспективу. Це проект історичного значення, унікальний проект. За австрійської, польської та російської окупацій «Просвіта» дозволила не лише зберегти українство, а й сформувати національне мислення і державницький чин українців. Я завжди відчував себе просвітянином. Після завершення посольської місії в Грузії мене було обрано головою обласної «Просвіти». Працював тоді й тепер на громадських засадах.

Як «Просвіта» сьогодні виживає? Коли я не був її головою, ставився негативно до виставок, ярмарків, розпродажів, що відбувалися в «Просвіті». Але потім, коли потрібно було робити ремонтѕ Приміщення були геть запущені, не було жодного комп’ютера. Два останні роки приміщення не опалювалися. Тепер ситуація змінюється на краще. «Просвіту» частково фінансує обласний бюджет. Але цих грошей вистачає лише на заробітну плату і частково — на оплату комунальних послуг. А на ремонт, на заходи? Тому заробляємо і виставками-продажами, і видавництвом, ініціюємо благодійні пожертви. Тож коли приходять люди й починають докоряти цими виставками, я прошу їх підказати інший спосіб, як вижити. Бо сьогодні безгрошів’я, брак засобів та можливостей значно стримують діяльність громадських організацій, тож їм великою мірою доводиться працювати на ентузіазмі. За зароблені кошти видаємо газету «Галицька «Просвіта». У кожному районі нині діє «Просвіта». 1989 року в Товаристві української мови ім. Т. Шевченка — тоді вона так називалася — перебувало 20 тисяч просвітян. Сьогодні їх майже 16 тисяч. Але в багатьох селах осередки «Просвіти» нині не діють. Тож треба докласти праці й зусиль для її повноцінного відродження.

Ще 2004 року ми обґрунтували концепцію відродження «Просвіти» в кожному селі, в трудових колективах міста. Легко уявити собі, що якщо б цього вдалося досягти в більшості регіонів України, то сьогодні ми мали б іншу Верховну Раду та інше керівництво України, тобто загалом інше українське суспільство. Але це ж не зовсім фантазія — такий історичний досвід мала Галичина до Другої світової війни. Тому, переконаний, відродження «Просвіти» — глибока історична традиція та політична потреба. Зокрема, в селі, де «Просвіта» може об’єднати священика, вчителя, лікаря, сільського голову, працівника культури, свідомого господаря, підприємця, створиться міцне й активне ядро як основа нового громадянського суспільства в Україні. Бо ніхто не вирішить наші проблеми замість нас, ні зовнішні, ні внутрішні інвестиції чи допомоги. Мусимо розуміти, що лише самі мусимо організуватися, як це робили наші попередники в австрійські і польські часи.

— Розповідають, що дещо з просвітянського вам вдалося зробити й під час дипломатичної служби за кордоном.
— Я щасливий з того, що, будучи надзвичайним і повноважним послом України в Грузії, щось таки зробив для утвердження Української держави. Організовував єдину на території СНД українську школу ім. М.Грушевського, інтегровану в систему міносвіти Грузії, в якій сьогодні успішно навчаються близько 250 учнів. Це приклад для тих, хто сумнівається, чи можна зробити таку ж школу в Росії, де проживають мільйони українців, а жодної повноцінної школи, окрім недільних, немає.

Мені також вдалося відновити в місті Сурамі експозицію музею Лесі Українки, відкрити консульську установу. Завдяки моєму клопотанню Україна отримала земельну ділянку для будівництва українського посольства у престижному районі Тбілісі. Зазначу, що ці та багато інших справ я зробив із власної ініціативи за підтримки президентів України — Л.Кучми та Грузії — Е.Шеварднадзе, а не за вказівкою МЗС. Те саме можу сказати і про свою посольську діяльність упродовж двох з половиною років в Азербайджані. Там організував спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку, який відкрили президенти України — В.Ющенко та Азербайджану — І.Алієв.

Не проголошення, а відновлення незалежності

— Днями Україна відзначила 14-річчя ухвалення своєї Конституції. Ви все в ній поділяєте?
— Чітко пригадую ті часи. Планували ухвалити Основний Закон упродовж року від Дня незалежності і таким чином вибудувати основи державності. Але через розбіжності в розумінні політичними силами того, якою має бути Конституція України, зокрема її зміст у формальних моментах — однопалатний чи двопалатний парламент, повноваження президента, уряду й парламенту, її прийняття затягнулося. і ще один аспект, пов’язаний із національною ідеєю. Свідомі українці, мабуть, помітили, що в країнах Балтії та Південного Кавказу, зокрема Грузії, Азербайджану та Вірменії, відбулося відновлення незалежності, а не її проголошення. Це має принципове значення. Перебуваючи в рядах депутатів Народної Ради — тодішньої демократичної опозиції у Верховній Раді, ми пропонували не «проголосити» незалежність України, а «відновити». Це означає, що ми проголосили б Україну спадкоємицею державних традицій УНР, ЗУНР та наступних визвольних змагань. Але проти цього різко виступила «група 239», представлена комуністичною більшістю. І в нас не було вибору. Та сам факт є, наголошую, принциповим, особливо тепер, коли на владному Олімпі переважають люди, котрі не сприймають національної ідеї, не розуміють того, що немає в світі жодної держави, яку можна було б назвати успішною і будівництво якої велося б на інших ідеях, окрім національної.

— А чи потребує Конституція змін нині? Що саме ви у ній змінили б?
 — Зміни в Конституції потрібні. Переконаний, що треба скасувати зміни, які прийняті через політичні обставини 2004 року. По суті, вони завели Україну в правовий глухий кут. Українське правове поле нині настільки складне, роз’єднане, що порушено принцип Конституції в питаннях демократії, у відображенні національних інтересів і пріоритетів. Сьогодні ми повинні виступати за те, щоб діяла справді українська Конституція. Проблема полягає більше в тому, що Конституцію не виконують, і це підтверджено багатьма прикладами — мова, права людини, безпека і т. д.

Сьогодні потрібно передусім захистити державні та національні інтереси й пріоритети, вборонитися від поглинання сусідньою державою.

— Вас знає багато прикарпатців. Можливо, й серед наших читачів є ті, хто свого часу голосував за вас чи бодай просто вас підтримував. Що ви нині сказали б цим краянам?
— Я оці 20 років завжди пам’ятав своїх земляків, цінував ту високу довіру, яку вони виявили мені на виборах у 1990 та в 1994 роках. Вважаю себе зобов’язаним працювати для людей і тепер, особливо в час небезпеки для нашої державності. У «Просвіті» чи в НКЗУ, що є опозиційною структурою до чинної влади, особистих вигод ніхто не має. Але є факт внутрішньої окупації України, проти якої треба боротися. І ми будемо це робити, як робили з 1989 року.